Верховна Рада стала заручницею президентської кампанії: ухвалювати зараз непопулярні рішення означає ризикувати рейтингами лідерів політичних сил, а прийняття популістських законопроектів (наприклад, про підвищення соціальних стандартів) від опозиції урядова коаліція змушена блокувати через відсутність бюджетних коштів.
Тому нова сесія Верховної Ради почалася зі старих пісень про головне – блокування парламентської трибуни та розмов про можливість дострокового припинення повноважень депутатів. Віктор Ющенко порекомендував безпорадним парламентарям саморозпуститися (за Конституцією, розігнати Раду власноруч президент уже не може, оскільки до кінця його повноважень залишилося менше півроку). Проте, за словами першого віце-спікера Олександра Лавриновича, законодавство подібної процедури не передбачає.
Попри балачки, в розгоні Ради зараз не зацікавлена жодна парламентська політична сила: напередодні президентських виборів будівля під куполом – найкращий агітаційний майданчик. Тож народні обранці до години «Ч», залежно від політичної кон’юнктури, за командою зверху вдаватимуться до «непарламентських» засобів політичної боротьби.
Більшість нерегламентних методів (блокування трибуни, виведення з ладу електронної системи «Рада», ігнорування пленарних засідань тощо) з’явилися в арсеналі законодавців після зміни мажоритарної системи виборів на змішану. Парламентарі поступово перетворюються не лише на мовчазних «кнопкодавів», але й на організовані бойові загони, здатні здійснити за вказівкою керівника будь-яку екзотичну акцію.
З переходом до обрання парламенту лише за партійними списками «екзотика» стала традицією. На думку багатьох політологів, цивілізувати парламент може, зокрема, повернення до змішаної виборчої системи.
.jpg)
Стратегічна висота – парламентська трибуна
Спочатку парламентську трибуну та президію блокували, аби завадити прийняттю певних рішень. У такий спосіб комуністи свого часу протестували проти ухвалення Земельного кодексу, а потім необхідних для вступу України до СОТ законів. Опозиційні Леонідові Кучмі фракції рятували таким чином Володимира Стельмаха від відставки з посади голови НБУ і намагалися перешкодити голосуванню за політичну реформу.
Пізніше захоплювати трибуну почали і з вимогами ухвалити закони. У 2007 вперше її блокували представники більшості – БЮТ вимагав прийняти пакет антиінфляційних документів. Естафету підхопила опозиція, чиї представники товклися біля президії, вимагаючи відставки всього уряду в цілому і скальпів окремих міністрів зокрема, а також внесення до ВР антикризової програми Кабміну та змін до бюджету.
Часто штовханина біля президії переростає в бійку, проте розборонити депутатів нікому. Народні обранці не поспішають узаконити появу в залі засідань парламентських приставів.
.jpg)
Вічний постраждалий – система «Рада»
Чого вона тільки не натерпілася: в бойовому запалі слуги народу ламали мікрофони, пхали сторонні предмети в гнізда для електронних карток і нахабно виривали кабелі живлення.
Щоб уберегти серверну «Ради» від гарячих депутатів, комп’ютерне обладнання перенесли з зали засідань на балкон і огородили склом, проте це не дуже допомогло – за потреби охочі легко перестрибують через огорожу й беруть систему під контроль. Беззахисна перед депутатами й електрощитова. 2007 року бютівці окупували її на кілька днів.
.jpg)
Колективний прогул
Своєрідний рекорд поставили фракції БЮТ та «Наша Україна», які 2007 року після президентського указу про розпуск парламенту ігнорували засідання майже два місяці. БЮТ і НУ (тодішня опозиція) підтримували Ющенка в його прагненні розігнати Раду, натомість так звана антикризова коаліція у складі ПР, СПУ і КПУ чинили президентові опір. Коли всі парламентські сили нарешті домовилися з президентом провести дострокові вибори, опозиція повернулася до сесійної зали, щоб ухвалити відповідні постанови.
У парламенті VI скликання сесійну залу залишали всі фракції без винятку. Регіонали з комуністами пішли після обрання спікером Арсенія Яценюка, протестуючи проти порушення таємниці голосування, бютівці – через незгоду партнерів по коаліції першочергово розглянути закон про скасування депутатських пільг та введення імперативного мандата, литвинівцям не сподобалася відмова колег розглядати законопроект про збільшення фінансування аграріям, нашоукраїнська частина фракції НУ-НС не змогла спокійно спостерігати, як БЮТ та Партія регіонів злагоджено голосують за унормування процедури імпічменту главі держави.
.jpg)
Спритні руки
Завадити прийняттю рішення парламентарі можуть і голими руками – позабирати картки для голосування в опонентів, наприклад, коли ті ненадовго вийшли з сесійної зали чи просто відволіклися. Для отримання дубліката картки необхідний час, тож кілька голосувань пограбований депутат пропустить напевне. Щоправда, останнім часом парламентарі стали обачніші й не залишають свої картки без нагляду, а після засідання дисципліновано здають їх фракційним черговим.
Відомі випадки, коли картки вихоплювали в депутатів просто з рук. Регіоналу Владиславові Лук’янову вдалося поцупити картку самого спікера Яценюка, коли той намагався переголосувати затвердження прем’єром Тимошенко. В результаті одного голосу для прийняття рішення забракло.
Хто менше
Найбільш плідно працювали депутати ІІІ та ІV скликань (1998–2006 роки), які ухвалили загалом понад 2 тис. законодавчих актів. Але і їх попередники показали непоганий приклад – прийняли понад 1 тис. законів, 9 кодексів, заклали законодавче підґрунтя і залишили наступникам чимало напрацювань. Адже на початку роботи Верховної Ради І скликання власне законодавство України складали лише 40 законів.
У Верховній Раді V та VI скликань темп законотворення уповільнився, особливо це помітно, якщо порівняти умовний показник середньої кількості законів, прийнятих за сесію (5–6 місяців) – він ледь дотягує до 100. Вочевидь, у нинішніх депутатів інші турботи.