У перемоги завжди багато батьків, а от поразка — вічна сирота. Від авторства рекламного повідомлення про гастролі Національного театру опери та балетуУкраїни у Франції відхрещуються всі. “Ми не знали, що написано в афіші!” – виправдовувалися танцюристи після виступу в Бельфорі. “Рекламний текст надано організатором гастролів, ми до нього не маємо стосунку”, – пояснюють у паризькому Théatre Armande Béjart, де танцювальний колектив має виступити 13 лютого. “Це зовсім не мій текст, я написав ось цей, інший!” – лютує організатор турне, керівник агентства NP Spectacle Production Філіп Монтабрю. Кожен перекладає відповідальність на іншого, що призводить до висновку : хтось з учасників процесу неминуче бреше.
Отже, афіша. “Жізель. Балет Київської Національної опери. Від самого створення, “Жізель” вважається вершиною, апофеозом і навіть символом романтичного балету. Його ставили в Парижі аж до 1868 року, але спектакль забули б, якби не Маріус Петіпа, який збагатив його в своїй постановці в Санкт-Петербурзі у 80-х роках ХІХ століття. Балет знову з’явився в Парижі завдяки “Російському балету” Сергея Дягілева, якого запросили виступати в Palais Garnier в 1910 році. Київський Національний театр опери й балету винаймає випускників найпрестижніших російських хореографічних училищ. Молоді артисти з унікальним досвідом та винятковою вправністю репрезентують здобутки цих великих шкіл класичного танцю.”
Читайте також: Фільм «Міф»: відлуння неіснуючого голосу
В афіші — жодної згадки про Україну, натомість бачимо Санкт-Перербург та двічі вживано прикметник “російський”. Так, ніби Київ та Пітер і понині знаходяться в одній державі, або принаймні є складовими спільного культурного простору. Випадковість? Географічна безграмотність рекламодваців? Банальний маркетинговий хід, скерований на цільову аудиторію парижан — поціновувачів російського балету? Чи може — свідоме змішування в одному флаконі російського та українського, що працює на інтерес Кремля та виправдовує, на іншому, позірно аполітичному рівні, загарбницьку політику Московії по відношенню до України?
Побіжний перегляд сторінці у Facebook керівника NP Spectacle Production Філіппа Монтабрю не залишає сумнівів у очевидних про-путінських симпатіях організатора гастролів київського колективу. “Це — недружня до України структура, – каже Марія, одна з активісток української громади у Франції. – Давніше вони привозили на гастролі ансамбль Вірського, і теж вся програма будувалася на версії “спільної культурної спадщини” українців та росіян.”
NP Spectacle Production працює на французькому ринку понад три десятки років. Спочатку радянські, а пізніше російські артисти — часті гості структури, з перших днів її існування. З-поміж постійних партнерів — Хор російської армії під керівництвом полковника Іванова, московський цирк, театр опери та балету з Костроми… І наші кияни. Чи може бути, щоб дирекція Київського Національного театру опери та балету не була в курсі політичних симпатій свого паризького партнера? Чому керівництво державної столичної установи погоджується на неприйнятні для української публіки афіші, що бачимо по цілому Парижу на рекламних щитах? Чому дозволяє використовувати українських артистів за рекламну сировину для просування російського впливу у Франції, після чотирьох років кровопролитної війни на Сході? Представники десяти українських асоціацій Франції звернулися з відкритим листом до керівництва Національного Академічного Театру Опери та балету імені Тараса Шевченка, а також – до міністра культури Євгена Нищука, де висловили своє здивування та незгоду з афішами.
“Для жодного українця не стане новиною те, що Російська Федерація не лише окупує частину України і веде запеклі бої на її території, але й веде інформаційну війну проти неї, повсякденно розмножуючи неправдиву інформацію, намагаючись призвичаїти світову спільноту, що Україна і Росія є невід'ємними значеннями, і таким чином підірвати нашу незалежність і наш вибір : піти окремим від Росії шляхом, згідно вибору її громадян, – зазначено в листі. – Ви, як державна установа, маєте представляти і захишати, насамперед, національні інтереси України… просимо Вас зв'язатися з організатором і офіційно запитати виправити афіші на сайтах Франції.”
Читайте також: Звернення української громади Франції до міністра закордонних справ України Павла Клімкіна
Відповідей поки що нема. А тим часом текст невідомого автора про київський театр, який, через 26 років по відновленню незалежності, нібито винаймає виключно російських дипломників, прикрашає паризький суспільний простір. Чого тут більше: цинізму, байдужості чи неперебірливого заробітчанства, – аби запросили? “Афіші давно надруковано, міняти пізно. То що тепер, не йти на спектакль?” – кліпає віями одна з паризьких українок. Та чому ж? Йти, звичайно, якщо є бажання фінансово підтримати підприємця з фан-клубу Путіна та зробити персональний внесок у втілення кремлівського проекту “мишебратья”.
Маркенинг у політиці часто використовує культурницькі маркери. Вони розчулюють, спонукають до спогадів, часом щемних, а головне — дозволяють тишком-нишком завести політичний дискурс до буцімто аполітичних сфер. Росіяни в цій темі мають колосальний досвід. Українці ж часто або лінуються прораховувати ситуації до кінцевого бенефіціара та пливуть за течією, куди винесе, або свідомо не бажають розуміти, що за фактом, пасивно працюють на інтерес агресора. А той вміє заколисати, приспати сумніви високопарними деклараціями про “братерські народи” та “спільну територію спогадів”.
Читайте також: Леонід Кантер: «Василь Сліпак кричав. Але його не чули»
Інформаційна війна, на відміну від збройної, використовує тонкі матерії. Вона вражає підсвідоме, особистісне, експлуатує ностальгію та комплекси, упередження та непоінформованість. Як протистояти? Насамперед — ретельно перевіряючи інформацію. Уникаючи сумнівних співпраць. Практикуючи вимогливість до себе та своїх ділових партнерів.
13 лютого київські артисти не дорахуються доброї сотні глядачів, які прийшли б, якби не афіша во славу російського балету. Для “NP Spectacle Production» це, очевидно, не буде непоправною втратою. А от для Національного Академічного Театру Опери та балету репутаційні збитки очевидні. Врешті, добре ім”я вимірюється зовсім не грошами, заробленими під час зарубіжних гастролів.