Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого 1814 року. Не знали? А це достеменна дата, на відміну від 9 березня, яке ми нині відзначаємо. Бо, скажімо, у двадцятих роках народження Кобзаря святкували… 10 березня. Відповідно день смерті припадав на 11 березня. І наступного ж таки дня, 12 березня, були роковини Лютневої революції, яку за юліанським календарем числили від 27 лютого. Тепер день смерті Шевченка і початок загального повстання в Петрограді збігаються.
Двадцяті одразу й рішуче поставили Кобзаря шкереберть. У першій-ліпшій київській книгарні вам могли замість Шевченка підсунути Семенка. На початку літературної кар’єри, пориваючи з тогочасною українською літературною традицією, він зухвало заявив: «Я палю свій “Кобзар”». І через десять років, 1924-го, підсумував творче десятиріччя збіркою з такою самою нахабною назвою «Кобзар». Обкладинку прикрашав портрет автора, вбраного замість кожуха і смушевої шапки, в елегантний європейський костюм і краватку-метелик, із цигаркою в руках. Якщо про «Кобзар» Шевченка футурист казав, що той «смердить дьогтем і салом», то свій том він цілком міг напахтити вишуканими парфумами. Шкода, що аромат уже вивітрився.
«Кобзар» (1924) Михайля Семенка, на обкладинці портрет роботи Майї Симашкевич
А футурист-початківець Юрій Яновський присвятив Шевченкові один зі своїх перших україномовних віршів. Називається він «11–ІІІ», тобто 11 березня, роковини смерті Кобзаря.
Пани і підпанки,
що слините з-за брам, —
Не вас
лічив Тарас
За «Україну»!
Не вам
віддався до загину!
Не «самостійним» гопакам!
Він — наш цілком,
бо він
співець недолі.
Він думи плакав
нашими
сльозами!
Одним працюючим
складав
сумливі гами:
хатам…
землянкам…
саклі…
(тій, що «очі коле»…)
Залиште ж нам
його
Кобзарську тінь!
Не лізьте з богом:
не брудніть поета!
Не лепечіть йому
плаксивого сонета —
він є
для нас один!
«Кобзарі». Дружній шарж Бориса Фридкіна
У наївному і смішному віршику Яновський уже починає «ділити» Шевченка, і так було впродовж усіх двадцятих: на Кобзаря претендували плужани — Спілка селянських письменників «Плуг», ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, «Молодняк» — комсомольська літературна організація, а з 1928 року в бій за Шевченка вступили футуристи. Проте гострий на язик Антоша Ко (він же Анатоль Гак, він же Мартин Задека, він же Іван Антипенко) припустив, що до жодної з тодішніх літорганізацій Шевченка не прийняли б.
Антоша Ко
НЕ ПІДХОДИТЬ
У ВУСПП’і
І прийшов Тарас Шевченко,
І сказав до Микитенка:
— Автор «Дум», «Кавказу», «Снів»
В ВУСПП’і б числитись хотів…
І почув поет над вухом:
— Не туди попав, братухо:
Ти пропахся весь селом, —
Не підходиш загалом…
У ВАПЛІТЕ
І прийшов Тарас Шевченко,
І сказав до «европенка»:
Запишіть до ВАПЛІТЕ…
(Говорили têt-á-têt)
І сказав Куліш Микола:
— Ні. не буть цьому ніколи,
«Европенки» — ми самі…
Йдіть собі, mon cher ami.
У «Плузі»
І прийшов Тарас Шевченко,
І звернувсь до Пилипенка:
— Гей, «папашо»! Я ваш син,
Бо ще з пупа плужанин.
Відповів йому «папаша»:
— Можна взять тебе, синашу,
Не в письменники — на стаж.
Надішли свій літбагаж.
У «Молодняку»
І прийшов Тарас Шевченка,
І звернувся до Усенка:
— Автор «Снів», «Єретика» —
Хочу до «Молодняка»…
І сказав йому Павлушка:
— Не підійдеш нам, братушко,
Не охопиш наших тем
Так, як ми, — «ідем… ідем…»
……………………………………………
І пішов Тарас Шевченко,
Промовляючи тихенько:
«Не варт, їй-богу, жить на світі…»
«То йди топись…» — «А жінка, діти…»
І так далі.
«Що занадто — то зле». Карикатура Льва Каплана (1929)
Карикатуристи «Червоного перцю» теж порівнювали Шевченка зі своїми сучасниками і кепкували з письменників, які заповзялися день у день виступати з читанням творів на фабриках, заводах, у шахтах і колгоспах — де тільки можна. Дивлячись на них, Шевченко радісно думає: «Слава богу, що при мені цього не було, а то лихої години написав би я був свого “Кобзаря”».
Читайте також: Мінкульт створить Український інститут Тараса Шевченка
Та й самі поети нерідко рівнялися на Шевченка чи мірялися з ним. Хворий на туберкульоз Леонід Чернов навіть писав йому листи.
Леонід Чернов
ТРЕТІЙ ЛИСТ ДО ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА
Вам добре, Тарасе Григорче:
Для вас вже не стане руба
Цей момент, коли хочеш не хочеш,
А треба давати дуба.
І жодний на світі Ніцше й Ко
Не стримає чортові атоми,
Що були: Леонід Чернов (Малошийченко),
А стануть: рослинами й гадами.
Прийдуть і скажуть: — Помер.
Вихлюпнуть мій невгомонний мозок.
Тарасе Григорчу! Ніж у вас на Парнасі Гомер —
Краще буду живий на землі г…возом.
Звісно, Чернов не збирався сам там скучати, але й приймати всіх у їхню з Кобзарем тісну компанію не мав наміру.
Став я бідний: не куплю собі автомобіль вже —
Фінінспектор обкладає гірш благбазячого рибника.
Я хотів би жить не менше і не більше
За Миколу Олексійовича Скрипника.
Цей поета відрізнить од шахрая,
Що годується від поетичного корита.
От як зійдемося на Парнасі:
Ви, Микола Олексійович і я —
Буде нам об чім поговорити.
Бажана, і Куліша, й Поліщука
Теж запросимо на ці блискучі лови —
Всіх, хто все життя у бруді словоблудія шукав
Справжнє соціялістичне слово.
Тут іще Сосюра і Тичина
Від закоханих читачок принесли листи.
Ви б для них придумали поважную причину,
Тільки ж потім скарг не обберешся —
Спробуй не пусти!
Нам би Майка, Кулика, Влизька, Семенка, Леонідів пару.
Ну, а решта… Хай сидять і словоблуддя строчать —
Всячеськії Вери і Вакари,
Підлипайченки, Холуйченки і проччя.
Повний рай…
От би вийти з вами, любий, поруч:
— Годі клястися ім’ям пролетар’яту!!
І тікала б вся літературна сволоч
Під бичами очисного мату.
Маяковський з Пушкіним, а я, Григорчу, з вами.
Поруч з вами — кожному поетові пече.
Жодна кома не повстала поміж нами:
Ви на Ша, а я на Че.
Станьмо поруч. Нас не роз’єднає
Плем’я заздре, мстиве і лихе.
Віршомазики уже сьогодні добре знають,
Що в історії стоятимуть на Ге.
Друзі! Чари вгору. Книги — читаченкам.
Вірш творить людину. Радість п’є вино.
Після смерті встану поруч із Шевченком, —
А лежать де буду — Чи не все одно?
«Так краще». Дружній шарж Льва Каплана (1928)
Недаремно Леонід Чернов любить наркома освіти Миколу Скрипника, який розбирається в поезії й літературі взагалі. Бо інші наркоми не раз ганьбилися, наче Янукович. Нарком Робітниче-селянської інспекції й редактор газети «Комуніст» Володимир Затонський примудрився в тому-таки партійному органі перекрутити чи не найвідомішу цитату з Шевченка. «Червоний перець» відгукнувся карикатурою. Кобзар являється наркомові у сні і повчає: «Товаришу Затонський, не “горе мені з вами”, а “лихо мені з вами”».
А професор скотарства Омелько Буц (він же Олекса Слісаренко) спародіював «Садок вишневий коло хати» в переробці сучукрліторганізацій.
«Плуг»
Садок вишневий коло незаможницької хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Трактори з поля йдуть,
Співають інтернаціонал дівчата,
А в хаті-читальні їх газети ждуть…
Зійшлись батрачки коло хати.
Червона зіронька встає,
Батрак газети подає…
Кортить усім мітингувати,
Та гучномовець не дає.
ВУСПП
Садок вишневий коло заводу,
Машини там, як грім, гудуть.
Робітники в завком ідуть,
І ВУСПП там буде научати,
Що зменшені письменські штати
Не дозволяють всім писати.
«Молодняк»
У комсомольця коло хати
Садки вишневії гудуть.
І комсомольці жваві йдуть
До клубу, де їх комдівчата
З мандатами давно вже ждуть.
Усі в червоному кутку
Зібрались. Зіронька з паперу
Говорить їм про нову еру.
Їм всім свербить агітувати,
Та нікого: у всіх мандати.
ВАПЛІТЕ
Коли ми звернулися до ВАПЛІТЕ, то там довго копалися в різних постановах, потім кудись подзвонили і нарешті відповіли:
— Поскільки в шевченківському тексті немає політичних ухилів, а до того ж проти нього ніхто не сперечається, ми прилучаємося до того тексту.
«Реабілітація Т. Г. Шевченка». Дружній шарж Георгія Дубинського (1929)
Футуристи ж у «Новій генерації» почали серію памфлетів «Реабілітація Т. Г. Шевченка». Серія стартувала у травневому номері 1928 року, а останній памфлет надруковано в жовтневому числі за 1929 рік.
Це були «Моя ораторія» Гео Шкурупія, «Без ікон і без трупів» Едварда Стріхи (насправді Михайля Семенка), «До мертвих і живих на Україні і в еміграції сущих» Євгена Яворовського, «Заклик до громадської дисципліни» Олекси Влизька, «Наш!» Віктора Вера, «Ей ви, не хапайте за манжети тов. Шевченка!» Гео Коляди, «Хоробрий товариш» Олександра Коржа.
Читайте також: У Йорданії встановили меморіальну дошку на честь Тараса Шевченка
Обіцяне окреме видання памфлетів світу так і не побачило. Однак футуристи прагнули передусім привернути увагу широкого читача й критики до проблеми канонізації Тараса Шевченка.
Київський художник-ілюстратор Георгій Дубинський намалював дружній шарж у переддень Нового 1929 року. У нижньому кутку Шевченко скрушно запитує: «Чи мене й 1929 року реабілітовуватимуть, чи я вже можу вважати себе за реабілітованого?» Кобзаря боронять представники Інституту Тараса Шевченка — директор Дмитро Багалій, його заступник Сергій Пилипенко, професор, очільник київської філії Інституту Олександер Дорошкевич. Проти них виступають із трибун футуристи, серед них Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Євген Капля-Яворовський. Більшість новогенераційників виступають із гаслом «А ми ще його не реабілітовували».
Зрештою, міряли Шевченком і рівнялися на Шевченка не лише письменники, — Кобзар завжди був актуальним! Художник Анатоль Петрицький порівняв Шевченкове ставлення до жінки-матері і сучасних чоловіків, які уникають платити аліменти.
«Про жінку». Карикатура Анатоля Петрицького (1929)
Джерело: Літакцент