Очевидно, спрацьовують звичка ще радянського часу, згідно з якою країни «ближнего зарубежья» (фактично незалежні, які утворилися після розпаду СРСР) — це російський домініон, куди естрадним виконавцям із колишньої метрополії всі дороги відкриті, а також бажання утримати за собою сферу впливу. Алла Пуґачова, Філіпп Кіркоров, Ґазманов та цілий легіон інших одіозних російських «звьозд» не їдуть нині в Україну, але тут стало гастролюють виконавці другого ешелону, що не помічені в публічно висловленій любові до Владіміра Путіна. Брати Меладзе, Крістіна Орбакайте, Алєксандр Малінін, Ельбрус Джанмірзоєв, Професор Лєбєдінскій, Андрєй Макарєвіч, Боріс Ґрєбєнщіков, Bahh Tee, гурти Kot Balu, T-Killah, «Грибы», «Мельница», «Агата Кристи», «Звери», сатирики й гумористи Губерман, Биков, Шендеровіч і досі мчать задовольняти потребу української аудиторії в культурному продукті так, начебто місцевих аналогів того, що вони пропонують, не існує в природі.
Цікавим є ареал, на який поширюються гастролі російських естрадних зірок в Україні: переважно йдеться про столицю, а також Харків, Дніпро, Одесу. Дехто не оминає увагою Миколаїв, Херсон і Запоріжжя. Отже, концерт Жванецького чи Макарєвіча у Львові, Тернополі або Франківську — така сама фантазія, як львівський метрополітен. Ці зірки не надто воліють перетинати Дніпро. Хоча це не заважає поширювати російську експансію в поп-культурі руками самих українців на терени від Києва до Чопа. На сайті концертного агентства PROCONCERT із РФ (воно позиціонує себе здебільшого як таке, що організовує і проводить різні торжества у своїй країні) у переліку російських артистів знаходимо Аліну Гросу, Ані Лорак, Ірину Білик, Івана Дорна, Вєрку Сердючку, Марію Яремчук, Світлану Лободу, Софію Ротару, Таїсію Повалій, Тіну Кароль, Альону Вінницьку, гурти «Бумбокс», «Воплі Відоплясова», «Океан Ельзи», «Токіо» та ін. Як цілком можна припустити, щоб потрапити до когорти російських артистів, треба стати частиною їхнього шоу-бізнесу.
Читайте також: Балаган лімітед
Відкритими залишаються запитання до українських естрадних виконавців: чи не сталося раптом прикрої помилки і як їхні імена потрапили до того переліку? Заробляння грошей на корпоративах і святкуваннях у країні, з якою третій рік триває війна й метою якої є докорінне руйнування суверенітету Української держави, — це теж дещо, про що можна сказати: «Sorry, Michael. It’s just a bussiness»? Очевидно, українським компетентним органам треба поставитися до цього бізнесу точно так само, як до будь-якого іншого бізнесу країни-агресорки.
