Денис Казанський член Тристоронньої контактної групи від представників Донецької області

Колишні «герої Новоросії»

Суспільство
27 Січня 2016, 17:31

Польові командири, які збирали перші збройні загони бойовиків, загинули або були кинуті у підвали власними подільниками. Герої пропагандистських сюжетів зникли з телеекранів. На зміну їм немов з нізвідки прийшли люди, що на початковому етапі конфлікту знаходилися в тіні або осторонь. Люди, яких ніхто не знав, не чекав і не вибирав. І далеко не всі прихильники «російської весни» помітили цю талановиту маніпуляцію.

Варто тільки поглянути на список «героїв Новоросії» періоду літа 2014 року, і вам відкриється дивовижна картина. Близько 80% перерахованих там осіб до цього часу загинули при загадкових обставинах, були оголошені зрадниками або без пояснення причин віддані забуттю. А декого нині знищує та сама кремлівська машина пропаганди, яка два роки тому створювала з тих самих особистостей «героїв донецького опору». Вчорашні герої тепер викинуті на смітник історії, а народна пам'ять виявилася вельми короткою. Сьогодні ніхто в Донецьку вже не згадує Павла Губарева, який розкрутив маховик насильства в березні 2014 року, а в Луганську хіба що одиниці зможуть назвати прізвище першого «народного губернатора» Олександра Харитонова, якому пощастило опинитися в зеніті слави всього на кілька днів.

Читайте також: Страшне слово «геноцид»

Очевидна фейковість «героїв Новоросії» доводиться простим фактом. Достатньо лише ненадовго відключити того чи іншого персонажа від телеефіру, як інтерес до нього одразу остигає, і вся увага обивателів перемикається на нову телезірку. Поза телевізором «героїв Новоросії» вже не існує. Це кардинально відрізняє лідерів бойовиків Донбасу від тих же польових командирів Чечні 90-х років. Шаміля Басаєва, Салмана Радуєва, Джохара Дудаєва і в Росії і в Україні пам'ятають чудово, хоча їх вже 10 років як немає серед живих. А хто може без допомоги інтернету згадати сьогодні прізвище першого спікера «народної ради ДНР» Володимира Маковича? І це при тому, що він був одним з лідерів ДНР всього 2 роки тому. А хто тепер пам'ятає прізвище «героя Новоросії» Абвера?

Найяскравіший приклад інфляції героїзму – це найбільш відомий та авторитетний з польових командирів ДНР Ігор Гіркін (Стрєлков). У серпні 2014 року опитування, що було проведене радіо «Ехо Москви», показало, що Гіркін випереджає за популярністю навіть Володимира Путіна. Сьогодні таке опитування проводити вже просто смішно. Стрєлков перетворився на відверто маргінального діяча, над яким знущаються прокремлівські ЗМІ, а дорога на центральні телеканали для нього тепер закрита.

Втім, Гіркін хоча б живий і періодично нагадує про себе. З рештою «героїв Новоросії» все набагато сумніше. Один із соратників Стрєлкова з перших днів війни – Ігор Безлер, який вважався в минулому однією з найбільш зловісних фігур війни, нині зник без пояснення причин. Останній раз на публіці Безлер з'являвся в Криму навесні минулого року. Після цього інформації про нього практично не було. За найбільш поширеною версією польового командира змусили виїхати з Горлівки російські куратори, які поставили просту умову – від'їзд або смерть. Безлер вибрав перше, завдяки чому досі не розділив долю Мозгового та Дрьомова.

Ще один забутий нині персонаж – козак Бабай (Олександр Можаєв), який брав участь у захопленні Слов'янська. Навесні 2014 Бабай став зіркою. Його колоритна бородата фізіономія містилася на сотнях фотографій, а журналісти шикувалися в чергу, щоб взяти у нього коментар. Бабай став чимось на зразок маскота Стрєлковської банди. Але слава росіянина потьмяніла швидко. Вже в липні 2014 року Ігор Гіркін заявив, що Бабай дезертирував і втік до Криму. Довгий час після цього про Бабая не було звісток. Через рік, у липні 2015, стаття про Можаєва вийшла в "Комсомольській правді". Бабай розповів журналістам, що живе у злиднях і змушений просити гроші на одяг та їжу у знайомих. А також очикує суду, тому що накинувся з ножем на людину.

Колишній «заступник командувача збройними силами ДНР» Сергій Здрилюк по кличці Абвер був одною з головних дійових осіб першої половини 2014 року. На відміну від інших помітних бойовиків, він був вихідцем не з Донбасу і не з Росії, а з Вінниці, де ніколи не було проросійських настроїв. І вже тільки цим привертав до себе увагу.

Читайте також: Бойова фантастика з Донбасу

Зірка Абвера закотилася відразу після від'їзду до Росії Ігоря Стрєлкова, який надавав йому заступництво. У вересні 2014 сайт «Русская весна» повідомив, що Здрилюка кинули в підвал подільники за ряд справ кримінального характеру, а також за якусь «дуже нехорошу історію». За деякими даними, Здрилюк, відомий своїми садистськими нахилами, закатував до смерті свого підлеглого, якого запідозрив у шпигунстві. Втім, довго сидіти Абверу не довелося. Тієї ж осені він був звільнений, виїхав з Донбасу до Росії, і більше вже не з'являвся на фронтах.

Організатор перших масових заворушень у Донбасі Павло Губарєв, який оголосив себе «народним губернатором» Донецької області 1 березня 2014, встиг погрітися в променях слави всього кілька днів. Вже 6 березня його заарештували співробітники СБУ. А коли, через два місяці, Губарева відпустили по обміну, місце «губернатора» виявилося вже зайнятим.

Читайте також: Облога Трої та інший новітній «епос» сепаратистів

Як не старався Губарєв, повернутися в центр уваги не вдалося. Подальша кар'єра «ветерана російської весни» в Донбасі складалася з ланцюга курйозних і комічних подій. Губарєв ніс нісенітницю про те, як прирівняти буханець хліба до кіловату енергії, в його машину стріляли козаки, якось раз Губарєва з власного офісу викрали чеченці, які погодилися відпустити його лише в обмін на солідний викуп. Влітку 2015 з'являться повідомлення, що Губарєв був затриманий в Донецьку за стрілянину в центрі міста, проте незабаром «народного губернатора» відпустили.

Нині найчастіше прізвище Губарєва згадується у зв'язку з написаною ним книгою «Факел Новоросії», сам Павло зізнавався, що нинішнє керівництво бойовиків ДНР не знайшло йому ніякого застосування.

Інший колишній «народний губернатор» Луганської області та командир «Армії Південного Сходу» Валерій Болотов, який очолював захоплення будівлі луганської СБУ 6 квітня 2014, був однією зі знакових фігур луганського сепаратизму. Він зіграв роль такого собі луганського Стрєлкова, що «натиснув спусковий гачок війни» на Луганщині. Але, як і інші лідери «російської весни», у результаті був відкликаний до Росії і замінений на Ігоря Плотницького.

Точних даних про те, що послужило причиною для відсторонення Болотова немає досі. 14 серпня 2014 Болотов оголосив про свою «відставку». Існує версія, що лідер бойовиків просто злякався і втік, оскільки Луганськ в той момент був майже оточений українськими військами. Після «відставки» Болотов нагадував про себе вкрай рідко і займався доставкою гуманітарних вантажів до Луганська. Нинішнє керівництво ЛНР наклало табу на згадування його імені в луганських ЗМІ.

Найдивовижніша історія трапилася з «героєм Новоросії» Олександром Бєдновим, по кличці Бетмен. Спочатку його без всякого сорому спалили термобаричними зарядами люди Ігоря Плотницького, який боявся конкуренції з його боку. А слідом потихеньку виключили з героїв. Відеоролик, що описує героїчні пригоди Бєднова, таємним чином зник з мережі після того, як ватажки ЛНР надали розголосу деякі аспекти діяльності Бетмена. У січні 2015 року з'ясувалося, що «герой Новоросії» і його люди викрадали і катували мирних громадян, відбирали гроші та майно у підприємців, і взагалі замість того, щоб воювати з «укропами» тримали у страху весь Луганськ.

Читайте також: «Зрада» у ворожому стані

Вибух обурення, який піднявся в середовищі сепаратистів після того, як кортеж Бетмена розстріляли і спалили із засідки, показав, що подібні розправи на героями народ в цілому не схвалює. Тому інших «героїв Новоросії» знищували вже за іншою схемою. Так, вбивство авторитетного польового командира Олексія Мозгового звалили на якусь «українську ДРГ». Мозговий до самої смерті користувався великою популярністю в середовищі бойовиків, і не приховував свого презирства до Плотницького. Шансів вижити з таким підходом у нього було не багато. У 2015 році відчайдушні пасіонарії російським ляльководам були вже не потрібні, тому з Мозгового вирішили зробити мученика, що поклав голову за ідею в боротьбі з «київської хунтою».

Схожим чином і з тих же причин відправили до могили і двох інших польових командирів, що починали війну в Луганській області – Євгена Іщенко та Павла Дрьомова. До початку 2016 року з тих, хто починав війну, у Донецьку та Луганську не залишилося майже нікого. Зі старих «героїв Новоросії» як і раніше в строю хіба що Гіві і Моторолла, які регулярно з'являються на парадах і роздають коментарі журналістам. Очевидно, їх інтелектуальний рівень виявився занадто низьким, щоб вони могли претендувати на роль не тільки військових, а й політичних лідерів. А тому ніякої небезпеки змови чи повстання з їхнього боку не існує.

Хто ж зайняв місця вбитих і вигнаних «героїв Новоросії»? Після Павла Губарева в крісло «народного губернатора» вліз хитрий МММ-щик Денис Пушилін. Главою ДНР став колишній опоплотовець-тітушка Олександр Захарченко, нікому не відомий до кінця літа 2014. На чолі ЛНР поставили дрібного луганського чиновника Ігоря Плотницького, про якого також ніхто не знав до його призначення. На місця численних комендантів і отаманів, які захопили владу в містах Донбасу у період «російської весни», в 2015 році прийшли старі чиновники від Партії регіонів. Вони перечекали бойові дії десь далеко від лінії фронту і повернулися в потрібний момент.

І ДНР, і ЛНР з часом все більше нагадують старий, довоєнний Донбас. Хіба що більш розорений, злісний і бідний. А герої смутного часу – бандити, авантюристи, фанатики, промайнули і зникли, як тільки стали не потрібні сценаристам російсько-української війни. Вони виявилися матеріалом, який використали та викинули, як непотріб. Та повірити в це для багатьох прибічників створення Новоросії занадто тяжко. Тому вони гонять від себе цю думку та вірять, що похід на Київ ще попереду.