Деякі спостерігачі вважають, що концептуально цей форум себе майже вичерпав. Інші наполягають, що суто консультативний клуб економічно розвинених держав апріорі не може бути ефективним.
Група незадоволених, а саме: численні громадські організації, які збиралися на акції протесту в кількох французьких містах напередодні та під час саміту, волали про прірву між гострими проблемами людства та довершеними деклараціями Великої Вісімки. Але до них мало хто дослухався навіть на вулицях.
Учасники інтернет-форуму G8, що відбувся у Парижі за два дні до цього, хоч і відправили свою делегацію на політичний саміт, були розчаровані, тому що по-справжньому форуми не співпрацювали.
Селективна дипломатія
€40 млрд допомоги арабським країнам. Це єдиний обчислюваний результат заходу, який згодом дасть змогу проаналізувати його дієвість. Щодо розподілу цієї суми між кредиторами та реципієнтами ще бракує конкретики. З тематикою майбутніх проектів також поки що не все ясно. Відомо лише, що половина обіцяних грошей надійде через фінансові інституції та банки розвитку, а €10 млрд– на підставі двосторонніх угод.
«Якби ж Арабська весна не перетворилася на люту зиму для африканських країн, що розташовані на південь від Магрибу», – висловив побоювання Магу Ебе, журналіст із Кот-д’Івуару. Нового президента його країни Алассана Уаттару також запросили на саміт, однак повернувся він розчарований: пріоритетними одержувачами кредитів названо арабські країни – імпортери нафти. «Це допомога чи інвестиції? – обурюється туніський політичний коментатор Хафіз Малік. – А може, йдеться про новий перерозподіл ринку енергії?»
Чимало експертів досить стримано поставилися до перспектив фінансових вливань у економіки нових арабських демократій, вони не впевнені, що політичні зміни, зокрема, в Тунісі та Єгипті, незворотні. «Свого часу фінансова допомога єльцинській Росії була щонайменше неефективною, – вважає економічний журналіст Моріс Пане. – Важливо те, що допомога, надана на початку 1990-х, не завадила вибухнути кризі 1998 року».
У такому разі не можна не спитати себе: чи все сталося б так, як відбувається нині, якби 2005-го Україна також отримала фінансову підтримку на реформи? Чи вистачило б у тодішньої влади політичної волі запровадити реальні зміни? Чи, може, й добре, що світ тоді не був щедрий на кредити, які б довелося повертати наступним поколінням?
Про це ми вже ніколи не дізнаємося. Тим часом фінальні документи міжнародної зустрічі свідчать про «потребу в колективних зусиллях», спрямованих на те, щоб «демократія у світі ставала не винятком, а правилом».
Російська інтрига
Висвітлюючи події в Довілі, французька преса не втомлювалася радіти тим «чудовим» відносинам, що склалися у французького президента Ніколя Саркозі та його російського колеги Дмітрія Медведєва. Париж активно готується до візиту прем’єра Владіміра Путіна 21 червня цього року, під час якого планується урочисто підписати продаж чотирьох французьких військових кораблів класу «Містраль», які дуже не хотілося б побачити пришвартованими у Севастополі.
«Дуже важливо, щоби Росія і надалі підтримувала добрий діалог із Заходом, – заявив у одному з інтерв’ю відомий активіст проросійського лобі Александр Адлер. – Не можна забувати, як добре співпрацює Москва з країнами коаліції в Афганістані, на яку важку для себе поступку вона пішла щодо санкцій проти Ірану…»
Французька дипломатія активно лобіювала під час саміту бодай коротеньку заяву з боку російських лідерів на підтримку збройних дій у Лівії. Але все, чого вдалося домогтися, – це згода офіційної Москви на висновки підсумкової заяви: «Пан Каддафі та лівійський уряд не захистили населення країни та повністю втратили легітимність. Каддафі не має жодного майбутнього в демократичній та вільній Лівії. Він мусить піти». Кремль не сперечався. Каддафі втратив свою найпотужнішу підтримку.
Натомість Росія отримала роль посередника з Дамаском, і вона має зупинити кровопролитні сутички між силовими структурами та опозицією. «За 14 років перебування у Великій Вісімці Москва вже має реальний вплив на цю структуру», – вважає журналіст «Радіо Франс Інтернасьональ» Людовік П’єтеню.
Інтернет: контроль чи свобода?
Попри те що інтернет- і політичний саміти за участю США, Канади, Японії, Франції, Великої Британії, Німеччини, Італії та Росії відбулися зовсім поряд та майже одночасно, справжньої співпраці між двома заходами не було. Інтернет-конференція зосередилася переважно на економічних питаннях розвитку світової мережі. Політики намагалися обговорити контроль, а також нові податки з реклами, що мають іти на користь тих держав, звідки походить підприємство-рекламодавець. Задум був не до вподоби. Натомість Ніколя Саркозі зміг провести до фінальних документів політичної G8 дві з трьох тез, які він виголосив під час відкриття е- G8: про право на приватність та авторське право.
«Шкода, що на політичний саміт не запросили керівників мережі Facebook, – зазначив Анрі Коріно, фахівець з питань комунікацій. – Їм би не завадило послухати побажання про заборону використовувати приватні дані своїх блогерів. А ще краще, якби Марк Цукерберг публічно погодився на ті умови, що урочисто проголошує підсумкова декларація. Але тепер, мабуть, казатиме, не почув…»
Стосовно запровадження «спільної системи контролю боротьби з тероризмом», окрім заяв про наміри нічого узгодити не вдалося. Принаймні публічно. Натомість свободу інтернету, його внесок у «демократизацію світової політики» визнали чимало учасників.
Жіночі секрети
Мабуть, найбільше користі міжнародна подія дала родині Саркозі. Господиня заходу люб’язно розважала жінок високих політичних керівників, не забуваючи позувати фотографам. Щоправда, Мішель Обама проігнорувала запрошення та вирішила за краще провести час з дітьми в Америці. Але дружина Президента Євросоюзу Германа ван Ромпея охоче перешіптувалася з вагітною Карлою, яка навіть не намагалася приховати свого поважного стану перед камерами.
Господар також не розгубився. Жартував, обіймався з сильними світу цього, обдаровував експромтами журналістів. Відчувалося, що брак політичного конкурента, недавнього голови Міжнародного валютного фонду Домініка Стросс-Кана, йому лише на користь.
Близькі президентські вибори зобов’язують до енергійної комунікації. А тут ще Гілларі Клінтон схвально відгукнулася про французьку кандидатуру на посаду директора МВФ – Крістін Лаґард. Мабуть, і глухих не залишилося, які б не почули повідомлення про це президентської прес-служби. Пані Лаґард також дістала дещо несподівану підтримку Москви, яка ще кілька днів публічно критикувала неписану традицію призначати керівником Міжнародного валютного фонду когось із європейців.
Щось очевидно готують до візиту Путіна до Парижа. Москва не те що сльозам не вірить, а безпідставними політичними подарунками ніколи не розкидається.