Успіх, якого досягли на європейських виборах ультраправа «Альтернатива для Німеччини» (АдН) і нещодавно заснований лівий націоналістичний «Альянс Сари Ваґенкнехт» (АСВ), лякає тим, наскільки далеко вже просунулася індоктринація німецького суспільства воєнною пропагандою путінського режиму. Той факт, що обидві групи, очевидно, є частиною кремлівського апарату дезінформаційної війни, не завадив майже чверті німецького електорату проголосувати за них.
Однак безпосередньою загрозою для демократії досі розглядається майже виключно АдН. Натомість стійко недооцінюється небезпека, яку становить партія Сари Ваґенкнехт. Попри те, що вона не менш активно підриває опір тоталітарним агресорам, ніж її ультраправі колеги, у громадській думці та усталеній політиці її все ще відносять до демократичного спектру. Навіть ХДС остаточно не виключає коаліції із АСВ у східнонімецьких землях Саксонії, Тюрінґії та Бранденбурзі, де восени відбудуться земельні вибори.
Тривалий час існувала навіть поширена думка, що АСВ відбере у АдН достатньо голосів, щоб сповільнити її підйом, і таким чином допоможе стабілізувати демократію. Однак це твердження ґрунтується на фатальній помилці. Згідно з нещодавно опублікованим дослідженням, лише близько 6 % виборців АСВ раніше голосували за правих екстремістів. Більшість з них перейшли від усталених демократичних партій, передусім СДПН. Відносини між партією Ваґенкнехт і АдН не антагоністичні, а взаємодоповнюючі. Вона не послаблює крайніх правих, а утверджується поряд з ними за рахунок політичного центру.
«Альянс Сари Ваґенкнехт» приваблює виборців, які підтримують проросійську позицію АдН, але не хочуть асоціюватися з її неонацистськими тенденціями. АСВ, яка позиціонує себе як «антифашистська», фактично заповнює прогалину в мережі дезінформаційної війни Кремля.
У цьому контексті антиукраїнська агітація АСВ також є сумісною із рефлексіями авторів із «ліволіберального» середовища, які безпосередньо не виступають проти військової підтримки України, але роблять це більш витонченим способом.
Читайте також: Навіщо європейцям пафос свободи
Так, впливовий журналіст Геріберт Прантль, наприклад, нарікає на «мілітаризацію» німецького публічного дискурсу і закликає натомість німців практикувати миролюбність. При цьому він вдається до урочистих абстракцій і відмовляється надати будь-яку інформацію про те, як можна протистояти геноцидній агресивній війні Росії проти України, окрім як через масовий військовий опір і відповідну мобілізацію для нього. І як без військової перемоги Україна могла б досягти миру, який не буде рівнозначним капітуляції перед злочинним наміром Кремля знищити українську державність та національну ідентичність.
Замість того, щоб адресувати свої заклики до миру агресору, який не лише веде війну із застосуванням винищувального насильства, але й непомітно її прославляє, Прантль нападає на тих, хто не хоче нічого іншого, як зберегти європейський мирний порядок, що витримав випробування часом протягом десятиліть, і захистити його від руйнування російською терористичною державою.
Такі викривлення реальності грають на руку брехливій «мирній» риториці АСВ. В унісон з АдН вона поширює новітні пропагандистські гасла, продиктовані Кремлем. Нещодавно це було продемонстровано у всій своїй підступності, коли депутати від обох партій бойкотували виступ українського президента в Бундестазі. Ваґенкнехт та її послідовники стверджували, що Зеленський просуває «вкрай небезпечну спіраль ескалації» і переконували, що він веде нас до Третьої світової війни.
До цієї цинічної підміни понять винуватця на жертву речники АдН та АСВ додали також вигадану у російській майстерні фальсифікації фактів брехню про те, що Зеленський більше не має жодної легітимності на посаді президента України, оскільки термін його повноважень закінчився, а нових виборів не відбулося. Тому лідери АдН Вайдель та Хрупалла очорнили його як «президента війни і прохача», а провідний представник АСВ мав нахабство стверджувати, що Зеленський не представляє погляди більшості українців із його бажанням продовжувати оборонну війну України. Демагоги утім замовчують, що в Україні зараз воєнний стан, який не дозволяє проводити регулярні вибори, і що єдиною стороною, яка винна в тому, що вони наразі не можуть відбутися, є агресор — Росія.
Попри свою функцію речниці кремлівської пропаганди, Сарі Ваґенкнехт все ж вдається позиціонувати себе як незалежного політика, який з власної ініціативи формулює позиції, що відрізняються від «мейнстріму». Однак насправді вона є живим доказом того, що різниця між лівим і правим екстремізмом стала фіктивною. Вишколена догматична марксистка-леніністка без жодних перешкод використовує соціальне та національне обурення для дискредитації підтримки України. Нещодавно вона використала руйнівні повені на півдні Німеччини як можливість написати на платформі Х: «Замість того, щоб розпалювати війну в Україні нескінченними мільярдами податків, нам потрібні гроші тут, щоб підтримати тих, хто постраждав від сильних погодних катаклізмів».
Суттю на позір суперечливих тоталітарних ідеологій ХХ століття залишається незгасима ненависть до Заходу і ліберальної демократії, у чому сходяться крайні праві і ліві. Отже, сьогодні обидві ці групи стали на службу путінізму, який об’єднав комуністичний і фашистський способи мислення в єдину жахливу ідеологію насильства.