У кожний свій день народження, починаючи з шістдесят другого, я думаю про свого батька, який саме в цьому віці відійшов у засвіти. Я усвідомлюю, якою нестарою людиною він був і скільки цікавого могло ще статися в його житті.
68 років — це також не так уже й багато в порівнянні з батьком мого батька, дідом Миколою, який дожив до 88 років, майже до кінця залишаючись у чудовій фізичній і розумовій формі.
Тиждень тому до нас приїхала наша донька Оля, аби відвідати нас під час відпустки. Щоправда, вона працює по кільканадцять годин на день, дописуючи свою нову книжку, але знаходить годину-дві, щоб піти зі мною та нашим собакою Ярою на прогулянку до озера чи потинятися тією частиною міста, яку вона любить і куди завжди радо повертається. У неділю ми поїхали туди вранці до 9-ої, коли на вулицях завжди було порожньо, бо молодь, яка тут живе, відсипалася після суботнього вечора, проведеного в місцевих кнайпах. Близько 11-ої ми вирішили, що вже час на недільний бранч, тому зайшли у відомий у Торонто ресторан The Drake Hotel на Квін-стріт. Ми знайшли столик на терасі й замовили багато холодних напоїв (уже відчувалась дедалі сильніша спека) і традиційні сніданки, Оля: бататно-кейлове рагу (чорисо, перець, цибуля, зелена цибулька, смажені помідори, яєчня), а я — фірмовий сніданок (два яйця, бекон, сосиска, смажені боби, картопля по-домашньому, хлібці на заквасці, в’ялені помідори). Чому ж я про це пишу? Бо це була чергова нагода перевірити мою здатність справлятися з навколишньою дійсністю. Дорогою до ресторану я спіткнувся на нерівному тротуарі й відчув біль у коліні. Це був не якийсь новий біль, він супроводжує мене з різною інтенсивністю вже кілька років. Лікарі стверджують, що це звичайнісінькі ревматичні зміни і до них треба звикнути, хоча і не відмовлятися від у міру активного життя. Оля делікатно зауважила, що мені «треба зважати», адже я вже бачу не так добре без окулярів, а на дорозі багато несподіванок.
Читайте також: Пиріжок із вишнями
Сидячи за столиком і ведучи приємну й ненав’язливу розмову, я кілька разів попросив Олю повторити, що вона щойно сказала, бо я не зрозумів, на що вона відповіла: «Ти, мабуть, недочув». Певно, так і було, але її порада, що може, варто замислитися над використанням слухового апарата, здалася мені передчасною, зрештою в більшості випадків я чую цілком непогано. Зрештою, мені дедалі рідше випадає нагода й потреба публічно перевіряти якість свого слуху, а звук на телефоні, телевізорі, програвачі платівок чи дисків я завжди можу збільшити. Але я знову відволікся від теми коліна. Як виявилось, дедалі більше моїх знайомих нарікає на проблеми з колінами. Моя знайома, з якою ми разом гуляємо в парку біля озера, взимку на лижах травмувала коліно, і хоча минуло вже пів року, і вона відвідує фізіотерапію, та все ж досі не може повністю відновитися. Інший мій приятель, здоровий і, як я гадав, цілком дієздатний чоловік трохи за шістдесят, прийшов на домовлену зустріч із елегантним ціпком. Я запитав, що сталося, й почув довгу розповідь про проблеми з… коліном. У проблеми я повірив, але ціпок здався мені радше елементом стилю елегантного літнього пана, вбраного по-літньому в пастельний лляний одяг і солом’яний капелюх. Моя сусідка Анне, яка дуже старанно доглядає за рослинами навколо нашого будинку, також останнім часом ходить із ціпком. Коли я запитав, що ж сталося, вона відповіла, що відгукується стара травма коліна. Не знаю, чи це моя увага надміру зосереджена на проблемах моїх знайомих з колінами, чи це просто наш вік дається взнаки таким чином. Мабуть, усе це разом, але послухайте ще таку історію. Моя півторарічна спрінгер-спаніелька Яра увечері заскочила в моє ліжко і зайняла улюблене місце на моїй подушці, я наказав їй хутко забиратися, що вона й зробила, але зараз же я помітив, що вона не стає на одну з лап, а тримає її високо піднятою. Наступного дня вранці виявилося, що покращення не відбулося. Ми записалися до ветеринара й поїхали з Ярою в клініку. Милий лікар ретельно обстежив пса, виключив перелом і дійшов висновку, що це, ймовірно, проблема із сухожиллями в колінній частині лапи. Він виписав знеболювальне і протизапальне та велів жорстко обмежити собачу активність. Як ви здогадуєтесь, Яра цим дуже незадоволена і ще день-два виходитиме лише на короткі прогулянки за потребою. Схоже на те, що все повернулося до норми, невідомо, чи це дія ліків, чи просто собача юність робить дива. Невдовзі побачимо. На сам кінець я хочу поділитися історією про видатного художника-перформансиста, відомого також тим, що все своє життя він був великим звабником. Колись один із наших спільних друзів жартівливо запитав пана Яна, якому саме виповнилося 90, як виглядають справи на «на фронті його еротичних звершень». Ян дуже спокійно, майже флегматично відповів: «Із цим усе в порядку, тільки колінця вже не ті».