Донедавна ім’я Анатолія Мельника згадували переважно в контексті його службових обов’язків. Як генеральний директор Національного художнього музею, він принципово оновив роботу цього закладу культури, привізши до Києва знакові виставки Піросмані, Пікассо, Гойї, Чюрльоніса. На цій самій посаді (і не зі своєї вини) зазнав адміністративного фіаско, коли столична влада відібрала в музею недобудований експозиційний павільйон. За словами художника, саме тодішні неприємності й змусили його знову взятися за пензлі. Натомість повернення митця вийшло тріумфальним – кілька масштабних персональних виставок, захоплені відгуки критиків, відбір двох робіт на аукціон Christie’s.
Цього разу 65 полотен майстра на місяць оселилися в Одесі. До Південної Пальміри прибули картини, втілені у формах портрету, пейзажу, сюжетної композиції, натюрморту. Та якщо жанрових правил Мельник не порушує, то про його стилістичні пошуки, що здебільшого стосуються поєднання питомо українських тем із принципами, суголосними з кубізмом та експресіонізмом, цього сказати не можна. Шал кольорів та особлива енергетика вливають у класичні міхи новий зміст, і у впізнаваних όбразах проявляються цілком індивідуальні риси.
До 25 жовтня Музей західного та східного мистецтва (Одеса, вул. Пушкінська, 9)