Взаємини між людьми та тваринами існують від початку історії людства. В усіх культурах тварини були не тільки джерелом їжі чи незамінними помічниками у сільському господарстві, але й надійними товаришами, які дарували людині відчуття внутрішньої гармонії, спокою та радості життя. Вони безпосередньо відповідають на нашу до них любов, відкрито демонструють свої почуття, дуже чутливі до наших настроїв, вчать нас довірі, емпатії та відповідальності. Тому не дивно, що так звана терапія за допомогою тварин, або, як її ще називають, зоотерапія чи анімалотерапія, набуває дедалі більшого значення у різних галузях медицини, освіти, психіатрії, психотерапії, геріатрії тощо. Наукове дослідження тваринотерапії стартувало лише з 1960-х років, але використовувати її почали набагато раніше. Відомий приклад — психіатрична лікарня «Ретріт», більш відома як «Йоркський Ретріт» (York Retreat), заснована в 1792 році Вільямом Т’юком, де пацієнтам було дозволено утримувати маленьких домашніх тварин.
Більше ніж друзі
За визначенням Європейського товариства терапії з допомогою тварин (European Society for Animal Assisted Therapy, ESAAT) тваринотерапія — це сплановані освітні, психологічні та соціально-інтегративні заходи з тваринами для дітей, підлітків, дорослих та людей похилого віку з когнітивними, соціально-емоційними та руховими порушеннями, порушеннями поведінки та інвалідністю. До них також належать заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я, профілактику та реабілітацію.
Анімалотерапія здатна позитивно вплинути на життя людей: емоційна близькість, яка виникає між твариною та пацієнтом, має цілющий ефект. Для тварин неважливі ані соціальний статус, ані стандарти краси, ані матеріальні багатства. Для них не мають значення інтелектуальні здібності пацієнта, його релігія чи колір шкіри. Взаємодія з тваринами надає людям справжню підтримку, підвищує їхню самооцінку та мотивацію, заповнює емоційну пустку та навіть стримує від самогубства. Найчастіше всі ці зміни активізуються у формі гри, впродовж якої відбувається стимуляція ендорфінів у мозку, внаслідок чого у людини зменшується відчуття болю та стресу. Численними дослідженнями було доведено, що у людей знижувався артеріальний тиск, коли вони гладили тварину або навіть коли тварина просто була поруч. Так, наприклад, австралійське дослідження 1992 року показало, що власники домашніх тварин мають нижчі фактори ризику гіпертонії та рідше хворіють на серцево-судинні захворювання, ніж ті, у кого немає домашніх улюбленців.
Читайте також: Чи є порятунок від неінфекційних хвороб
Також професор Рейнголд Берглер із Боннського університету у своєму дослідженні продемонстрував, що коти можуть допомогти впоратися з життєвими кризами. В експерименті взяли участь 150 людей, які переживали гостру кризову ситуацію. 50% із них жили без домашньої тварини, інші 50% мали кота. Майже дві третини групи людей без домашніх тварин звернулися по допомогу до професійного психотерапевта, натомість власники котів впоралися з проблемами самотужки. Бергер пояснив це тим, що кішки не лише дарують радість, але й слугують каталізатором у вирішенні проблем. Поки людей без тварин «виїдали зсередини» критичні події, власники котів змогли активно відрефлексувати ці події та почати легше до них ставитися. Все через те, що тварини здатні відвертати нашу увагу від страждань, фізичних та психічних проблем.
Тваринотерапія може проводитися індивідуально та в групах залежно від специфіки кожного пацієнта. Основою такої терапії є формування взаємин та процесів між пацієнтом, твариною та фахівцем. Загальними цілями тваринотерапії є відновлення та підтримка фізичних, когнітивних та емоційних функцій, сприяння розвитку певних навичок та залученню до відповідних життєвих ситуацій, а також покращення самопочуття. Вона застосовується для того, щоб людина могла повернутись до нормальної життєдіяльності та брати участь у різних сферах життя відповідно до своїх можливостей.
Також важливо пам’ятати, що професійна анімалотерапія передбачає належне ставлення до тварини. Частота, тривалість та інтенсивність терапії завжди повинні бути адаптовані до рівня стресу чотирилапого помічника. Для дотримання цих правил існують відповідні стандарти, розроблені та затверджені Міжнародною асоціацією взаємодії людей та тварин (International Association of Human-Animal Interaction Organizations).
В Європі тваринотерапію проводить фахівець, який проходить спеціальну підготовку та має відповідну освіту. Тільки ті, хто відповідає критеріям ESAAT та акредитований від цієї організації, мають право вважатися фахівцями з анімалотерапії. Навчання фахівців із тваринотерапії триває в середньому два роки.
Пухнасті терапевти
Тваринотерапія має багато способів застосування, але для кожного захворювання варто підбирати своїх «терапевтів». Визначати, хто і кому може допомагати найефективніше — справа фахівців. Але загалом найширше застосування анімалотерапія знайшла у лікуванні клінічної депресії, захворюваннях аутистичного спектру, різних видах залежностей, хвороби Альцгеймера, деменції, посттравматичного синдрому, різних психосоматичних та неврологічних захворювань.
З-поміж найпоширеніших видів анімалотерапії виділяють такі:
1) каністерапія (від лат. canis — собака) — терапевтичний та реабілітаційний метод із залученням спеціально навчених собак;
2) фелінотерапія (від лат. felis — кішка) — метод зоотерапії, що передбачає контакт пацієнта з кішкою. Фелінотерапія застосовується для лікування людей похилого віку, людей з інвалідністю, а також дітей з фізичними та психічними вадами. Першим фондом, який із 2004 року регулярно застосовує фелінотерапію, є фонд DOGTOR у Польщі;
3) іпотерапія (від грецького ίππων — кінь) — метод анімалотерапії із залученням спеціально навчених коней, який застосовується для стимулювання центральної нервової, опорної та опорно-рухової систем людини.
Читайте також: Як відучити українців від Google-терапії
У Німеччині також дедалі більше поширюється терапія з ламами та альпаками. Особливо корисними ці милі створіння можуть бути для людей із психосоціальними проблемами. Лами та альпаки, на відміну від собак, поводяться стриманіше, але водночас є дуже доброзичливими та уважними. Наближаючись до лами чи альпаки, щоб погладити її, треба рухатися обережно, інакше тварина триматиметься на відстані. Особливо добре терапія ламами та альпаками підходить для пацієнтів із межовим та біполярним розладами, а також із посттравматичним синдромом та психічними захворюваннями, пов’язаними з екстремальною поведінкою. Зацікавлена людина врівноважує взаємодію між близькістю та дистанцією, стримуючи свої емоційні спалахи. «Якщо ви хоч раз взяли участь у терапевтичному сеансі з альпакою, ви неодмінно полюбите цих тварин та прийдете ще раз. Вони здатні утворити магічний зв’язок із людиною. Особливо вражає взаємодія альпак зі сліпими людьми», — стверджує Беттіна Шаббер із німецького містечка Нюртінген, що під Штутгартом, яка разом із чоловіком тренує альпак та пропонує спеціальні прогулянки зі своїми підопічними.
Завдяки тому, що собаки найкраще входять у контакт із людьми, добре вчаться та є найдоступнішими, найбільшого поширення набула саме каністерапія. Вона підходить як для пацієнтів із психіатричними розладами, які завдяки взаємодії з собаками певним чином структурують свою денну рутину, так і для пацієнтів із розладами аутистичного спектру, які разом із тваринами вчаться позбуватись страху перед контактом із людьми або розвивати певні навички. Каністерапія може відбуватися у форматах «фахівець, його собака та пацієнт» або «фахівець, власник собаки, собака та пацієнт». У другому випадку фахівець інструктує власника собаки, а той зі своєю твариною проводить заняття таким чином, щоб воно нагадувало цікаву гру.
Однією з форм каністерапії є так звані візити, коли спеціально навчені собаки відвідують будинки для громадян похилого віку та людей з інвалідністю, реабілітаційні центри та інші медичні заклади. Тварини апелюють до органів чуття та комунікаційного центру хворих на деменцію, і неодноразово спостерігалося, що до хворих бодай ненадовго поверталися певні позитивні спогади. Так, у штутгартському центрі психічного здоров’я Mentalcare з минулого року «працює» пудель Майло. «Він випромінює почуття захищеності та тепла», — діляться пацієнти клініки. Майло — собака старшого лікаря Крістіана Кауфманн-Шнайдера та має великий «професійний досвід». Після півтора року навчання в спеціальній академії для собак у місті Бітігхайм Майло з гордістю носить спеціальний значок «собаки-терапевта». «Майло самою своєю присутністю створює приємну робочу атмосферу. А результати дослідження довели, що взаємодія з твариною знижувала рівень гормону стресу кортизолу та водночас стимулювала виділення гормону щастя окситоцину», — каже лікар. Майло чергує в клініці два дні й додатково має періоди відпочинку. Активно виступає за терапевтичні візити тварин також і німецький Інститут Роберта Коха, наголошуючи на їхньому позитивному впливі на стан пацієнтів.
Український досвід
У нашій країні анімалотерапія розвивається активно. Як і у всьому світі, найбільшого поширення набула в нас каністерапія. Однією з її засновників в Україні є психологиня та громадська діячка Антоніна Гошовська, яка з 2017 року почала активно розвивати каністерапію в Україні. «Підготовка фахівців з каністерапії — це тривалий процес. Треба провести значну підготовчу роботу, перед тим як розпочати заняття». Коли Антоніна тільки починала працювати над розробкою проєктів та програм із каністерапії, виявила брак інформації та законодавчого підґрунтя. Разом з однодумцями вона звернулася до комітету з охорони здоров’я при Верховній Раді України. Комітет перенаправив їхнє звернення з проханням дозволити терапевтичні візити з собаками до медичних закладів до МОЗ, оскільки нині в нашій країні це суворо заборонено. «З Міністерства нам відповіли, що це безперспективно та недоказово. Водночас у Польщі такі візити відбуваються протягом останніх десяти років. Там собак залучають навіть для виведення пацієнтів із коми. Трапляються випадки, коли апарат не реагує на присутність людини, але починає реагувати на присутність собаки. Як на мене, це щось на кшталт дива», — розповіла пані Гошовська.
Читайте також: Медицина в реанімації
Стосовно того, які породи собак підходять найбільше для терапії, єдиної відповіді немає. Наприклад, вінницький проєкт «Чотири лапи» готує для роботи безпритульних собак. А собаки, зайняті в їздовому спорті, чудово підходять для дітей із ДЦП, оскільки сприяють розвитку їхньої фізіології — по суті, роблячи те саме, що роблять коні в рамках іпотерапії. Є собаки, які сприяють когнітивному розвитку. Так, у дитячому реабілітаційному центрі «Особлива дитина» в Чернівцях під час дослідження було виявлено, що в усіх випадках у дітей з інвалідністю — синдромом Дауна та іншими порушеннями, наприклад вадами зору — спостерігалось покращення емоційного стану: вони стали більш довірливими та менш тривожними. Також у цих дітей зросла впевненість у своїх силах і розвинулися певні когнітивні здібності, охайність, старанність — залежно від мети фахівця. «Собака ж сам по собі не лікує, лікує фахівець. Собака сприяє ефективності його роботи, але його роботу він не зробить. Про це варто пам’ятати. Тому у домашніх умовах ми маємо неспрямовану анімалотерапію. А робота з фахівцем — це вже спрямована каністерапія, коли є розуміння, на кого спрямовані заняття та які цілі мають бути досягнуті після цих занять», — пояснила Антоніна.
За словами пані Гошовської, в каністерапії існує два підходи — європейський та пострадянський. Пострадянський принцип використовує собаку як інструмент, натомість європейські стандарти передбачають, що собака — це партнер. Паралельно з цим робота українських кінологів здебільшого теж базується на службовій кінології, яка бере початок від використання собак у тюрмах, де собака має підкорятися, а людина — бути вожаком. Собака для каністерапії — це соціально орієнтована істота та член родини. Відповідно, на практиці маємо різне ставлення до собаки та різні види комунікації. «У Латвії, наприклад, собак тестують щодва роки, щоб простежити, що змінилося, як собака реагує, чи не є стресовою для нього ця робота. Тобто оцінюють його стан і перевіряють, чи може він безпечно для себе продовжити роботу. Коли ж у одному з наших проєктів нам показували відео занять із пацієнтами, хворими на шизофренію, де собак готували та використовували за принципом інструменту за методиками, поширеними в Російській Федерації, потім у собак на фото та відео можна було побачити всі ознаки стресу: підібганий хвіст, притиснуті вуха. Тому каністерапія — це перш за все про взаємодію та взаємини з собакою, мову тіла якого треба правильно розуміти». Поширення саме європейського підходу є одним із пріоритетів у роботі Антоніни. У своїх програмах вона з однодумцями орієнтується насамперед на такі країни, як Польща, Норвегія, Латвія та Литва. «В нас є зацікавлення, є фахівці. Єдине, що потрібно, — це показати, яких стандартів треба дотримуватись». Саме тому організовуються міжнародні науково-практичні конференції з каністерапії із залученням іноземних експертів — найближча відбудеться вже 6–7 лютого в онлайн-форматі, відкрита для всіх охочих. «Дуже важливо забезпечити українських спеціалістів якісною та доступною освітою. Окрім цього, ми маємо створити доказову базу для того, щоб внести відповідні зміни у законодавство та отримувати підтримку на державному рівні».
На жаль, паралельно з професійною тваринотерапією в Україні також можна натрапити на різноманітні ферми (наприклад із козами, віслюками, вівцями), власники яких також пропонують за певну суму послуги тваринотерапії, хоча не мають для цього жодного підґрунтя та потрібної фахової підготовки. «Це знову питання стресу, — наголошує пані Гошовська. — Не можна лікувати тваринами, які почуваються в небезпеці чи стресі. Часто це чистої води експлуатація. Те саме стосується занять із дельфінами в дельфінаріях, які не є для цих тварин природними умовами. Інша річ — плавати з дельфінами у відкритих водах, де тварини почуваються в безпеці. Проводити заняття повинна лише людина з відповідною кваліфікацією, яка керується двома головними принципами анімалотерапії, — збереження здоров’я та спільне благополуччя».