Але якщо історично зумовлене, традиційне втручання Кремля — вульгарне, однозначне та очікуване, то китайська загроза значно підступніша, а тому небезпечніша. Можна спрогнозувати безліч шляхів потенційної китайської гібридної агресії проти України. Головні ж із них перебувають у політико-економічний площині.
1. Військова загроза. Наразі можливість збройного конфлікту між Україною та КНР не розглядається фахівцями. Однак це питання напряму залежить від подальших угод між Москвою та Пекіном. Стратегічне військове (оборонне) партнерство КНР–РФ у 2021 році набуло нового значення: вони разом створюють зброю, проводять військові навчання (ще й за участі Білорусі та Вірменії), обмінюються кадрами та розвідувальною інформацією. Китайська пропаганда вже анонсує можливість участі Росії у війні на боці Пекіна в разі вторгнення останнього до Тайваню та Японії. У розрізі перефокусування НАТО та союзників на загрозу від КНР залишається тільки питанням часу, коли китайські війська будуть розміщені на території Росії (можливо, ще й Білорусі) — з метою тиску на євроатлантичний Альянс із Заходу, тобто на кордоні з Україною. Виключати участь КНР у військовому наступі на Україну гібридно або класично, як союзниці Росії, також не варто, особливо у разі залучення Кремля до глобального конфлікту в Тайванській протоці.
Читайте також: Наслідувати успішні приклади
2. Шпигунська загроза. Україна як держава, що отримує постійну допомогу Заходу в боротьбі проти російської агресії, ще й у активній фазі оборонної розбудови, цікавить Китай як джерело для збору шпигунської інформації. Йдеться про викрадення стратегічних документів (креслень, планів-схем тощо), перехоплення комунікаційних даних від демократичних союзників України, а також будь-яку чутливу інформацію, необхідну Пекіну для «перемоги» над Заходом. У зоні ризику — найважливіші підприємства державного значення від «Мотор Січі» до «Антонова», оборонні та безпекові об’єкти, центри стратегічного зв’язку (з НАТО, Північної Америки та Європи). Китайські шпигуни в’їжджатимуть до України як бізнесмени, науковці, студенти й курсанти (офіцерів НОАК уже офіційно «навчають» в українських військових ЗВО). Оскільки КНР не розглядається урядом України як загроза для нацбезпеки, для комуністичних агентів збір даних на нашій території не стане проблемою.
3. Технологічна загроза. Китай активно інвестує в країни зі слабкими демократіями для набуття контролю над ІТ‑сферою та комунікаціями. Україна вже залежить від Китаю у сфері зв’язку (наші мобільні оператори використовують китайські технології); найбільше КНР цікавить розширення впливу через 5G-інновації. Паралельно з цим Пекін жадає мати доступ до персональних даних українців і урядових комунікацій через просування своїх держкомпаній до національного діджитал-сегменту: наприклад, Huawei вже має доступ до Держспецзв’язку України, а також є головною партнеркою мобільного додатку «Дія». Крім цього, фактично всі органи влади України використовують камери спостереження Hikvision, які КПК використовує для геноциду уйгурів, знищення демократії в Гонконзі й системи соціальних рейтингів.
4. Ідеологічна загроза. КНР всіляко спонсорує антизахідні наративи та пропагує свою вищість над Заходом. Робота провадиться через проплачених політиків, що лобіюють відмову від євроатлантичного курсу заради «великого Китаю»; Інститути Конфуція, що просувають ті самі ідеї, впливаючи на молодь і вербуючи «агентів впливу»; асоціації любителів КНР, які зводять представників китайської Компартії з національним істеблішментом та недоброчесними ЗМІ.
5. Економічна загроза. Пекін завжди пропонує «полегшені» умови ведення бізнесу, ніж демократичний світ — не тільки через відсутність західних стандартів якості на території материкового Китаю, а й із метою контролю над товарообігом іноземних держав. Вагому роль відіграє й величезний китайський ринок, що приваблює український бізнес (олігархат). Однак у разі можливого політичного конфлікту КНР завжди вдається до шантажу, а відтак — миттєвого розриву угод поза нормами міжнародного права (кейс Австралії 2020–2021), чим спричиняє економічну кризу.
Читайте також: Про український капіталізм
6. Фінансова загроза. Комуністична партія Китаю зацікавлена в інфраструктурних інвестиціях. У нерозвинених державах за китайські юані розвиваються дороги, порти, залізниці та стратегічні хаби (Чорногорія, Білорусь, Ангола, Лаос тощо). Мета такої «допомоги» завжди проста — встановлення китайського контролю над іноземними об’єктами стратегічного значення (ціною голосу певної держави у геополітичних питаннях), а також створення нових шляхів економічної експансії та витіснення ліберальної демократії з регіону.
7. Корупційна загроза. Китайська експансія завжди супроводжується подарунками для місцевих політиків. Однак реальна загроза криється у китайських кредитах, які надаються не під гарантії демократичних реформ, а за вірність КПК та її інтересам.
8. Політична загроза. КНР не зацікавлена у розширенні ЄС та НАТО в Європі, адже «неприєднані держави» слугують буфером та об’єктом для тиску на Захід, а також можуть використовуватися Пекіном для злочинних геополітичних цілей (модель Білорусі). Використовуючи фінансові, економічні та культурні інструменти, Китай робитиме все, аби втримати Україну у позаблоковому статусі; за його найкращим сценарієм — повернення Києва до зони впливу Росії як головної союзниці китайських комуністів. Для цього використовуватимуться іміджеві атаки, на кшталт ситуації з відкликанням підпису України у Раді з прав людини ООН щодо геноциду уйгурів.