Готують нові розділи, вносять поправки, обурюється громадськість, влада виправдовується, але не зупиняється у своїх ініціативах. Нещодавно представники уряду навіть визнали: документ далекий від досконалості, його треба знову коригувати. Однак автори законодавчих напрацювань не враховують принципових речей, без котрих будь-які зміни виявляться безглуздими, а ПК викликатиме безліч запитань аж до нескінченності. Йдеться про філософію державотворення в широкому сенсі й, зокрема, адміністрування податків. Відверто кажучи, ніякої філософії в чиновників узагалі немає. Фіскальні органи й уряд швидше спорадично реагують на зовнішні сигнали, що надходять їм від громадськості чи інших органів влади.
До 1 січня цього року завдання було одне: видоїти якомога більше коштів із бізнесу, аби закрити старі й латати нові бюджетні дірки. Податковий майдан трохи змінив погляд на ситуацію: бюрократи зрозуміли, що є люди, готові відстоювати власні права, трохи перелякались і почали діяти менш агресивно. Тепер нібито збираються піти спрощенцям на поступки, але це тільки реакція на події. Серйозного розуміння, куди рухатися, що змінювати, так би мовити, філософії реформ не було й немає. А ухвалений кодекс – це лише збірка чинних правил, що до них додали кілька кострубатих нововведень, які практично неможливо втілити в життя. Ось, наприклад, норма про автоматичне відшкодування ПДВ. Підприємці давно чекали на це рішення, однак його реалізація в кодексі – мертвонароджене дитя. Зараз, як і раніше, своєчасність компенсації цього податку цілком залежить від рішення ДПАУ, бо ж нечітко прописані умови автоматичного повернення трактувати можна як завгодно. По суті, ці правила стають у пригоді лише «своїм» або ж тим, хто знайшов підхід до «своїх». Решта бізнесменів (власне, більшість) скористатися ними не можуть.
ДПАУ поводиться чимдалі суворіше, хоча така тенденція є традиційною для України – у податківців побільшало повноважень, але ж говорити, що нині їхня робота суттєво відрізняється від минулорічної, недоречно. Інша справа, що в умовах кризи уряд повинен реалізовувати ліберальнішу політику. Однак він зорієнтований тільки на інтереси великого бізнесу, а також на підбирання того, що погано лежить. Цим завданням, власне, й підпорядковано податкову стратегію, з реалізацією якої в нього виходить цілковита дурня.
Але не варто робити з Миколи Яновича та команди злих геніїв. Насправді вони не прагнуть просто так посилити податкову і придушити бізнес – вони заробляють гроші. З огляду на це, деякі позитивні поправки до фіскального законодавства можливі. Їх, звичайно, вноситимуть до кодексу ще сотнями, та вже й тепер можна згадати принаймні про дві. Перша – позбавлення бізнесменів «почесного» обов’язку здавати порожні декларації. Ще на початку року це було великою проблемою для всіх: керівники підприємств, які майже не працюють або перебувають на межі рентабельності, а також бухгалтери мали цілодобово просиджувати в чергах під ДПА, щоб відзвітуватись. Фіскали швидко зорієнтувалися, що практичної користі з цього немає і пішли на поступки. Друга позитивна ініціатива (ще не прийнята, але подана до Верховної Ради) – відновлення спрощеної системи оподаткування. Нагадаю, що саме це питання було найболючішим для малого й середнього бізнесу, який страйкував на Майдані 2010-го. Півроку ніхто не міг спрогнозувати, чим у підсумку завершиться епопея. Проте влада прислухалася до підприємців, 90% запропонованих урядом пунктів полегшують життя спрощенцям і складені в їхніх інтересах. Та водночас багатьох спостерігачів збентежила норма, згідно з якою для здійснення нерегулярних продажів (виняток – продукція з городів) обов’язковим буде отримувати відповідне свідоцтво в податковій. Здається, що це дуже серйозне посилення фіскального тиску. Водночас в уряді чудово розуміли, що поширення цієї норми на збут городньої продукції (для багатьох українців – чи не єдине джерело доходів) спровокує хвилю протестів. При цьому бюджет отримає копійки, а податкова – безліч проблем з адмініструванням. Але це деталі. Навіть правильні корективи до загалом неправильного кодексу нічого не дадуть. Якщо фіскальна (а кажучи ширше – економічна) філософія не буде чітко сформульована та сприйнята загалом, українці й надалі кумкатимуть у болоті, а світ пролітатиме повз них.
Потрібно нарешті визначитись, яку державу ми розбудовуємо!.. Якщо соціальну, то податки мають зростати, фіскальна дисципліна бути на належному рівні, але ж тоді слід не розтринькувати держбюджет, забезпечувати інфраструктуру, зокрема й соціальну. Якщо ж ми обираємо ліберальну модель, де кожен відповідає сам за себе, тоді до бюджету потрібно збирати в рази менше податків, але – знову ж таки – цілеспрямовано витрачати. І не на адміністрування й розширення держапарату, а на соціальні верстви, які не можуть себе забезпечити… У такій країні буде легко вести бізнес, залучати інвестиції, створювати робочі місця. Обидва ці шляхи є життєздатними. Та в державі усе перекручено, говоримо про це не перший рік, а результат… нульовий.