Я не знаю, чи прийнято серед торговців гранатами й апельсинами зневажати Бессарабку, але більшість причетних до книжкової сфери полюбляє скрушно стверджувати, що книжкового ринку в нас немає. І навіть усіма нелюблені лідери ринку нерідко епатують заявами, що краще б вони торгували ковбасою. Мало який ринок не помстився б за таке ставлення до себе, нас рятує тільки те, що в цього ринку, схоже, немає дирекції. Надто вже він невеличкий.
Як рахувати
Я кілька років працював його аналітиком. Навряд чи дуже професійним, але мені за це принаймні платили гроші. А також автором, перекладачем, видавцем, рецензентом, літагентом, рекламником, розробником книжкових сайтів та електронних книжок тощо. Це дає певну стереоскопічність поглядів і багато друзів у соцмережі. Про всі новини ринку я зазвичай дізнаюся зі стрічки. З якогось чергового скандалу. Я однаково добре знаю, що думає перекладач, коли усвідомлює, що 20 років Book Forum Lviv оголошує переможців у номінації «Найкращий переклад», не називаючи прізвищ перекладачів, і що думає видавець, коли Книгарня «Є» оголошує, що тепер не матиме складу, тому видавець сам має відправити свої книжки у 30 (до ковіду їх було 37) книгарень цієї мережі.
Читайте також: Українська книжкова революція. Новий етап: акція на Арсеналі і вимоги до Ради
Відсутність професійної аналітики — одна з особливостей цього ринку. Раз на десять років з’являється розгорнуте фахове дослідження, яке чомусь фінансують британці, а в проміжках час від часу оприлюднюють якісь спорадичні опитування й цікаві дослідженя, невідомо ким і невідомо навіщо замовлені, бо практичної цінності для операторів ринку вони майже не становлять. Вам легше стане продавати книжки, якщо ви знатимете, що найбільш згадуваний письменник у соцмережах — Андрій Кокотюха? А якщо ще прочитаєте, що найбільше його згадують на сторінці Андрія Кокотюхи? Так, іноді корисно посміятися. Але псує гарний настрій те, що книжковий ринок і через 20 років не полічив свого обсягу в гривнях, як це роблять у всіх пристойних західних дослідженнях, а посилається на комерційну таємницю. Наче він весь гуртом перевищує вартість двох форвардів «Динамо», ціни на яких оголошують цілком відкрито. У ринковій аналітиці європейських і північноамериканських аналогів нашого Інституту книги (до речі, навіщо нам їх аж два — інститут і палата?) вказують одразу долари та євро, а не примірники чи, страшно навіть вимовити, умовні друковані аркуші, як за радянською методикою досі лічить Книжкова палата. Автор у Німеччині — страшне! — може одразу порахувати роялті від продажів своєї книжки в книгарнях, а не голосить про зраду, що видавець його постійно потай додруковує й грошима не ділиться. Натомість видавець не знає, куди збути перший наклад. Але хай там як, іншої статистики в мене для вас немає, простежимо за злетами й падіннями цього ринку на прикладі художньої та дитячої літератури за даними Книжкової палати.
Графік «Видані назви» демонструє нам кількість виданих за рік назв або титулів — видань, які видавництва підготували до друку. Після всіх шаманських операцій: редагування, верстки, корегування, ілюстрування, дизайну обкладинки тощо — на виході є готовий до друку макет. Це однакова за обсягом робота, незалежно від того, 100 чи 1000 примірників буде з того макету видрукувано. Проте друк — також проміжний результат, бо найважливішими є продажі, але маємо те, що маємо.
Як бачимо, найкраще книжкам жилося за Ющенка й такого нелюбого борцям за академічну доброчесність гуманітарного віцепрем’єра Кириленка. Зростання з 2006 року майже вдвічі й пік у 2008-му. Ринок дуже інерційний, у 2008 році якраз почалася світова криза, але вона відбилася в статистиці лише наступного року. Нагадаю, ідеться не про продані, а про надруковані книжки, бо продажі вимагають часу. А так — взірець на наступне десятиліття.
Читайте також: Ростислав Семків про книжкову революцію
Хоч би які стихійні лиха в лиці урядів Тимошенко та Азарова траплялися, ринок постійно намагався повернутися до показників докризового 2008 року — десь 4 тис. назв художніх і 1,7 тис. дитячих книжок. Так, саме за Тимошенко уряд не розрахувався за програмою бібліотечних закупів за вже надруковані книжки. Кілька непоганих видавців, наближених до годівниці, яким замовили особливо багато книжок, зокрема й мій видавець, збанкрутували. Мої конфісковані кредиторами книжки того видавництва розпродували потім у книгарнях ще 10 років — таки з запасом надрукували. Було дуже зручно мати Книгарню «Є» за свою книжкову полицю, купувати книжку щоразу, коли треба комусь подарувати, перебуваючи у святій впевненості, що вона там завжди буде. Книжки закінчилися так зненацька, що я сам залишився без жодного примірника тих «фактівських» видань.
Зростання у 2015—2017 роках також пов’язане з ненависним Кириленком і обмеженням доступу російських книжок на ринок. Усі, хто доводять мені, що пан В’ячеслав тут ні до чого, то люди самі, нехай просто пояснять, як йому так успішно вдається очолювати гуманітарний блок уряду саме в часи зростання й передавати кермо наступникам, ледь ринок зривається в піке на 30%.
Зростання видання дитячих книжок у 2012 році більш ніж удвічі хотілося б пояснити змінами у Видавництві Старого Лева після того, як його очолив Микола Шейко, але це лише частина правди, це могло позначитися лише десь на 1/10 частині річного зростання одразу на 1272 назви, тому мають бути й інші пояснення. Проте навіть 1/10 чудово ілюструє: ринок такий невеличкий, що для впливу на нього іноді досить кадрових рішень в одному не дуже великому видавництві. Що вже казати про дворічну паузу з книжковими фестивалями. Другий рік, хоча й не поспіль, наклади дитячих книжок перевищують наклади художніх (див. «Баланс у накладах»). Я не знаю, як це потрактувати, песимістично чи оптимістично. Бо ж діти колись виростуть. А те, що в першій чверті 2021 року вийшло друком аж 920 авторефератів дисертацій проти 324 художніх книжок, можна пояснити лише якимись фантастичними версіями про користь локдауну для науковців. І час від часу просто так саджати їх на карантин, щоб писали дисертації. Хоча все одно залишається питання, чому цього не зробили письменники.
Провалля накладів
Однак справжні сльози можна починати лити, коли ми ті самі роки розглянемо в розрізі накладів. Провалля тут значно глибші, а вершини пласкіші й для дорослої, і для дитячої літератури, до того ж піку 2008 року так ніколи й не було досягнуто попри всі старання взяти збільшенням кількості підготованих до друку назв. Бо, обігруючи відомий вислів з книжки Люїса Керролла, українським видавцям доводиться бігти щосили, щоб хоча б залишатися на місці.
Про це побічно свідчить повільне, але невідворотне зменшення середнього накладу однієї книжки від 5,5 тис. до 2 тис. примірників для дитячої і від 2,2 тис. до 1 тис. для дорослої (див. «Наклади тануть»). І це, очевидно, світовий тренд, пов’язаний навіть не лише з появою електронних книжок, а більше з конкуренцією з соцмережами, відео, аудіо, комп’ютерними іграшками врешті-решт, які поява смартфона й безпровідного інтернету 4G навіть у метро зробили значно доступнішими за будь-яку книжку, що потрапляє до покупця через лише 200 книгарень на всю країну. Я не знаю, звідки така цифра. Просто всі її називають. У 2008 році так само говорили про 400 книгарень.
Читайте також: Ключ до сталого розвитку
У метро виразно помітно те, що чи не кожен пасажир усю поїздку «втикає» в смартфон, а паперові книжки читають поодинокі ретрогради. Навіть дивно, що українські видавці таки біжать на місці, а не зірвалися в круте піке, як росіяни. Можемо порівняти з російським ринком, статистику якого фіксує така сама Книжкова палата, де наклади художньої літератури з 2008 року впали втричі: зі 154 млн примірників до 54 млн. При майже сталій кількості назв близько 20 тис. на рік. Або з 7,7 тис. до 2,7 тис. середніх накладів однієї назви. Для порівняння, в Україні за той самий час середні наклади знизилися з 2,5 тис. до 1 тис. примірників.
За моїми спостереженнями, професіоналізація книжкового ринку, тобто наявність письменників, яким на життя вистачає гонорарів, відбувається за середніх накладів 7 тис. примірників. Тобто я якраз спостерігав, як вони зникають у Росії. Снобські повчання українських бідних родичів при накладах 10 тис. і розпачливий вереск, що «пірати вбивають професію» при 6,5 тис.
Українським піратам не було чого вбивати: десь 2005-го, можливо, хтось з дитячих авторів таки заробляв собі на хліб. Далі — суцільне аматорство. Такі ще й самі на піратський сайт закачають, бо українські пірати, на щастя, доволі ліниві. Якщо ж надати можливість просто заплатити постфактум авторові за вже скачану й прочитану книжку, то платить кожен сотий українець. Це вам про перспективи електронних книжок на наших теренах. Тільки торік з’явилася захищена платформа для продажу електронних книжок від видавництва «Лабораторія». Низка кадрових скандалів власника індичої ферми й видавництва «Наш формат» таки пішла ринку на користь — з’явилася DRM система згаданої «Лабораторії» Антона Мартинова. Не минуло й 27 років від заснування Джеффом Безосом «Амазону».
Читайте також: Стриманий оптимізм
Проте судячи з перманентних скандалів аж до судів в антимонопольному комітеті й війну знижок до 70% між Yakaboo і сайтом Книгарні «Є», два карантини також спричинили перетікання покупців у мережу, тож, можливо, вони невдовзі ще й визначаться, хто з них тутешній амазон.
Але є в нашого риночку й хороші особливості. Двічі на рік, восени й навесні, він весь збирається на Book Forum Lviv і Книжковий арсенал. Він такий невеликий і знаний, що повністю вміщається в старовинній відреставрованій президентом Ющенком будівлі з мідними водостічними трубами. І в цей тиждень неледачі видавці роблять кількамісячний виторг, і ніхто ні з ким не б’ється, як звірі на водяному перемир’ї в казці Кіплінґа.
