Тиждень.ua : Чим ви займалися до війни ?
– Я ветеринарний лікар.
Тиждень.ua : Тобто були ветеринаром і паралельно займалися громадсько-політичною діяльністю?
– Так, я створював молодіжні організації, був тренером із боксу, стендової стрільби, працював із молоддю, займався бізнесом.
Тиждень.ua : Чим галицька молодь відрізняється від донецької?
– Серед нас є бійці з Донецька і Маріуполя, дуже сміливі й хоробрі хлопці. І коли вони націоналісти, то кращі, ніж ми, львів’яни. А в цілому молодь майже нічим не відрізняється. У нас завжди було питання виїхати за кордон навчатися, а в них – шахти, спорт, вони підтягнуті, працьовиті, з великим бажанням вивчають українську мову з нами.
Тиждень.ua: Як ви потрапили до «Правого сектору» і яка зараз ваша посада, за що ви відповідаєте?
– У «Правий сектор» потрапив після того, як по телебаченню побачив біля Яроша свого товариша, Андрія Мурунчака, він був одним із командирів 8-ї сотні афганців на Майдані. Я до нього зателефонував і запитав: «Хто це такий сміливий біля тебе виступає, каже, що Майдан не здамо, готові до силового протистояння?» – «Та це, хлопці, створився такий «Правий сектор», увійшли туди різні підрозділи структурні, ми афганців координуємо, приїжджай на Майдан, тут весело, я тебе з ним познайомлю». Це було напередодні подій на Грушевського.
Читайте також: «Кіборг» Слива: «Хто прийшов воювати за Україну, грипом не цікавиться»
Тиждень.ua: А до того ви в Майдані не брали участь?
– Я не вірив у Майдан. Я не вірив у те, що люди змінять ситуацію, особливо, коли побачив, що очолили Майдан троє цих лідерів: Яценюк, Тягнибок і Кличко. Після того, як пішли перші смерті, я зрозумів, що щось тут не те, що все дуже серйозно, приїхав і взяв участь у боях.
Тиждень.ua: Як ваша посада тепер називається?
– Після цього Дмитром Ярошем було визначено в пріоритетах маріупольський напрямок, від мене була ініціатива це реалізувати. Колиcь я воював у 5-му батальйоні. Ми сюди(до Маріуполя – Ред.) зайшли 22 листопада. Ще у вересні існувала загроза походу ворога на Крим, Бердянськ. Тоді я і прийшов до Дмитра Яроша з ініціативою очолити наші загони на цьому напрямку. Він мені дав зелене світло, я спрямував сюди волонтерський рух, змобілізував своїх друзів, і от ми створили цей підрозділ. На сьогодні я командиром 8-ї окремої роти ДУК. У «Правому секторі» сьогодні є три бойових загони: 5-й батальйон, командир Чорний(Піски) , 7-й батальйон – Гайдамака(Тоненьке, Мар’їнка), 8-ма окрема рота, де я командир – Маріуполь.
Тиждень.ua: Чи не складається у вас враження, що баланс сил на Майдані й дотепер був приблизно однаковим, тобто велика структурована сила і дезорганізована, але якоюсь мірою вмотивована інша сила? Але Майдан не був так міцно зав’язаний на політиках, як нинішня ситуація, тепер актуальне питання державної безпеки, й ігнорувати, як тоді ми ігнорували цю опозиційну трійцю, не виходить. Як ви бачите цю ситуацію: баланс сил і залежність від великої політики?
– Почнемо з Майдану: ситуація вибухнула, тому що людей недооцінили, і багато хто не вірив, що люди стали іншими. І цей надлом – генетичний, історичний – я відчув фізично на Майдані, що люди звідси не підуть, і вони стали іншими. Доказом цього були оті діти з дерев’яними щитами, які бачили, що гинуть, що стріляють, але йшли. Я був вражений, моє серце розривалося від цього.
На сьогодні влада недооцінює знову ж таки людей. Моє відчуття, що ця війна, за їхнім планом, вже мала б бути закінчена, але такий сплеск волонтерської допомоги, затятість людей знову ламає ситуацію на нашу користь. І тому наша справа не безнадійна. Політики можуть дорогою ціною заплатити за те, що не встигають за своїм народом і продовжують вважати, що цей народ буде чемпіоном світу з терпіння. Ми свідомі того, що не можемо зараз піти в Київ і їх знищити, покарати, бо втратимо державу. Але вони дорого заплатять за те, що не приймають сьогодні тих рішень, які можуть врятувати ситуацію.
Тиждень.ua.: Що ви маєте на увазі під «цими» рішеннями?
– Порошенко говорить про те, як багато грошей тратиться на війну. Я їх не бачу. 90% того, у що солдат одягнутий, що він їсть і тепловізор, у який він дивиться, привезли волонтери. Тобто крадіжка відбувається. Цінності Майдану знищені, не реалізовані, ніхто з винних не покараний. Це все сміттєвими баками може не закінчитися, ця критична маса ненависті і негативу в людей набирається, і дуже було б невчасно, якби вона зараз вилилася у ще один Майдан, бо тоді ми втратимо країну. Мені здається, до цього штовхають людей у той чи інший спосіб.
Читайте також: Вустами «кіборга»: Не хочу, щоб війна змінила мене
Тиждень.ua:: Хто штовхає?
– Є очевидний зовнішній ворог, але є і внутрішній. І ця війна в країні буде доти, доки є, як у бізнесі, внутрішній замовник на цю війну. У Грузії вона сталася тому, що внутрішній замовник був мінімізований, тому він напав на Грузію, він не міг контролювати впливи зсередини п’ятою колоною, Саакашвілі все для того зробив, щоб вибити з-під нього це лобі. Путін напав на Грузію. І в нас він напав, тому що пішло не за його сценарієм, лобі втекло, всі затихли, люди піднялися, і був здійснений фізичний напад на країну. Зараз вони знову розправили крила, виходять зі своїх таємних нір, тому активні бойові дії можуть у нас призупинятися, коли буде нормально почуватися п’ята колона і він зможе через неї реалізовувати свої плани. А війна буде продовжуватися, доки ми внутрішнього ворога не будемо придушувати. Який із цих рецептів кращий, мені важко сказати.
Тиждень.ua: Як зупинити внутрішнього ворога, якщо насильство зараз, очевидно, зіграє проти країни?
– Від мене як бійця «Правого сектора» вирок цим людям був би однозначно смертельним. Під час війни таких людей треба карати. Це олігархічні клани, які витискають усе з країни, продажні генерали-зрадники. З одного боку, ми це все знаємо і нам прикро, а з іншого – ми не маємо права зараз образитися і піти додому, сказати, що нас продали, справа наша марна, нас недооцінили. Ми мусимо боронити свою землю, так як колись це робили наші предки.
Тиждень.ua: Як ви бачите координацію добровольчого руху і що думаєте щодо легалізації «Правого сектору»?
– Рушійною силою цієї війни є добровольчі батальйони, які самі взяли до рук зброю і воюють за свою землю. І те, що є спроби налагодження координації між ними – це плюс. Єдине застереження: щоб це не було заполітизовано. Це має бути військове спрямування, військова координація: приймаємо рішення, діємо ось так, ділимося інформацією між собою. Є величезний волонтерський ресурс, який усе знає й усе контролює, деколи волонтери навіть з озброєнням і боєприпасами допомагають. Усе це треба об’єднати в єдиний центр на загальну перемогу над зовнішнім ворогом.
Легалізація ДУКу знаходиться в руках нашого провідника Дмитра Яроша. Ми прийшли під його прапор свідомо, не очікуючи від держави зарплатні, посвідчень, пільг чи соціальних пакетів. Єдине, чого ми потребуємо від неї – це зброя. Ми розуміємо, що держава нам її не видає, бо ми для неї ніхто, і цим вона маніпулює нами. Дмитру Анатолійовичу вибирати, у статусі якої з державних структур ми будемо учасниками цієї війни. Ми його до цього не штовхаємо, нам підходять ті умови, в яких ми сьогодні перебуваємо.
Тиждень.ua : Зараз ідуть перемовини з СБУ на цю тему?
– Дмитро Ярош веде переговори з СБУ, контррозвідкою, це відкрита інформація.
Тиждень.ua : Чи здатна влада вчитися у волонтерів забезпечувати армію і в добровольців – воювати, бачити перед собою приклад і запроваджувати принципи їх роботи?
– Бути прогресивною і сучасною ця влада на 100% нездатна. На сьогодні з легалізацією ми не поспішаємо, тому що все дуже просто: коли будуть прямі бойові дії, військові самі прийдуть і дадуть мені як командиру ключі від їхніх. Моє завдання зараз – вичекати цей момент.
Читайте також: Камікадзе на зв’язку
Тиждень.ua :.: Хто боїться «Правого сектору» в Маріуполі?
– Я свідомо ходжу по місту в емблемах «Правого Сектору», щоб бачити реакцію людей. З одного боку, вони такі перелякані, агресивно на це все дивляться, а коли з ними спілкуєшся, то дуже легко переконуєш. Люди тут відкриті, хороші, прості і працьовиті. Я домовився з місцевим телебаченням, активістами, вони мені влаштовують зустрічі зі студентами, викладачами в університеті, з учителями в школах, на підприємствах із керівниками. Одиниці є відверто проросійськи налаштованими через різні обставини, бізнес-інтереси, зв’язки з кримінальним світом, який повністю контролюється ФСБ,, тому вони саботують мою участь у тих чи інших зустрічах. Їх прізвища відомі, і вони будуть покарані. Маріуполь буде українським. Я все для цього робитиму. Коли його оточать, я з бійцями залишуся в місті разом із цими людьми.
Тиждень.ua : Коли ймовірний такий сценарій?
– За кілька днів місто буде атаковане.
Тиждень.ua : Ми можемо його відстояти?
– Однозначно так. Якщо наша армія увімкне повну потужність, то спільними зусиллями ми легко переможемо. Їх координати відомі, їхня кількість відома, місце скупчення техніки відоме, тренувальні табори відомі, всі вони в межах досяжності наших артилерійських систем.