Блогосфера активно підхопила для обговорення конфлікт навколо Укранфти. Журналісти, політологи, економісти намагалися розібратися, чи готовий український естаблішмент до деолігархізації, як Коломойський плює проти вітру, як йому вдалося стати рупором реприватизації та чи не призведуть "патріотичні війни" за прибутки до третього Майдану.
Тиждень.ua зібрав різні думки щодо скандалу з Укрнафтою.
Журналіст Сергій Андрушко, якого облаяв Коломойський під офісом Укртранснафти, не знає, як коментувати таку «хамську поведінку».
«Справді, я був шокований поведінкою Коломойського. Впевнений, в будь-якій цивілізованій країні урядник собі такого б не дозволив. Або вибачився б та пішов у відставку. А Коломойський, схоже, плюнув проти вітру, потрапив собі ж в обличчя та ще й розлетілось на інших представників влади. Йому всі кажуть – умийся, а він каже – ні, не буду. Так і ходить», – іронізує журналіст.
Андрушко вважає даний випадок тривожним дзвінком.
«Це перший прецедент після Євромайдану, коли урядник публічно зробив вчинок, "який порочить його як державного службовця", як сказано в догані. А ті, хто не злякаються догани, можуть і далі піти. Суспільство з цього випадку хотіло створити кращий для України прецедент», – зауважує він.
Політтехнолог Тарас Березовець вважає, що Коломойському мають пояснити перші особи країни, як треба поводитися з журналістами.
"Так, Коломойського можна назвати патріотом. Так, багато в чому завдяки йому вистояв Дніпропетровськ і весь південний схід країни. Так, він багато втратив особисто від його війни з Путіним. Але це не дає йому ніякого права так поводитися з журналістами. Якщо він цього не хоче визнавати сам, йому повинні це пояснити його прямі керівники – Порошенко та Яценюк", – коментує він.
Економіст Олександр Гончаров, виходячи з інциденту з Коломойським, робить висновки, що Україна знову повернулася в умови бізнесу й політики лихих дев’яностих.
"Треба визнати, що президент уже вступив у бій з олігархатом. Сьогодні Порошенку належить вибрати одне з двох. Або руйнувати монопольно-олігархічні устої економіки, і заново будувати конкурентну економіку України, щоби щонайменше досита нагодувати радикально налаштоване населення. Або гасити полум’я голодних бунтів і домовлятися уже з третім Майданом", – підкреслює він.
Економіст Сергій Фурса вважає цілком закономірним, що конфлікт у суспільства виник саме з Коломойським.
"Правила гри – не для нього. Капіталізація – не для нього. Він надає перевагу стабільному грошовому потоку, а хід реформ повинен неминуче ослабити його, лишивши мутної води, де він звик ловити свою рибу. А подальший прогрес євроінтеграції повинен привести до зникнення олігархів як класу. Одні готові змінюватися, інші, судячи з усього, ні. Але це вже проблеми Коломойського", – зауважує Фурса.
"Українське суспільство повинне вести Україну вперед. І саме Коломойський і його бізнес-інтереси зараз – головний якір, який не дає нам зрушити з місця", – резюмує експерт.
Політичний експерт Євген Магда вважає, що події довкола «Укрнафти» і «Укртатнафти» змусили одного з найбагатших людей України серйозно напружитися. Напруженим буде і суспільство, вважає він, принаймні до того часу, доки його будуть переконувати в тезі «Дніпропетровськ – це Коломойський».
«Три різних публічних образи, які продемонстрував Ігор Коломойський під час нічного спілкування з журналістами біля офісу «Укртранснафти», свідчать про певну розгубленість людини, яка зовсім недавно стала рупором реприватизації в Україні. Таких ударів він не отримував давно, практично ніколи», – зауважує політексперт.
Магда вважає, що ніхто не заперечує заслуги Коломойського у справі захисту Дніпропетровського регіону від сепаратистів, але є кілька нюансів.
«Перший – він захищав не тільки абстрактну батьківщину, але й власний бізнес, зосереджений у Дніпропетровській області. Другий – кому, як не Коломойсьокму, знати відоме юридичне правило «Уже зроблена послуга нічого не варта». Третій – кілька місяців країна спостерігає за публічним обміном інформударами між Пінчуком і Коломойським перед процесом у Лондоні у справі про приватизацію Криворізького залізорудного комбінату, у ході якого витягнутий на поверхню і «касетний скандал», і «справа Гонгадзе». Четвертий – не варто применшувати заслуги звичайних жителів міст на сході країни, які опираються сепаратистам», – підкреслює він.
Експерт зазначає, якщо держава всерйоз взялася за керівництво своєю власністю, то слідом за «Уктранснафтою» будуть й інші підприємства, де будуть зачеплені інтереси інших олігархів.
«Наостанок підкреслю очевидне: розкулачування олігархів не буде мати необхідного для держави ефекту без заходів з розвитку малого та середнього бізнесу. Тільки середній клас здатен провести ефективну деолігархізацію країни, незважаючи на персоналії. Але чи готовий до такого сценарію український істеблішмент?», – завершує риторичним питанням Магда.
Політичний консультант Сергій Слободчук вважає, що приїзд Коломойського в «Укртранснафту» – це яскрава ілюстрація того, як ми тепер «живемо по-новому».
"Хочеш сьогодні в Україні гарно «жити по-новому»? Будь ласкавий забезпечити ланцюжок «підконтрольна територія – офіційний статус очільника міста чи депутата – приватна армія». Територія – це прибутки, оскільки підприємства, землі, робітники. Офіційний статус – це місце в ієрархії серед українських чиновників і політиків. А приватна армія – це озброєні бійці, аби захищати свої «фабрики, газети, пароплави» від інших баронів-розбійників", – зауважує політконсультант.
"Відсутність хоча би однієї складової в ланцюжку – все одно, що середньовічний лицар без обладунку, без меча чи без коня. Саме тому зараз і воюють дрібні та середні бізнесмени, бо озброєні загони просто відбирають у них бізнес", – пояснює Слободчук.
Журналіст Іван Яковіна називає основну причину конфілкту над Укрнафтою – мільярди гривень.
"Пристрасті довкола підприємства цілком обгрунтовані – на кону десятки мільярдів гривень (а то і доларів). Війна бізнесмена-чиновника, який позиціонує себе патріотом, за вплив на нафтові компанії далека від завершення", – зазначає Яковіна.
Натомість економіст Олександр Охріменко «рейдерський захват бізнесу Коломойського» вважає великою помилкою влади.
«Можна по-різному ставитися до бізнесу Коломойського. Можна лаяти, можна заздрити, можна хвалити. Але факт залишається фактом: на даний момент бізнес Коломойського, як і інших великих олігархів, складає основу економіки України. Скільки б не розповідали наші президенти і прем’єри про міфічних «інвесторів», які просто таки ломляться інвестувати гроші в Україну, але реально в Україну інвестують тільки українські інвестори, в тому числі і така одіозна людина, як Ігор Коломойський», – вважає він.
За його словами, Коломойський планував вийти на міжнародний рівень.
«Його бізнес-імперія справді велика і збільшується в розмірі. У цьому немає нічого дивного – кожен олігарх хоче бути більшим і крупнішим. А більше за все він, звісно, хоче створити транснаціональну корпорацію, щоб мати прибуток на світовому рівні. І, чим чорт не жартує, може, саме це у Коломойського з його міжнародними зв’язками серед діаспори і вийде», – зазначає Охріменко.
«Тому виникає питання: для чого проводити рейдерський захват компаній Укртатнафти, а тепер ще й висловлювати бажання відібрати Укрнафту. Що це дасть економіці України, чи тим, хто працює на цих підприємствах, та й самим українцям? Нічого хорошого. Забрати не складно, але от керувати ними без інвестицій, налагоджених ділових зв’язків – нереально», – підкреслює Охріменко.
Як відомо, 19 березня Рада ухвалила поправки в закон про акціонерні товариства, які позбавлять Коломойського контролю над "Укртранснафтою".
Після цього на підприємстві були здійснені кадрові зміни, що й стало причиною конфлікту.
19 березня Коломойський прибув із озброєними людьми в офіс «Укртранснафти» розбиратися із «рейдерським захопленням компанії». Уночі будівлю взяла під охорону столична міліція. 20 березня Коломойському вдалося узгодити окремі аспекти щодо керівництва «Укртранснафтою» з прем’єром та президентом.
22 березня будівлю «Укрнафти» почали обносити залізним парканом, а вхід до держпідприємства заблокували автоматники. За даними МВС, охорону «Укранфти» наразі здійснює приватне підприємство, а не батальйон «Дніпро-1», як до того припускалося.
Нагадаємо, формально державі через НАК "Нафтогаз України" належить 50%+1 акція компанії. Іншу частку (близько 42% акцій), а також менеджмент компанії контролює група Приват Ігоря Коломойського, що дозволяло йому роками не виплачувати державі дивіденди.