Існує чимало причин, через які Юлія Тимошенко так і не стала президентом країни. Її прем’єрство припало на період світової кризи. Їй довелося долати опір потужної парламентської опозиції у вигляді Партії Регіонів. Проти неї відверто грала команда президента Віктора Ющенко. Чимало жирнючих свиней підклав їй Нацбанк. Її команда припустилася численних помилок та перегинів. Все це мало місце і зіграло свою прикру роль. Але напевно ніщо так не вдарило по рейтингу Юлії Тимошенко як дві справи, що сталися прямо напередодні виборів з інтервалом у кілька місяців. Це – «справа Лозінського» і «педофілгейт».
По закінченню президентських виборів здавалося б сам Бог велів переможцям докласти всіх зусиль, аби довести ці справи до переможного кінця і молотом судового вироку забити останній цвях у політичну труну БЮТу. Та не все робиться як гадається. Обидві справи несподівано набули доволі цікавого продовження. 18 лютого Олена Полюхович надіслала спікеру Верховної Ради Володимиру Литвину листа, в якому поскаржилася на нечувану бездіяльність з боку голови слідчої комісії ВР та слідчих прокуратури. Нехай пробачать за цинізм уже мене, але нагадаю, що до появи у справі депутатів Омельченка і Колесніченка та адвоката Монтян, таку саму бездіяльність демонстрували працівники міліції та експерти-криміналісти. Простіше кажучи – вони не знаходили жодних підстав для відкриття кримінальної справи.
Аж раптом грянув грім. 1 березня 2010 року колишній нардеп Віктор Лозінський сам здався правоохоронним органам. Біглий нардеп зразу ж заявив, що, мовляв, нічого не знав про те, що перебуває в розшуку і гадав, що знаходиться на підписці про невиїзд. Що б там тепер не казали працівники прокуратури та СБУ, але у прокуратуру екс-нардеп потрапив аж ніяк не в кайданах під вартою. Прийшов він на своїх двох у супроводі адвоката. Тобто – має місце 100-відсоткова явка з повинною.
Політичний шлях Віктора Лозінського насправді почався у 2001 році. Саме тоді колишній оперуповноважений карного розшуку взяв в оренду лісові масиви у Голованівському районі Кіровоградської області. Любов до лісу і до тварин, як виявилося може прокласти непогану стежину до самого серця вітчизняного політикуму. Невдовзі Віктор Лозінський розбудував чимале мисливське господарство. А мисливське господарство – це таке місце, де рано чи пізно почнуть збиратися любителі полювання. Тож якщо збирати не всіх кого Бог дасть, а тільки потрібних…
Факти говорять за себе. У листопаді 2004 року Віктор Лозінський був нагороджений почесною грамотою Кабміну за «вагомий внесок у забезпечення розвитку агропромислового комплексу Кіровоградської області». За «самовіддану працю під час виборчої кампанії 2004 року» Віктор Лозінський мав особисту подяку від голови Партії Регіонів, Віктора Януковича. Саме Лозінський був серед тих, чия плідна праця на перемогу кандидата від влади, призвела до масових акцій протестів на майданах країни. Та стихія майданів Віктора Олександровича оминула. В новій владній команді було так само чимало шанувальників відпочинку на природі та гарного полювання. Подейкували про неабиякі зв’язки Лозінського серед судової гілки української влади. Також мешканці навколишніх сіл по фотокартках упізнавали серед гостей Лозінського таких осіб, як пани Ярославський, Губський, Жеваго, Буряк. Певно – саме через ці зв’язки пан Віктор потрапив до депутатських лав Блоку Юлії Тимошенко. Треба визнати – до червня 2009 року стосовно пана Лозінського ніякі гучні скандали за кордони Голованівського району не виходили. Аж літом 2009-го над Віктором Олександровичем немов ворожка поворожила.
Перший грім гримнув на початку червня 2009 року коли Українська Народна партія розповсюдила заяву, що під тиском підприємця і нардепа Лозінського В. О. на пам’ятному знакові селища Голованівськ було демонтовано Малий герб України (тризуб) і встановлено серп і молот. Історія взагалі дивна. Навряд чи магнат Лозінський був прихованим шанувальником світогляду Маркса-Леніна. Єдине, що спадає на думку, це або прояв неповаги до держави з боку розбещеного панича, або – свідомо спланована провокація. Заміна тризуба на «серп-молот» з ініціативи нардепа-бютівця, популярності БЮТу явно не принесла. Але ця витівка здалася дитячою забавою в порівнянні з трагедією, що розгорнулася потім.
17 червня 2009 прес-служба ВО «Свобода» розповсюдила заяву про участь депутата-бютівця Лозинського В. О. у вбивстві. Новина швидко здійняла справжню бурю. З’ясувалося що ввечері 16 червня 2009 року весела компанія, яка складалася з нардепа Лозінського, районного прокурора Горбенка та начальника райвідділу міліції Ковальського, вбила мешканця села Грушка, 55-річного Валерія Олійника. Нардеп та його товариші пояснювали свої дії спробою затримати браконьєра, казали що Олійник по них стріляв, чинив опір за допомогою ножа, і що взагалі смерть сердеги – наслідок необережного поводження зі зброєю. Пана Віктора спробували захистити колеги з парламентської фракції. Нардепи Кожемякін і Пилипенко навіть пропонували нагородити Лозінського медаллю за знешкодження браконьєра. Аби вони знали, наскільки все серйозно…
1 липня проти Лозінського було порушено кримінальну справу за статтею 121 ККУ. 2 липня Юлія Тимошенко висловила вимогу, аби нардеп Лозінський склав свої депутатські повноваження. 8 липня Печерський суд м. Києва задовольнив подання генпрокуратури на арешт Віктора Лозінського. Та арештовувати вже не було кого. Колишній нардеп зник у невідомому напрямку.
А тим часом під увагою преси первинна версія розсипалася, мов солом’яна хатинка. І на світ Божий вилізли факти, які змусили жахнутися і найстійкіших. З’ясувалося що в тілі Олійника було аж 10 вогнепальних поранень. З’ясувалося, що на тілі були численні сліди від ударів, ймовірно – важким взуттям або прикладами рушниць. З’ясувалося що Лозінський телефонував до Голованівської міліції і прямо в трубку гукнув: «Ми бомжа завалили!» Колишній працівник міліції раптом забув, що на пульті чергової частини пишуться усі телефонні розмови.
Коли ж справа Лозінського потрапила на контроль президента країни, – заговорила уся округа. Заарештовані екс-прокурор і колишній начальник міліції визнали причетність до 15 вбивств. З’ясувалося що Лозінський захоплював всі цікаві йому підприємства району в кращих традиціях бандитських «розборок» 90-х років. Рекет, залякування, корупція, шантаж – усьому знайшлося місце в його «діяльності». Колишньому голові держадміністрації Голованівська спалили будинок. За дивних обставин «застрелився» головний мисливець Ігор Черевко. Звинувативши у вбивстві самки дикого кабана, єгері Лозінського вибивали гроші з 72-річного лісника Михайла Ковенка. Таємницею окутані самогубство охоронця Юрія Дурбаса та зникнення 80-річного Михайла Сторожука.
Далі – більше. Пресою поповзли чутки що вночі 16 червня зловмисників було більше, ніж троє. Що насправді нардеп від БЮТ приховував присутність ще одної особи – жінки. З’явилися також припущення, що лісовий магнат Лозінський влаштовував у своїх маєтках полювання на живих людей. В поєднанні зі спалахнулою пізніше «справою педофілів» ця історія створювала стійке враження – у БЮТ під прикриттям націонал-патріотичних гасел, зібралася банда бузувірів і збоченців. В поєднанні із вправно проведеними паралельно кампаніями «вони всі однакові» і «голосуй проти всіх», ця історія мала фатальне значення для Юлії Тимошенко. Гадаю з тих 30% громадян які проігнорували вибори взагалі, чимало людей просто не змогли перебороти в собі огиду від перспективи вибору між командою екс-зека та збіговиськом цинічних вбивць і ґвалтівників дітей. Власне кажучи, для БЮТ – це хороший урок на майбутнє. Парламентаріям варто краще перевіряти, кого вони приймають до своїх лав.
Проте в одному погоджувалися і симпатики і противники БЮТ – Лозінський ніколи не мав постати перед українським судом.
Його несподівана поява вразила усіх. Після усього, що «нарили» журналісти, панові Лозінському не те що за кордон – на іншу планету час було тікати. Ще недавно його адвокат, пан Роман Денисюк заявляв: «З огляду на те, як розслідується справа, я б на місці Лозінського до рук слідства не поспішав би». Тож якщо він раптом сам прийшов до прокуратури, це свідчить тільки про одне – він переконаний, що в «казенному домі» перебувати йому доведеться недовго. Тож у мене мимоволі виникають питання. Що ж змінилося в характері слідства останнім часом? Чому раптом пан Лозінський перестав боятися справді жахливих звинувачень на свою адресу? Чи не має до всього цього відношення звільнення колишнього керівництва МВС та інаугурація президента Віктора Януковича? Чи не була вся ця історія з убивством та істерикою в пресі банальною спецоперацію щодо паплюження противника під час виборів?
Я не знаю відповідей на всі ці питання. Проте я знаю, що звинувачення, висунуті Лозінському у ЗМІ, – жахливі і нелюдські. Тож якщо невдовзі пан Лозінський вийде на волю, чистий і ні в чому невинний, це підтвердить найгірші мої припущення. Тоді – мені моторошно від усвідомлення, хто саме щойно прийшов до влади у моїй країні.