Якщо рішення Ради підпише президент, закон означатиме перемогу українських атомників над проросійським лобі, яке протягом останнього десятиліття за допомогою різноманітних законодавчих ініціатив всіляко гальмувало спорудження сховища в Україні. Ціна питання – близько $180 млн, які Україна щороку платить Росії за вивезення та зберігання відпрацьованого палива вітчизняних атомних станцій. Зберігання це тимчасове, оскільки за рік Росія, відповідно до міжнародного законодавства, почне повертати ТВЗ до України. Наразі всі АЕС, окрім Запорізької, вивозять паливо до Росії: з двох блоків ВВЕР-440 Рівненської АЕС переробляється на заводі «Маяк» в Челябінській області, а з 13 блоків ВВЕР-1000 Рівненської, Хмельницької та Південноукраїнської станцій зберігається в Красноярському краї на глибині 700 м.
Однією з найбільших проблем атомної енергетики нині є переробка відпрацьованого палива та остаточне захоронення високорадіоактивних відходів. Відпрацьовані тепловидільні збірки містять речовини, які є цінною сировиною для атомної промисловості. Поки що технології недостатньо розвинені для повного використання цієї сировини. То ж більшість країн, що експлуатують АЕС, прийняли так зване відкладене рішення, за яким паливо зберігають в очікуванні науково-технологічного прориву. Проте переробка не вирішує проблеми утилізації високорадіоактивних складових відпрацьованих збірок, не придатних для подальшого використання. Деякі країни, приміром Фінляндія, захороняють у природних шарах граніту самих збірок без попереднього вилучення урану, плутонію та трансуранових елементів. Більшість країн, що експлуатують АЕС, будують сховища. Україна визначилася 2001 року – тоді на Запорізькій АЕС американські компанії звели споруду контейнерного типу. До будівництва спонукала загроза зупинки станції внаслідок небажання російських партнерів приймати відпрацьоване паливо АЕС. Це сховище працює і нині. За 10 років експлуатації економія перевищила 3 млрд грн. Ціна за зберігання відпрацьованого палива постійно зростає. А у російських монополістів, як визнають в Енергоатомі, вона вже перевищила середньоєвропейські.
Зберігання палива при станції має свої переваги: не треба транспортувати на значні відстані та дотримуватися спеціальних заходів безпеки під час перевезення. Однак такий варіант має ризики – аварія на станції може пошкодити систему енергозабезпечення сховища та порушити технологію зберігання. А вона передбачає постійний контроль тиску, температури та герметичності сховища. Проте експерти дійшли висновку, що зберігання ТВЗ з трьох станцій в одному місці коштуватиме на 20% дешевше. Серед переваг такого варіанта – відсутність бюрократичних перешкод при відведенні землі та наявність інфраструктури – поблизу комплекс з переробки твердих радіоактивних відходів «Вектор» та Чорнобильська АЕС.
На території зони відчуження довкола ЧАЕС є об’єкт, про який атомники згадують неохоче. Це сховище відпрацьованого ядерного палива – СВЯП-2 при Чорнобильській станції. Нині атомний довгобуд, започаткований 2000 року, намагаються довести до пуття фахівці американської компаніїHoltek. У 2003 році будівництво, що вела французька компаніяFramatom, було зупинено після того, як українські контролюючі органи виявили серйозні недоліки у проекті та в самій бетонній споруді. Згодом в української сторони виникли претензії до компанії Holtek, яка опікується проектом з 2007-го. З’ясувалося, що перепроектування та саме будівництво буде значно дорожчим, аніж компанія обіцяла перед початком робіт. То ж сховище, яке мало би прийняти перші ТВЗ з Чорнобильської АЕС ще 2005-го, досі будується. Чи не найбільш проблемним об’єктом атомної галузі залишається новий саркофаг над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС. Терміни будівництва неодноразово переносилися. А вартість робіт неухильно зростає. Експерти кажуть, що зібраних країнами –донорами €850 млн замало для спорудження нового об’єкту «Укриття». Саме ці приклади та близькістьдо Києвамісця для нового сховища використовують в полеміці противники будівництва. Вони прогнозують, що роботи коштуватимуть значно дорожче, ніж планувалося, а обслуговування сховища ляже тягарем для українського бюджету.
Техніко-економічне обґрунтування централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива фахівці починали складати 2005 року. Варіант, втілення якого передбачає ухвалений закон, враховував ціни матеріалів і робіт станом на 2009 рік. Відтоді вони суттєво зросли. Закон передбачає фінансування будівництва за рахунок тарифу компанії «Енергоатом», що експлуатує українські АЕС. В ціні атомного кіловата закладені кошти на оплату послуг з вивезення та зберігання відпрацьованого палива – близько $180 млн. Саме ці гроші мають бути спрямовані на спорудження першої черги сховища. За наявності політичної волі в уряду, експертизи проекту триватимуть близько року. Ще рік піде на будівництво першої черги об'єкту. А $150 млн, необхідних на будівництво наступної черги, планується отримати від економії, яку забезпечить експлуатація першої.
Прихильники будівництва нового сховища неподалік ЧАЕС не приховують того, що для того, аби отримати необхідні кошти з тарифу Енерготома, доведеться підвищувати ціну кіловата, виробленого на українських АЕС. Підвищення нинішньої ціни – 22, 67 коп. за кВт/год на 1 копійку в оптовій ціні струму буде майже непомітним і становитиме лише 0,5 копійки, оскільки АЕС виробляють близько половини всієї електрики в країні. Експерти стверджують, що тарифи для українських АЕС нині невиправдано занижені. Адже лише в нашій країні атомний кіловат утричі дешевший, ніж вироблений на теплових електростанціях. Для розвинених країн нормою є різниця в 30%. Незначне підвищення ціни електрики сьогодні може запобігти втратам від подальшого подорожчаннявивезеннята зберіганнявідпрацьованого ядерного палива до Росії.