Часи змін, як-от ті, у які всі ми нині живемо, потребують нових ідей та підходів до старих проблем. Фокус-темою цьогорічного «Книжкового Арсеналу» (який відбуватиметься з 22 по 26 травня) є відкрите питання сусідства, співжиття, спільного буття на підставі цінностей і домовленостей.
Як вибудовуються внутрішні зв’язки в країні? Як відкривати одне одного через подорожі, репортажі, переклади, спільні видавничі й мистецькі проекти? Як змінюється образ української культури в очах сусідів і що впливає на його формування? Про все це йтиметься під час презентацій і дискусій цьогорічного книжкового фестивалю. Спеціальна його програма під назвою «Сусідство: відкрите питання» охоплює різні прояви відносин між культурами, історіями й політиками сусідніх країн: взаємовпливи в літературах, видатні постаті на перетині культур, право на пам’ять і місце в історії, трансформації країн після падіння Берлінського муру та нинішнє переформатування європейського політичного ландшафту.
Тисячі книжок, зустрічі з українськими та іноземними авторами, автограф-сесії, презентації, спеціальні проекти та виставки, ярмарок ілюстраторів — цього не бракуватиме, але фестиваль не зводиться суто до згаданих компонентів. Власне, книжки — це завжди привід поговорити. За їхньою участю — не важить, прямою чи опосередкованою — повсякчас творилися дискурси, смаки та дії, які змінювали наш світ. Важливість великих книжкових фестивалів полягає в тому, що вони передусім є простором для дискусій при книжках, із книжками та про книжки. Звичайно, це дуже вузький сегмент того, що там відбувається, бо йдеться про широку розмову щодо певних явищ або питань нашого світу, як ми їх бачимо, зокрема, крізь призму літератури. Тієї, що є не тільки інструментом донесення інформації, її зберігання, а й майданчиком для критики та дискусій між усіма, кого можемо назвати читачами та авторами тих слів, які сьогодні потрібно сказати та які потім резонуватимуть доволі довго.
У сусідських відносинах завжди виникає питання межі, власних і чужих кордонів: де закінчується «моє» і починається «чуже» або «спільне». Ці лінії, як зазначають організатори цьогорічного «Книжкового Арсеналу», постійно зміщуються й стираються, як на рівні локальному, так і на рівні держав. Кордони досі оновлюються через усілякі Brexit, анексії, прикордонні ескалації та гарячі точки Близького Сходу, які ніколи не затихають. У геополітичному розумінні сусідство — це те, що змінити неможливо. Сусідів не обирають. В історії завжди бували часи найскладніших відносин між країнами, але навіть вони рано чи пізно перетікали в «субфебрильний» стан, а далі в цивілізоване, регульоване законом сусідство. Варто згадати лишень приклади повоєнних Польщі та Німеччини, Британії та Франції, Португалії та Іспанії, Греції, Туреччини та Кіпру. Чи можемо ми сьогодні уявити таке майбутнє для своєї країни?
Варто пригадати, що з часу повалення Берлінського муру спливло 30 років. З погляду ХХ століття, це зовсім недавня історія, яку ми проживали завдяки телебаченню. Однак соціально-політичні сліди цих подій стираються й забуваються надто швидко. Балканські рани кінця 1990-х витіснені з уваги багатьох європейців, а співжиття свідків, жертв та їхніх дітей продовжується в малих і великих містах, які видозмінюють свої ландшафти, залишаючи на поверхні сліди пам’яті. Сусідство — це також завжди й про емоційну пам’ять, потребу ревізії власних знань. Українські рани, війну та анексію, здається, у Європі також не надто хочуть пам’ятати та приймати як свої. У самій Україні багато хто цих ран не помічає або принаймні вдає, що не бачить. Тільки тепер ми починаємо по-справжньому відкривати історію та культуру Криму для себе й для світу, тоді як його мешканці перебувають в загроженому становищі. Тільки тепер ми звертаємося до напівзабутих імен і текстів єврейської культури, бо без цього українська залишається неповною. Коли ж мине травма й чи не закінчиться вона забуттям? Які можливості має література для художнього перетворення пам’яті?
Читайте також: “Бути іншим — це не проблема”. Три розмови про досвід писання в еміграції
У «Кайдашевій сім’ї» Нечуя-Левицького фігурує так зване «діло з грушею». Тією, за яку точилися «черезтинні» баталії між родинами Карпа й Лавріна Кайдашенків і яка всохла, поклавши колотнечі край. Реальність дещо складніша, бо сусіди чубляться між собою в сьогоднішньому світі не за груші-дулі, а за речі значно серйозніші, наслідки яких доводиться долати поколіннями. «Тема сусідства виникла з відчуття великих змін у світі, передусім нових пасток і загроз інформаційного простору, які викривляють сприйняття одне одного в різних спільнотах, а в більшій перспективі впливають на геополітичний вибір громадян. Ми ввійшли в час тотальної недовіри, коли облуда не викликає питань, а очевидні речі видаються вже непевними, — розповідає Тижню кураторка фокус-теми цьогорічного «Книжкового Арсеналу» Віра Балдинюк і додає: — Реальність перевершила всі сучасні антиутопії. «Кембриджська аналітика» й технології Brexit видаються лише початком великої драматичної оповіді про те, як можна грати на страхові й гніві людей. Проте кожна культура має свої відповіді на ці виклики, і важливо зібрати їх та обговорити досвіди мовчання, говоріння, колективного пригадування».
Із думкою про сусідство на цьогорічному «Книжковому Арсеналі» дискутуватимуть про культуру Криму, літературу малих міст на прикордонні, єврейську історію, вплетену в українські реалії. Ітиметься й про жіночі голоси й те, як культура відновлюється після війни та втрат, як у літературі сусідують різні покоління й чи живлять вони одне одного. У дзеркалі сусідніх культур важливо побачити себе вповні й різнобічно, запитати, якими ми є та якими прагнемо бути. Чи здатні на компроміс, солідарність, об’єднання заради спільної мети? П’ять років тому довели, що українське «ми» таки існує. Але чи так це сьогодні, після президентських виборів, коли суспільство знову поділене за відсотковими групами, які в соцмережах щонайменше беруть одне одного на кпини? Facebook протистоїть Instagram, а нам знову треба віднайти те, що нас об’єднує як усередині нації, так і з сусідами зовнішніми. А з ними також не все легко. Чи можливо порозумітися з тим, хто чинить відкриту агресію? І чи потрібно? Дискусія про сусідство під час війни — завжди ризикована справа, яка потребує не лише чесності, а й обережності, делікатності та холодного розуму.
Як зазначають творці найбільшого книжкового фестивалю столиці, короткі розмови — надійні ліки від соціальної дефрагментації та поляризації, яка відбувається нині в суспільствах та інститутах, і добрий початок для глибшої розмови. Тому «Книжковий Арсенал» пропонує долучитися до теми сусідства для того, щоб усі ми могли віднайти для себе дієві формули співпраці, співжиття, співтворення та спробували відповісти на непрості запитання. Власне, розказати про всі події фестивалю — завдання складне, тому згадаємо буквально кілька дискусій із великої кількості тих, що розкриватимуть цьогорічну фестивальну фокус-тему.
Чи добре ми знаємо одне одного як співгромадяни країни й чому таке знання завжди стає сюрпризом? Як ми формуємо стереотипи одне про одного? Наскільки мінливими й варіативними є категорії, до яких ми зазвичай готові віднести інших співгромадян? «Комуняки», «майдауни», «євробляхери», «порохоботи», «противсіхи», «юлефани» й просто «рагулі» — чому нас так неймовірно багато й кому ми заважаємо жити? Про це спілкуватиметься політолог Євген Магда, соціологиня й перекладачка Галина Герасим та головний редактор проекту «Ісландія» й засновниця порталу «Рагу.лі» Тетяна Микитенко під час дискусії «Запеклі сусіди: конструювання образу ворогів». Про те, яким чином література руйнує штучні кордони між півостровом та материком, про цінність кримськотатарської мови й культури для українців, поезію як голос свободи півострова йтиметься під час розмови «Qirim-Крим-Qrimea. Півострів, що об’єднує» за участю Лариси Денисенко, Аліма Алієва, Катерини Калитко, Сеяре Кокче, Аліє Кенжалієвої та Анатолія Дністрового.
Читайте також: В агресивному середовищі
У 1945 році на будівлі Рейхстагу не просто встановили радянські прапори: на дверях з’явився напис російською мовою «Ну вот твою бабушку и мы здесь…». Історія ХХ століття щойно починає поставати у всій своїй складності, відкриваючи раніше не знані сторінки. Зокрема, досвіди жінок, полонених, етнічних меншин, біженців, історії змішаних родин і політично «ненадійних» стосунків. Про це йтиметься в розмові «Між визволителями й окупантами» за участю польської та української письменниць Мартини Бунди та Оксани Забужко. Приводом для дискусії про німі розділи історії (herstory на противагу history) стане дебютний роман польської журналістки, редакторки тижневика Polityka Мартини Бунди «Байдужість». Учасниці дискусії розмовлятимуть про те, як замовчувана пам’ять про драматичні події проростає в теперішньому часі, на якому ґрунті постає локальна ідентичність, як розірвати коло насильства, що передається як досвід багатьох поколінь? У який спосіб жіноча історія відвойовує своє місце поміж усталеними оповідями про війну?
Читайте також: Нова хвиля українського кіно: Острівець можливостей
Фокус-тему доповнить виставковий проект «РОЛІТ/СУСІДИ», присвячений легендарному київському кооперативному будинку «Робітників літератури». Будівництво та заселення «Роліту» збіглося з початком репресій і докорінної зміни в організації літературного життя, зокрема ліквідацією різноманітних творчих об’єднань і виникненням єдиної Спілки радянських письменників України (1934), а також перенесенням столиці з Харкова до Києва. Виставка висвітлить історії окремих мешканців, пов’язані з періодами життя в «Роліті», стосунки із сусідами, особисте і громадське, побут і творчість видатних митців, таких як Остап Вишня, Максим Рильський, Олесь Гончар та багатьох інших.
Особливим акцентом фестивалю стане «Ветеранський намет» — спеціальний проект «Мистецького Арсеналу» та письменників-ветеранів у партнерстві з Міністерством у справах ветеранів України. Література про теперішню російсько-українську війну, написана учасниками бойових дій і волонтерами, буде представлена на спеціально обладнаному військовому наметі у дворі «Мистецького Арсеналу», де також відбуватимуться автограф-сесії авторів.