Де не де з-поміж західних країн можна почути окремі заклики до України зупинити опір агресору задля миру в регіоні. В інформаційному просторі такі заяви підсилюються вкидами про “надто багато уваги для України” і безпосередніми заявами до українців припинити начебто спекуляції на темі війни або ж спробами заспокоїти нас в дусі “війну вже виграно”. Цю проблему добре окреслив і проаналізував директор програми Стратегії та Доктрини проєкту AIR FORCE Рафаель Коен у блозі американського аналітичного центру Rand.
Фразеологізм “не тикай ведмедя” [Don't poke the bear – оригінал на англ. Ред] – спроба Коена пояснити американську стратегію, коли умовного звіра не треба чіпати, аби він не почав лютувати. І звір тут – росія, а світ – палиця, якою не можна його штурхати.
Такий підхід пережив падіння після початку вторгнення, втім зазнав і злету в останній час, особливо після перемоги України на деяких напрямках фронту. Тож багато західних лідерів думок знову закликають “не тикати ведмедя”, хоча такий стратегічний підхід залишається таким же нерозумним, як раніше, пише автор.
За його роздумами, відступ зараз має мало стратегічного сенсу у військовому плані, крім того, що за висновками британського міністерства оборони, станом на середину травня росія втратила третину своєї наземної потужності. Російська армія перейшла на атаку меншими формуваннями, також є потреба ключової зброї, як-от високоточних керованих боєприпасів.
“Весь час втрати на полі бою та внутрішні чистки знищували ряди вищого російського військового керівництва. Особливо з огляду на те, що росія просувається на Донбасі, відступ зараз ризикує дати рф час для перегрупування, переозброєння та відновлення наступу на більш вигідних умовах,” – підсумовує Коен.
Також серед аргументів чому підтримка України важлива не лише для регіону, але й для світу – чіткий сигнал для інших автократій очікувати чіткої відповіді при спробах ескалації. Автор звертає увагу на один із редакційних матеріалів видання The New York Times під заголовком “Війна в Україні ускладнюється, а Америка не готова”, в якому автори намагаються просувати наратив, наче Україна вже перемогла, тому варто осісти, а Байден ще не відповів на багато запитань від американської громадськості щодо залученості США у цю війну.
“Перш за все, заклики відступити ще більше підкреслюють сумніви щодо стійкості Заходу, але бажання довести важкі завдання до кінця — можливо, ключовий елемент, якого сьогодні не вистачає в американському стримуванні”, – йдеться у коментарі.
Крім того автор звертає увагу на те, що Росія не може внутрішньо стримувати напругу, яка неодмінно з’являтиметься після стратегічних військових кроків. До прикладу, Москва може оголосити масову мобілізацію або застосувати ядерну чи хімічну зброю. Проте, будь-які з цих дій будуть викликати додаткову відповідь Заходу, а росія сьогодні знаходиться в гіршому становищі, аби винести такі витрати ескалації.
Так само й масова мобілізація є політично ризикованим заходом для будь-якого режиму, адже одягти у форму мільйони чоловіків неможливо без витрат. Це не залишилось би без уваги і точно залишило б відбиток на й без того ураженій економіці.
“Програш у війнах рідко покращує положення держав. Тому росія, швидше за все, постане озлобленою і мстивою, особливо після того, як західна військова допомога коштувала росії десятків тисяч жертв, а санкції Заходу завдали шкоди російській економіці”, – пише автор.
Як зазначалось вище, прихильники підходу «не тикай ведмедя» стверджують, що Україні треба зупинитися зараз, бо ми вже переможці. Рафаель Коен наводить слова професора Джорджтаунського університету Чарльза Купчана, який стверджує, що Україна «завдала невдачі більш ніж достатньо, щоб компенсувати витрати на подальший авантюризм», і тому «проштовхувати [росію] далі непотрібно і невиправдано ризиковано».
“Залишаючи на мить осторонь моральну та політичну привабливість аргументу, у твердженнях упущено основний момент: війна ще не закінчилася, і чорнило ще не висохло щодо того, які стратегічні уроки диктатори світу винесуть із конфлікту. Чи тирани розглядають це як вартісну перемогу, пряму поразку або щось середнє для росії, залишається ненаписаним”, – резюмує автор Rand.