Ні для кого не таємниця, що регулярні заняття спортом підтримують тіло в тонусі, підвищують витривалість, знімають нервове напруження, покращують мозкову активність та настрій. Американські вчені ще в 1970-х виявили явище, яке назвали «ейфорією бігуна», та вивели нову «ендорфінну» теорію. Ендорфіни, або «гормони щастя» — це гормони гіпофізу, які й відповідають за надзвичайно піднесений настрій. Протягом років науковці не могли підтвердити цю теорію експериментальним шляхом. Лише у 2008-му, з появою сучасних методів сканування мозку, група вчених із Німеччини остаточно підтвердила, що «ейфорія бігуна» — результат складних біохімічних процесів в організмі, а саме вибуху ендорфінів. Але доки деякі люди не можуть подолати свої внутрішні бар’єри, щоб почати регулярні тренування, для інших спорт стає центральною та домінантною частиною життя. Фізичні навантаження, як правило, корисні, але в певний момент вони можуть стати небезпечними. Як у випадку нарко- чи алкозалежності, організм може також розвинути залежність і від спорту. Найчастіше до залежності призводять такі його види, які вдосконалюють витривалість — біг, плавання, їзда на велосипеді тощо, але також бодибілдинг та екстремальні заняття нерідко спонукають до крайнощів.
Спортивна залежність, як і залежність від азартних ігор, — це поведінковий розлад. Багато експертів описують її як соціальне явище: продуктивність стала важливою цінністю в сучасному суспільстві, і спортивні досягнення допомагають людям виділитися з натовпу, отримати визнання та похвалу від тренерів чи друзів або навіть віртуально, за допомогою фітнес-трекера. Доктор та професор спортивної психології з університету Галле-Віттенберг Олівер Столл вважає фактор компенсації вирішальним: «Часто люди займаються спортом, тому що щось в іншому житті не відповідає їхнім бажанням, не працює так, як хотілося б. А спорт ніби розв’язує проблему». Проте психіатри застерігають від стигматизації, щоб не називати кожного бігуна на довгі дистанції залежним, та наголошують, що залежність — це хвороба, а саме психічний розлад, який суттєво впливає на життя людини та її оточення.
Читайте також: Український спорт: життя в борг
Спортивна залежність схожа за симптомами на інші залежності: постраждалому необхідно регулярно отримувати свій «допінг», щоб залишатися спокійним та задоволеним. Він більше не тренується суто заради здоров’я чи радості, натомість відчуває внутрішній примус. Та оскільки організм звикає до регулярних тренувань, «спортозалежним» доводиться постійно збільшувати обсяг тренувань, тобто тренуватися довше, частіше та інтенсивніше, щоб досягти бажаного ефекту. Надмірні фізичні навантаження нерідко призводять до того, що організм більше не може відновлюватися й імунна система стає слабкою. Через відсутність фаз регенерації м’язи та сухожилля перенапружуються й пошкоджуються, імовірність травм стає вищою. «Ігнорування фізичних сигналів, таких як біль, — головна ознака спортивної залежності, — повідомляє спортивна психологиня Хайко Зімайнц з Університету Ерланген-Нюрнберг. — В окремих випадках може статися навіть так, що постраждалі, бігаючи, буквально стирають п’яти до кісток. Проте прояви спортивної залежності дуже індивідуальні».
Науковці розрізняють первинну та вторинну спортивну залежність. У разі первинної залежності спорт сам собою ставиться вище всього, але при цьому ознаки психологічного розладу відсутні. У разі вторинної залежності надмірні тренування поєднується з іншими розладами, найчастіше — психічними захворюваннями, наприклад, розладами харчової поведінки, як-от анорексія чи булімія. Спорт використовується як інструмент для досягнення головної цілі — схуднення. Однак визнають й особливий вид анорексії — так звану атлетичну анорексію (anorexia athletica), або м’язовий дисморфізм, при якому хворі — переважно молоді чоловіки — інтенсивно займаються нарощуванням м’язів через прагнення до ідеального тіла.
Найчастіше спортивна залежність вторинна, і постраждалі не завжди легко її усвідомлюють. Але є певні ознаки, на які варто звертати увагу. Наприклад, якщо спорт, який раніше був джерелом щастя, тепер викликає відчуття тиску. Постраждалі більше не здатні контролювати, як часто та як довго вони тренуються. Радість від спорту перетворюється на безрадісний примус. Такі люди нерідко годинами вимагають від свого тіла максимальної фізичної працездатності. Життя крутиться тільки навколо спорту: тренування вранці, в обід, увечері та, якщо потрібно, навіть уночі. Симптоми синдрому відміни, які засновані на дефіциті нейромедіатора дофаміну, також сигналізують про те, що щось пішло не так. Вони проявляються, коли людина деякий час не займається спортом, у формі неспокою та дратівливості, головного болю або болю в животі, депресії та почуття провини, а також розладів сну та шлунково-кишкових скарг. Ці перші ознаки можуть ще більше посилитися, якщо не задовольнити бажання займатися фізичними вправами. «Заняття спортом стають компульсивним актом, від якого постраждалі стають дедалі більше залежними, в результаті чого сім’я, друзі, робота тощо відходять на другий план. У групі ризику — люди, які невпевнені в собі та схильні до перфекціонізму», — пояснює психологиня Зімайнц.
Саме такий приклад — 39-тирічний інженер-механік Роберт зі Штутгарту. Він розповідає, що й досі не може ментально дозволити собі піти на пляж чи в басейн через дискомфортні відчуття, пов’язані зі сприйняттям власного тіла. Попри атлетичну фігуру, він все одно не вважає свою фізичну форму досконалою. Сьогодні він уже понад два роки не вживає стероїдів та проходить психотерапію. Але зізнається, що не впевнений стовідсотково, що знову не зірветься. «У це важко повірити, але я ковтав пігулки проти раку молочних залоз як льодяники задля профілактики гінекомастії. І це все одно мене не зупиняло. Я завжди прагнув ідеалу. У всьому. Звісно, і моє тіло мало бути ідеальним», — говорить Роберт.
Читайте також: Опертися на власні сили
Анаболічні стероїди — це штучно вироблені «копії» чоловічого статевого гормону тестостерону, які збільшують виробництво білків в організмі, що, своєю чергою, діють як будівельні блоки для м’язових клітин, кісток та інших тканин. Споживання анаболічних стероїдів викликає величезні стрибки напруження, які іноді важко контролювати, та підвищену ейфорію. У більшості споживачів виникає відчуття, що немає ваги, яку вони не можуть підняти, немає відстані, яку вони не можуть пробігти. Під час приймання гормонів підвищується також агресивність, з’являються надзвичайна впевненість у собі та дуже сильний статевий потяг. Неправильне введення стероїдів великими голками часто призводить до великих синців. Легко можуть утворитися виразки. Анаболічні стероїди також діють на сальні залози шкіри й нерідко спричиняють розвиток важких акне. Оскільки великі м’язи мають велику потребу в кисні, часто виникають і проблеми з диханням. Анаболіки посилюють відчуття голоду й підвищують сприйнятливість до інфекцій. На додаток до цих побічних ефектів існує також високий ризик психологічної залежності. Постраждалі поступово піддаються примусу тренувати свої м’язи дедалі більше. Попри надмірну м’язову масу, вони сприймають себе недостатньо натренованими.
Без професійної допомоги спортозалежним часто важко зламати нав’язливі моделі поведінки. Але в тих, хто звертається до психотерапевта, є всі шанси подолати спортивну залежність. Головне, як у випадку будь-якого іншого психологічного розладу, усвідомити проблему та її шкідливі наслідки.
Ми справді живемо в суспільстві високої продуктивності, й інколи здається, що сенс життя полягає в постійному процесі самооптимізації з недосяжною метою. І ця думка не зникає в спортивному залі чи на біговій доріжці. Інколи доводиться ніби виправдовуватися, якщо ти не займаєшся спортом. Дехто припускає, що є зв’язок між загальним трендом на здоровий образ життя та появою спортивної залежності. Але поки що не вистачає наукової бази для більш точного виявлення причин цієї проблеми. Одне можна сказати напевно: як правило, професійні спортсмени не залежні, й навряд чи атлет із вторинною спортивною залежністю з’явиться на п’єдесталі пошани. Хоча такі атлети й займаються спортом, але справжнім тренуванням це назвати не можна, тому що вони не дотримуються плану занять, нехтують регенерацією та збалансованим харчуванням. Займатися спортом, щоб залишатися здоровим і відчувати себе у формі, правильно та важливо. Але спорт вимагає дисципліни, інакше в підсумку він принесе більше шкоди, ніж користі.