Комунальне браконьєрство

ut.net.ua
31 Липня 2009, 00:00

Біля під’їздів київських будинків з’явилися нові оголошення: ЖЕКи закликають киян не піддаватися на провокації ЗМІ й оплачувати комунальні послуги за новими тарифами. Інакше комунальники погрожують припинити подачу електроенергії, водопостачання, вивезення сміття та обслуговування ліфтів. Під провокаціями мається на увазі рішення уряду про припинення дії постанов київської міської влади, якими введено нові тарифи на житлово-комунальні послуги.

Протягом останніх двох років різке підвищення комунальних тарифів переживає вся країна. Цього літа кияни мали б платити вже 400–600 грн за двокімнатну квартиру з усіма комунальними послугами, а мешканець Одеси, де найвищі тарифи в Україні, – близько 800 грн. Комунальні підприємства не втомлюються повторювати, що наявні тарифи занизькі й саме тому країна опинилася на межі ЖКГ-катастрофи. Водночас ціноутворення у цій галузі є вкрай непрозорим, тариф у кожному місті може включати не тільки собівартість послуги і зарплату персоналу, а й витрати, які довільно визначає комунальне підприємство. Тож тарифи ­подекуди є не просто низькими або завищеними – їхній зв’язок із реальністю дуже відносний. Але мають українські міста і дещо спільне в тарифоутворенні: жодна мерія не береться пояснювати своїм городянам, за що ж саме вони мають віддавати значну частину своїх доходів.
 
Житлово-паперове господарство
 
«Кожне комунальне підприємство розробляє свою виробничу та інвестиційну програму, – розповідає Тижню начальник управління тарифної політики МінЖКГ Тетяна Лебеда. – Воно оцінює свої потреби і закладає їх у тариф на комунальні послуги. Є громада, і вона має вирішити для себе, чи потрібна їй, наприклад, модернізація системи водопостачання. Інтереси громади представляє місцева рада, яка приймає або не приймає тарифи, запропоновані комунальними підприємствами». Перед голосуванням у міськраді підприємство має погодити всі підрахунки, нормативні й технічні документи у Державній інспекції з контролю за цінами при Міністерстві економіки. Інспекція вирішує, чи є запропоновані тарифи обґрунтованими, і це єдина офіційна перевірка адекватності цін на комунальні послуги.
 
«Жодна інспекція не може вивчити життя того чи іншого міста так добре, щоб судити про обґрунтованість тарифів, – каже голова Асоціації теплотехнічних компаній України Віталій Яковенко. – Це ж треба побувати в кожній котельні, оцінити її стан, потреби, втрати енергоресурсу, перевірити відсутність фінансування. Натомість сьогодні в інспекцію при Мінекономіки привозять лише документи, з яких видно, що витрати на постачання такі-то, втрати ресурсу такі, тому коштує ось стільки: «Підпишіть, будь ласка!» А насправді все це не перевіряється, тому комунальні підприємства мають можливість завищувати свої витрати і доводити, що тарифи треба піднімати».
 
Є постанови уряду про порядок затвердження тарифів на ту чи іншу комунальну послугу. Проте викладені там схеми і формули складні й дуже загальні. У накладні витрати на обслуговування будинкових та прибудинкових територій включено 7 пунктів загальновиробничих і 12 пунктів вироб­­ничих витрат. Наприклад, амортизація основних засобів адміністративного призначення. Зрозуміло, що засоби, їх призначення та приблизну вартість (адже накладні витрати вигадуються наперед, а не постфактум) можна визначати довільно. Кожне підприємство фактично має свої формули ціноутворення. Водоканали закладають у вартість послуги майбутні втрати води з технічних причин. «Вода втрачається на різних етапах – по дорозі до будинків, у підвалах, тому норми для споживачів, які платять за воду без лічильників, зазвичай завищені», – розповідає Тетяна Лебеда. Ніхто, крім самого комунального підприємства, не знає, скільки води насправді втрачається з технічних причин, і це один із пунктів, на якому комунальники за бажання можуть заробляти.
 
Крім того, будь-яке підприємство має змогу закладати в тариф модернізацію систем та вдосконалення технології виробництва. Тим більше що мешканці міста потім не вимагатимуть звіту про виконані роботи, позаяк навіть не знають про грандіозні задуми комунальників. Взагалі, виконання наперед проплачених обіцянок комунальників ніхто не контролює. Адже мерії з комунальними підприємствами завжди працюють в одній упряжці – це непрямо підтверджує той факт, що детальні розрахунки тарифів є таємницею для споживачів. При цьому з жодної міськради не виносилася інформація про невиконання запланованих та оплачених послуг. Створена цього року інспекція з ЖКГ при профільному міністерстві, яка теоретично повинна перевіряти якість надання послуг, ще не має чітких повноважень і важелів впливу на комунальників.
 
«Ми маємо перейти на оплату нормованої послуги, – вважає екс-міністр ЖКГ, виконавчий директор альянсу «Нова Енергія України» Павло Качур. – Задати стандарт і закупівельну ціну. А вже підприємства нехай думають, як їм організувати все так, щоб за цієї ціни вийти на рентабельність». Ціну пан Качур пропонує пошукати в найближчих європейських країнах: «Давайте подивимося, скільки коштує гігакалорія тепла у Польщі чи Словаччині. Наша вартість гігакалорії приблизно вдвічі більша, бо в неї, окрім собівартості, закладено завищені витрати, яких могло взагалі не бути».
 
Утім, відірваність тарифів від реалій може бути не тільки наслідком бажання комунальних підприємств заробити, а й звичайним виявом некомпетентності. «Насправді не всі підприємства здатні правильно розрахувати тарифи та ефекти від запланованих програм, – зазначає Тетяна Лебеда. – Вони самі часто не знають, у що їм виллється реалізація цієї програми». Особливо якщо під програму взято кредит і треба враховувати ще й виплату відсотків.
 
Заробляти більше треба
 
«Не можна підвищувати ціни без поліпшення якості надаваних послуг, – каже заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький. – Частина людей просто перестануть оплачувати комунальні послуги після підвищення, і комунальні підприємства, зрештою, отримають менші прибутки, ніж вони мали за старих тарифів. ЖКГ – це прірва, куди можна викидати і викидати гроші. Проте всі обіцянки про реформування залишаються лише балачками, хоча тарифи й піднімаються».
 
Підвищення тарифів в українських містах дотепер жодним чином не сприяло поліпшенню якості комунальних послуг. «Ще кілька років тому підвищили тарифи – замість 90 грн квартплати за двокімнатне помешкання ми віддавали 176 грн, – розповідає киянка Марина Ольжич. – Зараз платимо вже понад 300 грн. При цьому нічого не змінилося: ліфти так само ламаються, в під’їзді прибирають не працівники ЖЕКу, а консьєржки, яким ми платимо окремо».
 
«Якщо мережа зношена, то й вартість ресурсу вища, – говорить Віталій Яковенко. – Теплокомунікаційні підприємства багато років не отримували жодних інвестицій від держави. У новий опалювальний сезон обладнання може просто не запрацювати. Підприємства мають або дотуватися державою, або отримувати прибуток».
 
Тарифи – питання не тільки економічне та політичне, а й соціальне, вони мають бути обґрунтованими щодо рівня доходів споживачів комунпослуг. Власне, не такі високі в країні тарифи, як низькі доходи населення. «Люди не в змозі стільки платити за комунальні послуги, – каже юрист Андрій Дяченко. – Наприклад, у моєму кооперативному будинку з
200 осіб 80 комунальні послуги не оплачують взагалі. Якщо столичний бюджет перевиконується, то чому мерія піднімає тарифи, а не покриває їх з бюджету?».
 
Ринкова конкуренція і державний контроль
 
 
Європейський досвід встановлення житлово-комунальних тарифів показує, що їхня економічна обґрунтованість безпосередньо залежить від рівня конкуренції на ринку: за високого виробники послуг вмотивовані оптимізувати тарифи і модернізувати виробничі потужності. Але, крім ринкової конкуренції, є ще й інші чинники, що впливають на тарифи.
Наприклад, у Польщі було законодавчо введено вимогу щодо професійного управління нерухомістю й запроваджено інститут управителів. Перед тим як бути допущеним до менеджерської діяльності в комунальному господарстві, управитель (тільки фізична особа) має отримати ліцензію на управління і пройти довгий шлях навчання й практичної підготовки. У 2008  році в Польщі працювало близько 15 тис. ліцензованих управителів.
 
У більшості країн Центральної та Східної Європи оплата споживачів не цілковито покриває вартість теплопостачання об’єктів, які їм належать. У багатьох країнах є перехресне субсидування, або дотації. У цьому контексті цікавим є приклад Данії, де теплоенергетичні підприємства функціонують на засадах no profit, тобто оплата споживачами тарифів має покрити поточні видатки й видатки на розвиток, модернізацію, охорону довкілля, але про отримання прибутку в цій галузі не йдеться взагалі. Крім того, у Данії споживачі тепла часто є співвласниками теплоенергетичних підприємств. Для оптимізації цін на тарифи данські місцеві громади розробляють плани з визначення територій, на яких для опалення використовується газ (де густина забудови невелика й спору­­ дження мереж теплопостачання нерентабельне) і на яких для теплопостачання використовуються теплові мережі (території з високою густиною забудови). Схожий порядок у Литві, Латвії, Угорщині.
 
Поділ на підприємства, які вироб­ляють тепло, і ті, що його транспортують, зазвичай грає на підвищення тарифів. Тому в Чехії вирішили об’єд­нати ці типи підприємств в один.
Слід також зазначити, що в більшості країн ЄС встановлено жорсткий державний контроль за ціноутворенням і розроблено різноманітні механізми безпосереднього залучення громадськості до вирішення питань тарифікації в ЖКГ.[1455]
 
За якими тарифами платити

 

Киянам непросто визначитися, за якими тарифами оплачувати комунальні послуги.
З 1 червня мерія підвищила тарифи. 6 червня піднімати тарифи заборонив Шевченківський районний суд столиці. Днями це рішення скасував Київський апеляційний адмінсуд. І водночас є рішення Кабінету Міністрів, яким було припинено дію постанов київської мерії про підвищення тарифів, та подання уряду до президента на остаточне скасування «комунальних» рішень столичної влади. Тобто нові тарифи заморожені до вердикту глави держави.
 
Втім, у Міністерстві ЖКГ Тижню не змогли відповісти на питання, за якими тарифами – старими чи новими – платити киянам. Юрист Андрій Дяченко радить подавати до суду на ЖЕКи, що припинять надання послуг у відповідь на відмову мешканців платити за новими тарифами, і платити за старими, доки мерія й уряд з’ясовують стосунки.