Якою була служба в українському війську до початку війни на Донбасі?
— Коли приймав присягу, не вірилося, що доведеться виконувати прописані там рядки в реальному житті. Україна була надзвичайно далекою від війни, а перспективи служби зводилися до прагнення заробити грошей у миротворчих місіях, отримати від держави житло й право на особливу пенсію.
Не новина, що армія тоді майже не забезпечувалася. Якось мені довелося взяти участь у батальйонних навчаннях, і це справді було предметом гордості. Адже більшість товаришів по службі не бачили навіть ротних навчань, не кажучи вже про бригадні, які були на той час визначною подією для Збройних Сил.
Для порівняння: тільки за час мого командування 93-тя бригада тричі в повному складі розгорталася на полігоні для виконання бойових стрільб. Я не кажу про відмобілізацію, два виходи з району бойових дій із постійним покращенням нормативів того, що раніше здавалося втраченими навичками.
Читайте також: Піски-2: хто ж знав, що нас так поділять
Коли ви особисто відчули, що на Донбасі почалася повноцінна війна?
— Особисто в мене сумніви зникли, коли до 92-ї бригади привезли з-під Слов’янська тіло вбитого у квітні 2014 року капітана Біліченка з есбеушної «Альфи». Тобто це вже не мирні мітинги та громадські заворушення. Війна. Незвична, підла, коли противник не б’ється чесно в полі, а прикривається жінками, старими, дітьми.
Проблеми посипалися, мов зі скрині Пандори. Техніка не готова, мапи не відповідають дійсності. Наприклад, дорога топографічно має бути, а в реальності там уже водосховище. Мости й станції не пристосовані до перевезення техніки. Додайте до цього блокування шляхів, коли незрозуміло, хто перед тобою: наші громадяни чи супротивник. Я вже не кажу про катастрофічний брак приладів нічного бачення, тепловізорів, надійного транкінгового зв’язку… Повилазили й побутові питання, починаючи з їжі, шкарпеток та засобів гігієни для бійців і закінчуючи спальними мішками й бронежилетами.
Якби не потужна підтримка народу, масовий волонтерський, добровольчий рух, не знаю, чи втрималися б тоді… Та й ворогові стало зрозуміло, що одна справа — воювати з армією, яка десятиліттями деградувала, або зі слабкими державними інституціями, а зовсім інша — із цілим народом.
Поки Збройні Сили приходили до тями, відправляючи батальйонні групи з більш-менш підготовлених контрактників «латати дірки», фронт тримали прості громадяни. Волонтери везли все: від форми до дорогих приладів і техніки. Добровольці взяли до рук зброю.
Читайте також: Офіцер СІМІС Олександр Ткачук: «Наша, східняків, справа — стати зараз на захист країни»
Вважаю, що саме плече свідомих патріотів, підставлене війську в потрібний час, відчуття підтримки тилу, власного народу надихнули Збройні Сили, відкрили друге дихання: для воїна важливо знати, за що і, головне, за кого він б’ється та ризикує життям. І це був маркер для ворога: Україна не здаватиметься, на окупанта чекає безкомпромісний перманентний спротив.
10 квітня 2015 року вас призначили командувати 93-ю окремою механізованою бригадою. З якими проблемними питаннями ви відразу зіткнулися?
— Я чудово уявляв, яка відповідальність на мене чекає. 93-тя бригада у 2014 році побувала майже всюди, від Луганщини до Донецька. Визволення міст і селищ, бої під Іловайськом та в Донецькому аеропорту. На момент мого призначення бригада виконувала бойові завдання на ділянці фронту від Верхньоторецького до Пісків. Три механізовані та 11-й, 20-й і 22-й мотопіхотні батальйони тримали на той час увесь Донецький напрямок.
Щоб ви уявили інтенсивність тодішніх бойових дій, скажу, що добова норма становила до 57 потужних обстрілів по бригаді. Рухатися вперед не було можливості, тож передусім посилювали оборону, стримували противника в умовах потужного вогневого впливу та покращували системи управління, технічного й матеріального забезпечення. Плюс займалися легалізацією добровольчих батальйонів.
Ворог не мав вирішальної переваги в людях чи техніці, проте, на відміну від нас, у нього були розв’язані руки. Жодних угод і домовленостей він не дотримував. А ми мусили. Бо не такі, як вони. Ми не терористи, а захисники своєї землі. Ми форпост цивілізації. Тому було обрано тактику активної оборони та контрзаходів, яка й використовувалася рік, до квітня 2016-го.
Постійні обстріли бойовиків та нечасті вилазки, якщо не брати до уваги події під Мар’їнкою, — з такою реальністю ми прожили на Донеччині рік.
Про роль 93-ї бригади під час наступу бойовиків на Мар’їнку відомо небагато…
— 3 червня 2015 року з 3-ї до 8-ї години ранку по наших позиціях у Пісках вівся шквальний вогонь з артилерії, танків і «Градів». Що буде далі? Наступ? Ворог банально відволікав нас від напрямку свого головного удару на Мар’їнку, сковував.
За години потужного обстрілу в нас не було навіть контужених. Тобто вибудувана система оборони повністю виправдала себе. Снаряди розколупали землю, але наша піхота не зазнала шкоди й не здригнулася. Паралельно ми спостерігали значне накопичення техніки та живої сили противника в районі Путилівської розв’язки, слухали радіоперехоплення. Вималювалася очевидна картина: путінці, атакуючи Мар’їнку, націлилися й на Авдіївку. Що було б далі, неважко передбачити: нас оточили б із подальшим виходом у район Карлівського та Курахівського водосховищ. Класичні кліщі. Котел.
Читайте також: В окопах у людський зріст
Ми чули в ефірі, що піхота бойовиків пішла в атаку правіше на позиції 28-ї бригади. Чули, як покійний Гіві цікавився успіхами «колег» і чекав на власний вихід на сцену.
Не дуже приємно говорити, але дозволу на відкриття вогню я не дочекався… Часу на сумніви не було. Прийняв рішення й задіяв артилерію з реактивними системами залпового вогню. Фактично колона техніки противника, яка чекала нагоди вирушати на Авдіївку, була спалена на старті.
Що було далі, відомо. Резервів у терористів не залишилося. Під Мар’їнкою їх розбили на очах у всього світу. Це був переломний момент, коли ворогові таки дійшло те, що стало очевидним у Першу світову: підготовлену оборону пробити неможливо. Особливо коли ті, хто захищається, мають високу мотивацію й набули бойового досвіду. Відтоді противник втратив бажання експериментувати з наступальними операціями, а спалахи активності на Донбасі перетворилися на запеклі бої за окрему висоту, лісосмугу чи будинок лісника.
Саме на Донецькому напрямку з’явився термін російської пропаганди «каратєлі полковніка Клочкова», а згодом проти вас порушили кримінальну справу в Росії. Як ви це сприймаєте?
— Я був готовий до адресного психологічного впливу, звинувачень і маніпулювань, погроз мені особисто та моїй родині. Це війна, я офіцер, тож уявляю всі можливі наслідки. Совість у мене спокійна, я виконую свій обов’язок і за мною правда. А підвищена увага противника до моєї скромної персони підтверджує, що дію правильно й, наскільки це можливо, ефективно.
Після боїв на Донецькому напрямку бригада перейшла до оборони Луганщини. Наскільки там відрізнялися умови бойових дій?
— Під Донецьком дуже щільна забудова, населений пункт на населеному пункті. Є великий ризик ненавмисного ураження цивільних громадян, чим і користаються терористи, коли ведуть вогонь із дитячих садків, дворів багатоповерхівок.
Такі великі агломерації, як Донецьк, недоцільно брати штурмом. Навіть не через небезпеку втратити керування вуличними боями, а з міркувань збереження життя громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях. Облога, ізоляція, вогонь лише по виявлених перевірених цілях — єдиний, на мою думку вихід.
Читайте також: Чому Україна торгує зброєю
Луганщина інша. Театр бойових дій із природними перешкодами у вигляді річок та густих лісів. Ідеальні умови для діяльності диверсійно-розвідувальних груп.
У районі Бахмутської траси противник проти власного бажання дозволив нам покращити тактичну ситуацію й просунутися вперед, зайняти вигідні позиції. Локальні сутички в тому районі й поблизу села Жолобок переросли в дещо більше.
Не розуміючи, що сам безлюдний Жолобок для нас не становить жодної тактичної цінності, бойовики впали в істерику й викрили свою систему оборони, вишикувавши в бойовому порядку 4-ту мотострілецьку бригаду. А ми втягнули ворога у вогневий мішок, завдали йому відчутних болісних втрат і розхитали моральний стан його особового складу. Ось такий підсумок тих боїв, які продемонстрували величезне значення інформаційно-психологічних операцій.
93-тя бригада зразка весни 2015-го й весни 2018-го — наскільки велика відмінність?
— В умовах війни необхідні швидкі зміни, адаптація до нових вимог часу. Слід віддати належне, всі наші ініціативи, так би мовити, знизу знаходять підтримку на рівні начальника Генштабу. Це дає змогу швидкими темпами запроваджувати новації, оминаючи бюрократичні перепони.
У бригаді зараз активно використовують електронні системи забезпечення розвідки, управління, коригування вогню, такі як «Дельта», ГІС-АРТА, АРТОС, ВІРАЖ. За полем бою спостерігають безпілотні літальні апарати та потужні відеокамери. Вогневі точки противника виявляють сучасні радари AN/TPQ. Використовуються тепловізійні приціли «Арчер». Бригада забезпечена сучасними захищеними засобами зв’язку. Підготовлені й оснащені далекобійними гвинтівками снайперські групи. Модернізовано великокаліберні кулемети ДШК. Медична евакуаційна служба отримала броньовані транспортні засоби. Цей перелік можна продовжувати до нескінченності. Двома словами: бригада у якісному плані зробила крок на покоління вперед. Причому мова не лише про техніку. Кістяк бригади зараз становлять добровольці «Правого сектору», батальйонів «Донбас», «ОУН», «Айдар», «Карпатська Січ», «Дніпро-1». Вони високомотивовані й мають бойовий досвід ще з 2014-2015 років, а зараз є військовослужбовцями Збройних Сил.
У бригаді запроваджено такий новий напрям роботи, як цивільно-військова співпраця, що спрямована передусім на допомогу жителям прифронтових територій. Розвивається душпастирська служба капеланів, яка компенсує нестачу офіцерів з морально-психологічного забезпечення.
Читайте також: Екобомба від сепаратистів
Прес-служба бригади не лише інформує чи популяризує Збройні Сили та бригаду, а й повноцінно бере участь в інформаційній протидії ворогові. Якщо не ми формуватимемо порядок денний у медіа-просторі, це робитиме ворог. В умовах гібридної війни, яку Кремль веде проти України, інформаційний фронт набув пріоритетного значення.
За роки війни в бригаді вихована плеяда молодих командирів, які пройшли шлях від солдата й сержанта до офіцера, командира взводу чи роти. Значно зросла роль сержантів, які не лише вирішують до 80% побутових питань, а й беруть на себе командування підрозділами. У результаті на навчаннях 93-тя бригада отримала найвищі оцінки як американських, так і британських інструкторів у межах операції «Орбітал». Це стосується взаємодії родів військ та служб, зокрема з авіацією, вміння командирів мислити не шаблонно й виявляти ініціативу.
Позитивні зміни спостерігаються і в питанні соціального захисту військовослужбовців. Повністю вирішено питання надання статусу учасника бойових дій, нагородження гідних (понад тисячу бійців удостоєно державних орденів та медалей), розвивається інфраструктура пункту постійної дислокації: будуються нові казарми та гуртожитки.
Відкритим поки що залишається питання забезпечення житлом. Але й тут є позитивні перспективи. Не тільки будівництво, а й виплата грошових компенсацій на придбання квартир чи будинків дає змогу військовому самому вирішувати, де і в яких умовах жити.
Можна сказати, що порівняно з початковим періодом війни 93-тя бригада виросла мінімум на три голови. Ми, як і всі Збройні Сили, відчуваємо довіру суспільства, а це головне. Реформи тривають, і вони незворотні. Трансформується сам принцип мотивації проходження військової служби. Від служби заради вигід чи преференцій до усвідомлення високої честі та громадянського обов’язку Воїна.
Звісно, проблеми є, і це зрозуміло: в умовах війни ворог не лише докладає максимум зусиль для дискредитації керівництва держави, її інституцій, зокрема й Збройних сил як опори української незалежності, а й намагається посіяти недовіру до будь-яких змін. Простий приклад — безліч спекуляцій породжує переформатування окремих мотопіхотних батальйонів, зокрема й нашого, 20-го, у лінійні, яке насправді оптимізує систему управління та забезпечення підрозділів.
Якщо говорити про перехід від АТО до Операції об’єднаних сил, то яких змін слід очікувати вже найближчим часом?
— По-перше, у нас, командирів військових частин, з’являються законні підстави для прийняття воєнних рішень, можливості адекватно реагувати на виклики. Особисто мені зараз працювати дуже комфортно. Ще на зорі кар’єри я служив під безпосереднім командуванням генерал-лейтенанта Наєва. Стиль керування і вимоги командувача Об’єднаних сил мені добре знайомі, генерал дихає армією зсередини. А з начальником штабу ОС я фактично сидів за однією партою в університеті. Тож наша спільна робота буде напрочуд ефективною.
Головні принципи Операції ОС — самостійність, своєчасність, якість. Зараз ведемо посилену підготовку особового складу саме до наступальних, рейдових дій. Адже розуміємо, навіщо ми на Донбасі: заради звільнення всіх окупованих українських земель. І перемога обов’язково буде за нами.
———————————————–
Владислав Клочков народився на Одещині. 1998-го закінчив Одеський інститут сухопутних військ. Службу розпочинав у 561-му механізованому полку на Луганщині. Далі служба в 28-й механізованій бригаді, навчання в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, призначення у відділення бойової підготовки армійського корпусу. Цивільна освіта в Національній академії державного управління при Президентові України (за спеціальністю керівник проектів і програм) та курс військового перекладу з арабської мови. З 2013-го — начальник штабу 92-ї окремої механізованої бригади, на цій посаді й зустрів події в Криму та початок війни на Донбасі. З квітня 2015-го — командир 93-ї ОМБр.