За понад чотири роки в Україні з’явилося близько 350 тисяч ветеранів війни на Донбасі. За законодавством, під термін «ветеран» підпадають не лише безпосередні учасники бойових дій, це також члени сімей загиблих, постраждалі під час Революції гідності, ліквідатори чорнобильської катастрофи, силовики з 25-літнім досвідом служби, ветерани праці. Усього їх майже 1,4 млн. Державна підтримка цих людей нині розпорошена між майже 30 відомствами. Нові реалії виявили потребу в єдиному центрі, який міг би координувати цю підтримку — Міністерстві у справах ветеранів.
З ініціативою створення установи в жовтні 2016 року виступив профільний парламентський комітет, а в лютому 2018-го Верховна Рада звернулася до Кабінету Міністрів із вимогою створити такий орган. Для розробки моделі майбутнього міністерства був сформований Проектний офіс, до якого увійшли різні громадські організації, зокрема, «Юридична сотня». Ця робоча група проаналізувала нинішню ситуацію з підтримкою ветеранів в країні, дослідила міжнародний досвід і підготувала рекомендації для уряду стосовно того, який саме формат повинне мати Мінветеранів та чим займатиметься.
Як пояснила голова ГО «Юридична сотня» та керівниця Проектного офісу Леся Василенко, майбутнє міністерство має здійснити п’ять реформ.
Перше — це сформувати національну стратегію щодо ветеранів та членів їхніх сімей, тобто загальні правила поведінки, якими послуговуватиметься суспільство. «Мають бути основоположні принципи, які включали б у себе повагу, шанобливе ставлення, забезпечення гідних умов життя після звільнення зі служби, рівні умови отримання послуг. Прийняття такої стратегії нарешті дало б змогу отримати консолідоване суспільство, не було б різного ставлення до ветеранів у різних частинах України, різних суспільних групах», — стверджує Василенко. Також, каже вона, необхідно розробити однотипні програми допомоги ветеранам із приблизно рівними бюджетами, чого нині дуже бракує Україні: «Часто буває, що люди, які відслужили в однакових умовах, повертаються й не розуміють, чому рівень соціального забезпечення в них різний. Відповідь проста, але незадовільна: тому що в різних частинах України різні можливості місцевих бюджетів».
Читайте також: Міністерство ветеранів. Чого очікувати від нового відомства
Другою рекомендацією є зміни до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». За словами Василенко, нерідко в суспільстві виникає незадоволення тим, яка кількість осіб вважається ветеранами й на яких підставах вони отримали ветеранський статус. «Питання фейкових УБД (посвідчень учасника бойових дій. — Ред.) виникає знову й знову та потребує вирішення. Більше того, в Україні немає чіткого розуміння того, хто ж такі ветерани. У нас є ветерани війни, праці, військової служби, є закон про статус ветеранів, який визначає, що ними вважаються учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни. Кожна з цих категорій має в середньому по 15–16 пунктів осіб, які до них належать», — зазначає активістка.
Вона стверджує, що в статусі ветерана справді перебуває багато людей, які зробили великий внесок у майбутнє України, проте слід навести порядок у цих статусах, відділити тих, хто брав участь у боях. «Аналіз досвіду інших країн, які мають значне ветеранське населення, показує: там достатньо, щоб людина відслужила, звільнилася зі служби з будь-яких причин, крім службової невідповідності. Тобто якщо людина відслужила з гідністю, то має право на ветеранський статус, а підтримка залежить від того, чи є в неї проблеми зі здоров’ям, соціально-матеріальним забезпеченням», — роз’яснює Василенко.
Третім необхідним нововведенням називають єдиний електронний реєстр ветеранів. «У країні має бути єдиний реєстр обліку всіх ветеранів і їхніх потреб. Це значно спростить бюджетне планування, процес адміністрування послуг, які держава готова надавати ветеранам. Сьогодні виникає проблема з тим, щоб назвати актуальну кількість ветеранів усіх війн по країні, бо ми не розуміємо, яким реєстром користуватися. Є такий від Мінсоцполітики — єдиний державний реєстр пільговиків; є від Держслужби у справах ветеранів — реєстр ветеранів російсько-української війни; є реєстр осіб з інвалідністю», — зазначає Василенко. Очікується, що система «Е-ветеран» дасть змогу відстежувати актуальні потреби ветеранів, прогнозувати їх та відповідно планувати бюджет. Вона охоплюватиме єдиний реєстр, електронний кабінет, мобільний застосунок та контактний центр. «У реєстрі зберігатимуться персональні дані, дані про проходження служби, статус та підстави його надання. Усі ці дані дадуть змогу провести додаткову верифікацію тих, кого вносять у реєстр», — розповів представник Проектного офісу Віталій Кузьменко. Ветерани зможуть замовляти певні послуги через електронний кабінет, не шукаючи потрібний держорган.
Читайте також: Вічне питання добровольців
Ще одним важливим кроком, четвертим, активісти вважають створення дослідницького центру в сфері ветеранських справ. «Ми чули зауваження, що створюємо архаїчну радянську структуру, яка з’їдатиме бюджетні кошти. Насправді ж ні. Жодна країна, яка має сильну армію, міцну систему забезпечення потреб ветеранів, не обходиться без державного або недержавного центру, завданням якого є збір та аналіз даних, які стосуються ветеранів і їхніх проблем. Такі центри є в США, Канаді, Великій Британії, на них ми й орієнтуємося», — розповіла Василенко. За її словами, така робота потрібна для доказового планування бюджету й моделювання довгострокових рішень. «Це допомогло б нам уникати голослівних заяв щодо того, яка кількість ветеранів у нас живе за межею бідності чи помирає щодня від суїцидів. Це дало б змогу державі мати щодня чітку статистику з тенденціями, які були і які можуть бути. На нашу думку, створення такої установи має стати пріоритетом», — переконана вона.
Остання, п’ята рекомендація — це посилення співпраці державних установ із неурядовими організаціями. Як зазначає Леся Василенко, громадський сектор дуже розвинувся за останні роки й успішно розв’язує певні точкові проблеми з ветеранами. Проте немає системного підходу, а його могла б забезпечити підтримка держави. Громадські організації мають хороших фахівців, яких бракує державі, але не завжди здатні безперервно діяти впродовж тривалого часу. «Якщо працювати в партнерстві з державою, то такі проекти могли б вирішити проблему інфраструктурного забезпечення потреб ветеранів. Об’єднавши зусилля можна вибудувати систему. Але для цього мають бути змінені правила гри й нормативно-правові акти, які регулюють цю сферу», — пояснює активістка. Крім того, громадськість має доступ до міжнародних донорів, приватних фондів, тому, об’єднавши державні та додаткові ресурси, можна отримати сталі системні рішення, вважає Василенко. Але, додає вона, в Україні все ще існує взаємна недовіра між громадськістю й державою. Щоб подолати її, треба належним чином прописати правила гри.
У плані медичної та соціальної адаптації Проектний офіс пропонує уряду зосередитися на вкладанні коштів у розвиток та самореалізацію ветеранів. Наприклад, розширити спектр освіти за державний кошт до всіх можливих напрямів — магістратура, аспірантура, друга вища освіта, перекваліфікація… Як пояснила представниця Проектного офісу Олександра Тарасова, замість дарувати житло ветеранам держава має запропонувати низькопроцентне кредитування, щоб стимулювати людей до праці, якщо вони працездатні. Психологічну адаптацію ветеранів пропонують не відділяти від адаптації членів їхніх сімей, адже до цього процесу залучені обидві сторони — як боєць, так і його близькі. Для цього за рекомендацією фахівців у законодавстві хочуть закріпити визначення «забезпечення психічного здоров’я ветеранів та їхніх сімей».
Читайте також: Здолати апатію
Замість принципу безплатності медицини, яка по факту безплатною не є, у Проектному офісі рекомендують запровадити повний цикл медичного страхування для ветеранів та родин загиблих.
Забезпечити гідне місце ветерана в суспільстві неможливо без системного формування його позитивного образу, вважають у Проектному офісі. Віталій Кузьменко зазначає, що сьогодні існує потреба в єдиній стратегії вшанування й увічнення пам’яті загиблих. Для цього слід створити відкритий реєстр поховань та меморіалів, стежити за їх належним станом, установити єдиний день вшанування пам’яті загиблих.
Усі ці кроки наразі не можуть бути втілені, оскільки проблемами ветеранів опікується Мінсоцполітики, у якого, крім них, ще понад 20 категорій пільговиків. А Держслужбу у справах ветеранів війни та учасників АТО, як зазначає Василенко, не завжди чують на рівні Кабінету Міністрів. Щоб міністерство запрацювало з 1 січня, до кінця вересня Кабмін повинен зробити подання в парламент про призначення міністра. Утім, часу лишилося мало, і в Проектному офісі сумніваються, що Верховна Рада встигне проголосувати за кандидатуру. Конкретних імен очільника майбутньої держустанови поки що не озвучують, є лише вимоги до посади. «Ця людина має турбуватися про ветеранів і членів їхніх сімей, розуміти, що вони переживають. Для цього в нього має бути певний рівень відкритості й уміння чути ветерана. Людина повинна мати певний план дій, бути готовою до нестандартних рішень, достатньо контактувати з партнерами України, бути здатною завести кошти для реалізації проектів, бо покрити все з держбюджету не вдасться», — зазначає Василенко. За її словами, спочатку існувала думка, що міністром має бути ветеран, проте все ж важливіше, щоб ця особа мала досвід державної служби й могла вести якісний діалог із міністрами, парламентом і президентом.