Так у світі повелося, що під час економічних криз держава часто стає для економіки рятівником останньої надії. Центробанки допомагають фінансовому сектору, а уряд за кошти бюджету рятує внутрішній попит. Іноді це спрацьовує: економіка швидко оговтується й виходить із рецесії. Але буває й так, що державних стимулів замало. Так чи інакше, але кожна рятівна дія держави потребує фінансових ресурсів. А під час кризи їх гостро бракує, тож доводиться шукати по найтемніших закапелках ринку.
Коронакриза не стала винятком. Десятки держав світу вливають в економіку величезні кошти. Але навіть найрозвиненіші країни мають проблеми з джерелами фінансування таких ініціатив. Вони стрімко нарощують державний борг, проте цього виявляється замало. Тож багато з них вдається до друку грошей: кроку, який іще 10–20 років тому авторитетні економісти вважали руйнівним для економіки. У підсумку, хоч би коли закінчилася криза, після неї залишиться значний неприємний осад: роздуті державні борги й надлишки надрукованих грошей іще багато років даватимуться взнаки.
Читайте також: Зменшення відсоткових ставок – сюрпризи реальності
Україна нібито йде своїм шляхом, вибудовує власну конструкцію реакції на коронакризу. Спочатку влада хотіла стимулювати економіку, як і більшість інших країн. Для цього у квітні було ухвалено амбітний актикризовий державний бюджет, у який заклали величезний дефіцит: 298 млрд грн. Але реальність виявилася значно похмурішою за очікування. Бо коли дійшло до фінансування цього дефіциту, низька проба амбіцій нинішньої влади стала явною й багатьох розчарувала.
Великі сподівання покладали на зовнішнє фінансування, яке відповідно до плану мало покрити 135 млрд грн (майже половину) дефіциту (265 млрд грн запозичень проти 130 млрд грн погашень). Щоб залучити такі кошти, потрібно було заслужити довіру іноземних інвесторів. Кілька місяців поспіль влада намагалася справити враження, ніби здатна й має намір здійснювати реформи. Гра себе виправдала: Україна отримала $2,1 млрд від МВФ і ще кілька мільярдів від інших донорів та з розміщення євробондів. Однак невдовзі після того як гроші надійшли на рахунки уряду, влада взялася ухвалювати сумнівні рішення. Ними вона поступово, але невпинно підриває довіру міжнародних партнерів. У підсумку зараз, щоб виконати держбюджет-2020 за зовнішніми запозиченнями, уряду потрібно знайти за кордоном понад 98 млрд грн. Чи готові прагматичні іноземні інвестори позичити такі гроші владі, яка своїми діями розвертає країну на 180 градусів? Питання риторичне.
Влада розуміє, що її дії роблять мізерними перспективи профінансувати масивний дефіцит бюджету через канал зовнішніх запозичень. Тому вона пішла іншим шляхом. Спочатку спробувала запустити суспільну дискусію про те, що потрібно друкувати гроші, бо це нібито добре, адже всі так роблять. Але наштовхнулася на шалений інформаційний опір такій ідеї з боку громадянського суспільства. І зрозуміла, що їй не вдасться просто увімкнути друкарський станок. За таких умов єдине поле, на якому потенційно можна знайти суми, зіставні з потребами бюджету, — це внутрішній фінансовий ринок. А єдиний інструмент, за допомогою якого з цього поля можна залучати кошти, — облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). На певному етапі, 2–3 місяці тому, їх розміщення на фінансовому ринку України стало чи не єдиною можливістю виконати держбюджет-2020. Але для цього потрібно було «імпровізувати».
Перший розрахунок влади полягав у тому, що іноземні інвестори купуватимуть держборг так само інтенсивно, як і у 2019-му, коли за рік залишки ОВДП у власності нерезидентів зросли на понад 109 млрд грн (див. «Утрачений ентузіазм»). Однак, як кажуть у народі, двічі в одну річку не ввійдеш. Та й це було б негігієнічно. Цього року макроекономічні умови змінилися (гривня знецінюється, а відсоткові ставки низькі). До того ж у систематичних діях сумнівної якості іноземці побачили реальне обличчя нинішньої української влади. Тому за неповних три квартали 2020 року залишки ОВДП на рахунках нерезидентів не тільки не зростають, а і зменшилися на понад 30 млрд грн. Отже, владі доводиться вигадувати інші способи, щоб залучити до бюджету необхідні суми.
Читайте також: Економічний курс: гра в імітацію
І тут на допомогу прийшли держбанки. Узагалі-то вони ніколи не були проти прислужитися владі ще за попередніх президентів та урядів, але цього року роблять це особливо напористо. За неповні три квартали залишки ОВДП на рахунках усіх комерційних банків України зросли на понад 88 млрд грн. Із них за січень — липень (свіжіших даних немає) держбанки забезпечили понад три чверті: за даними оборотно-сальдових балансів, ПриватБанк поповнив свій портфель держоблігаціями на 29,6 млрд грн, Ощадбанк — на 14,0 млрд грн, Укрексімбанк — на 2,8 млрд грн, а Укргазбанк — на 22,1 млрд грн. Важливо, що за якихось сім місяців Укргазбанк збільшив свої запаси ОВДП на 108%, тобто понад удвічі. Мабуть, саме за таку мегалояльність і підтримку уряду Кирило Шевченко, який раніше очолював саме Укргазбанк, удостоївся крісла голови НБУ.
То що ж виходить? Держава повністю гарантує депозити в держбанках. Користуючись цим, вони висмоктують гроші з ринку. За сім місяців 2020 року кошти фізосіб у держбанках зросли на 47 млрд грн, або 53% від усього приросту депозитів населення в банківському секторі, а кошти суб’єктів господарювання — на 31 млрд грн (46%). Потім майже весь цей фінансовий ресурс спрямовують на викуп ОВДП: за цей самий період обсяг держоблігацій у портфелі держбанків збільшився на майже 69 млрд грн. Це чистої води пилосос. Кілька років тому в Україні домінували кишенькові банки олігархів, які висмоктували фінансовий ресурс із ринку та спрямовували його на економічно неефективні авантюри своїх власників. У процесі очищення банківської системи ці фінустанови було виведено з ринку, а дії їхніх власників суспільство глибоко розкритикувало. Але, виявляється, їхня справа не вмерла, а живе і процвітає, бо тепер уже держбанки працюють за їхньою схемою, фінансуючи авантюрний дефіцит держбюджету. І їх ніхто не виводить із ринку. Нова мітла по-новому мете.
Мало того, що державні пилососи відбирають фінансовий ресурс у тих економічних агентів, які могли б його використати значно ефективніше. Така їхня «спеціалізація» підвішує в повітрі банківську реформу. Остання передбачала, що держава поступово зменшуватиме свою частку в банківському секторі, яка вже кілька років помітно перевищує половину. Були плани у 2020-му повністю продати Укргазбанк, а до 2022‑го приватизувати ПриватБанк і пустити з молотка міноритарні пакети Ощадбанку й Укрексімбанку. Але ж який притомний інвестор зацікавиться активами, що спеціалізуються не на провадженні прозорого бізнесу, а на сумнівних оборудках із державним боргом? Держбанки стали співучасниками боргової піраміди, яку розбудовує влада. Тому їх приватизацію відсувають на безрік.
Читайте також: Кредити вповільненої дії
Теоретично приватні банки також могли би стати джерелом фінансування величезного бюджетного дефіциту. З одного боку, вони мають чимало привабливіших напрямів для вкладання коштів, тому тверезо дивляться на держборг. Як наслідок, приватні банки купують ОВДП без особливого ентузіазму, тож на кінець липня обсяг їхнього портфеля держоблігацій становив лише 67 млрд грн (проти 354 млрд грн у державних фінустанов). З іншого — донедавна умови для вкладень у держборг були доволі сприятливими: коронакриза зменшила сукупний попит, знизивши інфляцію, НБУ відреагував на це зниженням облікової ставки, завдяки чому Мінфін зміг розміщувати ОВДП під дедалі нижчі відсотки (див. «Пересохле джерело»). Низхідна динаміка відсоткових ставок була привабливою, бо поки ставки падають, старі облігації, випущені під високий відсоток, дорожчають. Але зараз облікова ставка впритул наблизилася до нижньої межі можливостей, і тепер незаангажовані фінустанови втратили інтерес до внутрішніх держоблігацій, адже зараз на них багато не заробиш. Як наслідок, за останні півтора місяця обсяги первинних розміщень ОВДП значно зменшилися, а вся сума випущених в обіг державних цінних паперів майже не змінюється. Тож тепер уряд має величезні проблеми з розміщенням держоблігацій: ресурс держбанків хоч і великий, але не безмежний, а для приватних фінустанов нинішні умови розміщення не цікаві.
І ось тут виникає простір для вступу у гру кредитора останньої надії: НБУ. Уже кілька років регулятор не брав участі у викупі ОВДП, бо взяв на себе зобов’язання бути справді незалежним і не піддаватися на спроби фіскального домінування Мінфіну й уряду загалом. Але роздутий дефіцит бюджету якось треба покривати, а джерела його ринкового фінансування стають дедалі мілкішими. Голову НБУ замінили, колишня кадрова структура центробанку сиплеться: нині з колишніх членів правління залишилися лише двоє, чимало керівників департаментів також звільнилися (якби політика нового керівництва принципово не відрізнялася від поглядів його попередників, звільнення не були б такими масовими). Тож тепер створено всі передумови для того, щоб увімкнути друкарський станок і щоб регулятор повернувся до ганебної практики викуповувати ОВДП за свіжонадруковані гроші. Дарма, що ще кілька місяців тому громадянське суспільство виступило рішуче проти такої практики. Складається враження, що влада давно готова йти проти волі народу, бо просто не здатна на щось конструктивне. Коли учасники ринку один за одним дають уряду відкоша — це щось таки й означає: для простих людей — що влада не здатна впоратися з викликами, для уряду — що настав час друкувати гроші.