Хода комуністів у Києві, очікувано, починається від Бесарабської площі, де встановлений багатостраждальний пам’ятник Владіміру Лєніну. Приблизно о дев’ятій ранку проїжджу частину вже перекрито, а з прилеглих вулиць стирчать червоні прапори та величезні банери із гаслами на кшталт: «Спасіння України – у Євразійському союзі». Правда, тримають їх не затяті пенсіонери-комуністи, а їх молода зміна – хлопці й дівчата, місцями неповнолітні. Там же люди із відбитком довготривалої дружби з алкоголем і особи без конкретного місця проживання. Але вірні послідовники ідей Лєніна радіють:
«Як добре, що так багато молоді до нас прийшло. Справді! За це можна лише порадіти», – захоплено вигукує жіночка бальзаківського віку, тримаючи під руку дідуся пенсіонера.
Читайте також: Митний союз розхитують зсередини
Молодь, тим часом, натужно намагається згадати причину сьогоднішнього зібрання, і відбивається від набридливих журналістів.
«Ми сьогодні святкуємо 1 травня. День солідарності трудящих. Що таке солідарність? Еее», – підвисає хлопець років 14, відповідаючи на питання кореспондентів. На виручку приходить один з організаторів: «Чого ви на дитину накинулися? Ви мене питайте, я вам усе розповім!»
Камери одразу переключаються на нового персонажа, а хлопчик бурмоче під ніс: «День солідарності, день солідарності, ми святкуємо 1 травня».
Тут же видно групи людей зі «збирачами масовок». Навколо кожного такого «агітатора-організатора» стоїть в середньому по 10 осіб. Вони звіряють свої імена у списках, ставлять автографи навпроти прізвищ і рушають на свої, заздалегідь визначені, місця. Організатори, певно, врахували минулорічні помилки, тож аби не було видно непартійного одягу, мітингунам, окрім кашкетів, вручають і червоні футболки. А «неправильні» штани ховають за червоними плакатами.
Неподалік від мітингозбирачів заповзятливі комуністи торгують газетами власного виробництва, значками і медальками. Тут же можна придбати собі георгіївські стрічки та червоні бантики. Товар демонструють маленькі хлопчики, які ширяючи у натовпі, мов заправські буржуї рекламують продукцію обличчям.
О десятій починаєтсья рух. Традиційні для маршів оркестри настроюють інструменти, шикується головна колона демонстрантів. Мимовільні неповнолітні комуністи вимушені вислоховувати на свою адресу найзрізноманітніші побажання: від єврейських проклять до закликів покаятися.
Читайте також: Стати комуністом за 40 грн
«Ви слуги диявола! Ви розстріляли, зарізали царя Олександра! Покайтеся, іроди! Покайтеся доки не пізно!», – на ходу хрестить школярів чоловік із фанатичним блиском в очах. Хлопці й дівчата ніяково сміються і шукають підтримки в доросліших колег, яких поряд немає. Однак, чоловік зникає сам. З глибини натовпу ще тривалий час чутно його крики.
Інші були більш традиційними у своїх висловлюваннях. На проплачених комуністів сипалися прокльони, побажання «здоров’я» та просто нецензурщина. Час йшов.
Колона непоквапом суне вулицею. Браві демонстранти повзуть Майданом і спостерігають за своїми командирами, які подають їм «правильні» знаки: коли потрібно кричати, коли потрібно зупинитися. Тут же бігають організатори, намагаючись вишикувати молодь і рівні лінії. Майданарбайтерам байдуже. Вони йдуть як забажають і коли забажають. Десь серед скупчення червоних прапорів і лідер КПУ – Петро Симоненко. Його посилено охороняють і навіть ЗМІ намагаються не допускати до тіла українського вождя пролетарів.
«Як це ви мене не пускаєте? Чому заборонено?! Я журналіст!», – кричить прямо в обличчя охоронцеві один з фотографів. Голомозий чоловічок у кепці КПУ на це не зважає і продовжує затуляти собою тіло Симоненка.
«Я ж все одно пройду! Пропустіть!», – намагається прорватися фотограф. Врешті, чоловічок отримує команду й наполегливого бійця з камерою таки пропускають..
Червона лава прапорів наближається до Майдану. Вздовж дороги вишикувалися перехожі, які витріщаються на першотравневе диво. Хтось знімає комуністичний парад на телефон, хтось мирно обурюється і йде геть. Марширувальники ж, закрившись мов щитами, лозунгами «Ми не будемо платити за їхню кризу», «Російській мові статус державної!», «Митний союз – єдний порятунок України» тощо, поглинають метр за метром дороги. Перед натовпом з’являються активісти Коаліції учасників помаранчевої революції. Хлопці й дівчата намагаються завадити маршу – планують малювати на ватмані. Але що саме дізнатися так і не вдається – місцеві охоронці у червоних футболках під руки виносять порушників спокою за межі дороги і передають міліції. Ті ж ,в свою чергу, лагідно притискають КУПРівців до стіни Головпочтамту і чекають, доки пройде Петро Симоненко. А після, вже за доброю вітчизняною традицією пакують всіх в автозак.
Чи то криза дісталася вже й до пролетарської КПУ, чи то апетити червонополум’яних любителів ідей Маркса й Енгельса зменшилися, однак цьогоріч на першотравневий марш народу зібралося мене. Навіть у заявці було зазначено 20 тисяч людей (проти 30 тисяч минулорічних). Та й сцену вирішили змонтувати меншу, і не на Майдані, а на Європейській площі. До всього, з промовців був лише Симоненко – він же ведучий дійства. Щойно демонстранти зайняли свої місця, голова українських комуністів вибрався на сцену й одразу почав втілювати в життя результати зустрічі зі своїм російським колегою Гєннадієм Зюгановим. А саме – агітувати за єднання з північним братнім народом.
«Єдиний можливий порятунок України – це вступати до Митного союзу!» – мов оракул проголошував Симоненко зі сцени.
Читайте також: Червона естетика тоталітаризму
Пенсіонери уважно слухали й у кожній театральній паузі слухняно аплодували й махали кашкетами. Свою проросійську риторику Симоненко підкріплював розмовами про кризу у Європі у клятих капіталістів. Від щирого правдоруба Симоненка дісталося і провладній більшості (до якої входить і КПУ), і опозиції. Лідер комуністів нещадно викривав усю буржуазно-капіталістичну суть рішень Верховної Ради і неполегливо закликав до скасування пенсійної реформи. Не обійшлося і без обов’язкового звіту щодо проробленої роботи – тут, як і минулого року, головний комуніст країни хвалився страйками на підприємствах, боротьбою проти закриття шкіл да за збереження соціальних пільг. Попутно він вітав присутніх із 9 травня.
Молоді ж «комуністи», тим часом, сумували осторонь. Хтось відверто нудився, сидячи просто на асфальті, хтось навіть приліг на теплу від весняного сонечка дорогу погріти спину, попутно викурюючи сигарету за сигаретою. Молодь виявилася байдужою і до Митного союзу, і до всесвітніх буржуїв і, навіть, до пенсійної реформи. Але щойно промову оголосили завершеною і розпочали святковий концерт, хлопці та дівчата посхоплювалися з місць і рушили до найближчих дворів. За «чесно» заробленими гривнями.
