Колишній полонений Олександр Грищенко: “Мені довелося чотири рази писати офіційну заяву до наших правоохоронних органів щодо того, що мене не слід розшукувати”

Суспільство
30 Вересня 2021, 13:01

Голова Коаліції “Справедливість заради миру на Донбасі” Володимир Щербаченко пояснив, що у звіті наводяться приклади реальних справ, що дозволить читачу на підставі поданих фактів сформувати власну точку зору на окреслені проблеми.

Під час прес-конференції луганчанин Олександр Грищенко розповів про те, що його кілька років не могли прибрати зі списку тих, хто знаходиться в розшуку. Коли Грищенко знаходився у полоні у окупованому Луганську, його рідні написали заяву до поліції з приводу того, що він зник без вісти, оскільки не могли вийти з ним на зв'язок. Після звільнення і виїзду на підконтрольні території Грищенко особисто прийшов до відділку поліції, і написав заяву, що його вже не треба розшукувати. Але за деякий час стався наступний інцидент. "До хостелу, в кому я мешкав, завітали представники поліції і повідомили, що вони прийшли заарештувати мене як злочинця, бо я знаходжуся в розшуку. Коли я запитав, чи знаєте ви, а з якого приводу я знаходився там, вони відповіли: "Нас це не цікавить. Ви в розшуку, тобто ви злочинець і ми прийшли вас арештовувати" – розповів Грищенко.

"Уявіть собі, мені довелося чотири рази писати офіційну заяву до наших правоохоронних органів щодо того, що мене не слід розшукувати. – розповів Грищенко. – Останній раз це вдалося зробити завдяки, скажімо так, знайомим правозахисникам, які завдяки своїм контактам вийшли на керівництво МВС".

Читайте також: Зеленський вніс до Ради законопроєкт про захист політв’язнів. Деталі

Своєю історію, яка досі не закінчилася справедливим покаранням катів та зрадників, поділилась Ірина Довгань, яка перебувала у полоні на початку військового конфлікту: “Всі мої свідчення є у всіх силових структурах, окрім СБУ. Вони за все ці роки не виявили жодного інтересу до моїх свідчень щодо особистого спілкування з важливим персонажем – Олександром Ходаковським. Хоча я можу бути свідком у справах катувань інших людей, які перебували разом зі мною у підвалах. Але це також нікого не цікавить”.

Ірина розповіла, що її власна справа теж знаходиться у “сплячому режимі”. Коли вона зникла, чоловік написав заяву про зникнення у відділку в місті Маріуполь. “ Ми маємо другий екземпляр цієї заяви, але коли звернулися туди, вони відповіли, що у маріупольскій поліції цих документів немає. Чому вони зникли у місті, яке на той час було звільнене – незрозуміло. Багато хто за цей час казав мені, що навіть те фото біля стовпа, що облетіло увесь світ, було постановочним. В мене таке враження, що мене використали всі, хто може: від не доброчесних журналістів до чиновників – а результату по справі немає. Якось мені повідомили, що у моїй справі є запис: слідчий у 2019 році дізнався, що я не находжусь на території так званої “ДНР”, але зв’язатися зі мною неможливо на території України, тому, мовляв, справа не рухається. Але, повірте, я і досі не маю психологічних сил, щоб їздити самій шукати якогось слідчого, якого все це навіть не цікавить. Тому моя справа у тому стані, як була, знаходиться кілька років”. 

У звіті правозахисників йдеться, що пік незаконних затримань припадає на 2014 – 2015 рр., але загалом практика незаконного позбавлення свободи людей триває до сьогодні. “Зокрема, уже станом на жовтень 2015 р. правозахисним НУО вдалося ідентифікувати 79 місць несвободи (свідчення потерпілих указували на існування ширшої мережі неофіційних місць тримання) на непідконтрольній українському урядові території Донецької та Луганської областей, через які пройшли щонайменше 2 763 особи (з них 1 333 особи були цивільними, 38 – волонтерами, 27 – журналістами, а решта – правоохоронцями).

 

Читайте також: Олександра Матвійчук: "Україні варто боротися не лише за тих політв'язнів, які зараз у списках, а й за тих, кого затримають вже завтра"

 

На початок липня 2021-го СЦГІ задокументував існування щонайменше 293 незаконних місць несвободи, які функціонували на окупованій території починаючи з 2014 р. Робота в цьому напрямку триває. У публічних джерелах інформації можна знайти відомості про п’ять офіційних обмінів, що відбулися протягом 2014 – 2020 рр. і під час яких було звільнено щонайменше 186 українських громадян. Значна кількість людей була звільнена впродовж 2014 – 2015 рр. без участі офіційних державних органів України (викуплені родичами, звільнені як такі, що "відбули покарання", тощо).

У документі викладено кілька десятків історії колишніх полонених та розміщена детальна інформація про злочинців, які вчиняли над ними неправомірні дії. Наприкінці звіту сформульовано рекомендації парламенту України, органам виконавчої та судової влади. Зокрема Верховній Раді України рекомендовано удосконалити механізм спеціального судового провадження (in absentia) з урахуванням існуючої судової практики судів першої інстанції, зокрема, але не виключно, доповнивши норму ч. 2 ст. 392 КПК положенням про право прокурора та потерпілого оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду про відмову в задоволенні клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження у кримінальному провадженні, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. А Офісу Генерального прокурора та підпорядкованим прокуратурам створити Реєстр проваджень про кримінальні правопорушення, пов’язані з незаконним позбавленням свободи цивільних осіб (можливо, використавши як приклад позитивні моменти роботи Реєстру проваджень про злочини, пов’язані з перешкоджанням проведенню мирних акцій протесту, які відбулися в Києві та інших містах України в період листопада 2013 р. – лютого 2014 р.), за допомогою якого інформувати потерпілих (громадськість) про стан здійснення досудових розслідувань та хід судових проваджень у відповідних справах, про права потерпілих.

Зі звітом можна ознайомитися на сайті організації.

читати ще

показати ще