З одного боку, може здаватися, що, вийшовши з весняних баталій із невеликими втратами, владний дуумвірат БПП — «Народний фронт» зараз досяг піка своєї могутності та стабільності. Але це тільки з одного боку. Адже й у так не супермонолітних коаліційних фракціях буяють підкилимне життя, інтриги та бажання збільшити або зберегти свій вплив. У ході цих типово політичних процесів виникають тертя й навіть жорсткі конфлікти. До цього додамо бажання Петра Порошенка остаточно підім’яти під себе весь силовий блок. Йому не вистачає лише контролю над МВС, котре очолює просто-таки непотоплюваний Арсен Аваков, якого, своєю чергою, називають чи не єдиною досі актуальною противагою президентові у владній конфігурації та гарантією її збереження і спроба прибрати якого може закінчитися розвалом нинішньої влади, адже Арсеній Яценюк і Ко прекрасно розуміють, що Аваков — це їхній бастіон Сен-Жерве, після втрати котрого неодмінно втратяться чи не всі позиції. А якщо згадати про конфлікт у стані Порошенка між тепер уже двічі ображеним Віталієм Ковальчуком і найкращим другом президента Ігорем Кононенком, то картина
видається ще цікавішою.
Facebook-спільнота вже кілька днів обговорює біганину від слідства та відставку екс-очільника Київщини Максима Мельничука. Дуже ймовірно, що за цією ситуацією стоїть давній конфлікт між заступником голови Адміністрації президента Ковальчуком і першим заступником голови фракції БПП у парламенті Кононенком, що показує реально непросту ситуацію в стосунках між «усією президентською раттю».
Читайте також: Гаряча осінь
Пан Ковальчук уже давно втомився від ролі вічного третього в команді Банкової та мріє про перехід або в Кабмін, або в крісло очільника АП. Однак навесні Петро Олексійович зробив вибір на користь Володимира Гройсмана, а зараз Ігоря Райніна. А Ковальчук лишився там, де був. До того ж це дуже потрібна та корисна для президентської команди людина. Так, саме він курирував донедавна всі побічні політичні проекти Банкової не під брендом БПП. Наприклад, від самого початку партію «Наш край», яка є таким собі прихованим резервом Банкової, що всмоктує в себе колишніх екс-регіоналів, котрі не хочуть втратити лояльність нинішньої влади.
Але перед останніми довиборами в липні в семи округах між ним і партнером Кононенка Сергієм Березенком, який теж вважає себе спеціалістом з електоральної еквілібристики, особливо після торішнього цирку в 205-му окрузі в Чернігові, виник конфлікт. Точніше, виник він ще набагато раніше, а тут мав чіткий прояв у вигляді контролю за кандидатами та проведенням їх у Раду. Виграв однозначно Ковальчук, який, подейкують, курирував тільки один округ — № 114 на Луганщині — та тільки одного кандидата — Сергія Шахова, адже решту «віджав» Березенко. Однак він своє завдання виконав на всі 100%. Тоді як Березенко, що нібито шефствував над округами на Херсонщині, Івано-Франківщині та Полтавщині, бездарно програв, показавши свою неефективність.
Цікаво, що конфлікт на довиборах аж ніяк не вщух. Подейкують, що Ковальчук пішов у наступ на Херсонщині, де Андрій Путілов, голова тамтешньої обласної ради, під омофором Березенка програв вибори тимошенківцю Одарченку. У сенсі зняття Путілова з посади. Тому ситуацію з Мельничуком цілком можна розглядати як удар у відповідь з боку команди Кононенка. Адже Мельничук — давній соратник Ковальчука ще з часів свого проректорства в Національному аграрному університеті, що, нагадаємо, міститься в Голосіївському районі Києва, де саме в той час був заступником голови РДА й розпочинав свою кар’єру не хто інший, як Віталій Ковальчук, із котрим його поєднували досить тісні й приязні стосунки. Cвоєю чергою, у політтусовці повзуть чутки, що в Ковальчука останнім часом зблизилися інтереси із Сергієм Льовочкіним, а конфлікт часів виходу Ковальчука з УДАРу забутий, що ще більше непокоїть команду Кононенка.
Хай там як, а подібні тертя явно не сприяють міцності БПП, де окрім згаданих груп впливу є ще й єврооптимісти, по позиціях яких було завдано дуже серйозного удару у вигляді скандалу з «нехорошей квартирой» Сергія Лещенка, одного з лідерів новоспеченої ліберальної партії. Однак це ніяк не скасовує того, що та хоч і невелика, але досить голосиста завдяки потужному медіа-ресурсу група «качатиме» ситуацію всередині самого БПП. Понад те, люди з тієї групи в приватних бесідах не приховують, що їхньою метою є позачергові вибори до парламенту. Якщо поєднати таке завзяття та медіа-зв’язки з прагненнями популістського фронту Ляшка & Тимошенко та реваншистськими мареннями Опоблоку, то отримаємо вибухову суміш.
Читайте також: Війна всіх проти всіх
І звичайно, справжнім каменем спотикання для міцності коаліції може стати чергова спроба Петра Олексійовича повалити Арсена Авакова, чиє залізно гарантоване місце міністра внутрішніх справ стало однією з головних умов більш-менш компромісного виходу у відставку Арсенія Яценюка у квітні цього року. Тому будь-які намагання його зачіпати означатимуть спробу президента загалом переглянути статус-кво з «Народним фронтом». Що, своєю чергою, свідчитиме про неминучий вихід НФ із коаліції та позачергові вибори, позаяк без фронтовиків коаліція ніяк не складається. Навіть за умови засмоктування в БПП позафракційних та об’єднань «Відродження» й «Воля народу». Звичайно, можна спробувати домовитися із «Самопоміччю» чи «Батьківщиною» та РПЛ. Але ті можуть висунути такі вимоги (і, швидше за все, висунуть), що краще вже піти на вибори.
Чому Аваков такий важливий? Тому що, за його ж словами, він головний, після того як пішов Яценюк, над усіма шістьма міністрами-фронтовиками в уряді Гройсмана. І саме контроль над МВС і досі дає змогу НФ говорити з позицій бодай трохи співмірного паритету з Банковою. Як тільки цієї посади не буде, Порошенко вже нічим не буде обмежений. Тому за Авакова триматимуться до останнього. Важко уявити, яку компромісну пропозицію можуть зробити з АП народникам, щоб ті погодилися злити Арсена Борисовича. А про те, що бажання з’їсти головного поліціянта країни в президента є, дедалі частіше говорять у політичних курильнях.
Ходять чутки, що вже є дві кандидатури на цю посаду, у разі коли в Банкової все вийде. Нібито компроміс може бути досягнутий, якщо Аваков погодиться піти, а на його місце призначать Олександра Турчинова з команди НФ. Щоправда, сам голова РНБО категорично відкидає можливість такої рокіровки, мовляв, «для Атоса це надто багато, а для графа де ля Фер надто мало». У тому сенсі, що свого часу він відмовився навіть від прем’єрської посади, тому крісло просто міністра, нехай і внутрішніх справ, тим більше після тримісячного президентства, його вже не цікавить.
Отже, поки що варіант із відстороненням Авакова видається вельми сумнівним. Тим більше що в надрах самого НФ говорять про те, що ці розмови з’являються саме тоді, коли Банковій щось треба від фронтовиків. Щось таке, на що вони не погоджуються, тому фактор Арсена використовують для тиску. Зараз нібито може йтися про бюджетний процес. Хоча про це говорити зарано, адже до реального голосування, як завжди від моменту внесення документа, мине два-три місяці. Проте факт напруження між президентом та Аваковим підтверджують усі учасники політичного процесу.
Читайте також: Чи оновить еліту свіжа кров
І до ситуації всередині НФ. Очевидно, що якихось відкритих розколів тут очікувати не варто, адже більшість фронтовиків — списочники. Тому в разі будь-якого демаршу з виходом із фракції їх точно спіткає доля Єгора Фірсова та Миколи Томенка з БПП. Тим більше знаючи крутий норов основних дійових осіб цієї партії: вже багато разів згаданих Арсена Авакова, Арсенія Яценюка, а також Олександра Турчинова, Сергія Пашинського та Андрія Парубія. Усі ці політики мають свої групи впливу та депутатів усередині фракції. Однак поки що про якісь серйозні тертя в самій команді НФ казати зарано. Не так тому, що ці люди люблять один одного й не можуть вже уявити своє політичне майбутнє один без одного, як тому, що в нинішній ситуації вони надто сильно пов’язані. Адже тільки-но нинішній статус-кво буде порушений, НФ з поважної фракції одразу перетвориться на клуб за інтересами. Без нормальної партійної структури на місцях та реальних перспектив подолати на наступних виборах під такою назвою навіть 5% бар’єр.
Однак це ніяк не завадить народникам створювати для Банкової купу проблем під час усіх голосувань, якщо вони не збігаються з їхніми інтересами. І що з цим цугцвангом робити, наразі не знають до пуття ні на Банковій, ні на Грушевського, ні в самому НФ. Так, АП має резервний план розвитку «Нашого краю» до рівня формування власної групи в парламенті та входження її до БПП. Але це ніяк не замінить НФ, який і радий був би потягатися з БПП, але за умови наднизького рейтингу не в змозі те зробити. Отже, наразі в коаліції склалася патова ситуація залежності всіх від усіх в умовах дедалі більшої кількості суперечностей.