Тиждень уже писав про феномен буксмаксингу, який пов’язаний із максимальним використанням можливостей читання для особистого розвитку, розширення кругозору та створення образу людини, яка цікавиться знаннями й культурою. Проте таке явище цілком може бути не щирим, а демонстративним. Так The Guardian пише, що є велика імовірність, що цей нішевий тренд перебуває в межах набагато більшого тренду, який рухається в протилежному напрямку. Ідеться про так зване перформативне читання, простіше кажучи, — показуху, коли люди в соціальних мережах позують з розумною книгою, щоб виглядати розумніше. Найвідоміший приклад з ще досоцмережних часів — коли в 1955 році Мерилін Монро сфотографувалася з розгорнутим романом «Улісс» Джеймса Джойса, і тоді це зображення викликало здивування, статті та багаторічні дебати.
Й одним із таких перформативних аспектів читання може бути й участь у книжкових клубах, особливо коли їх очолюють відомі люди.
Нещодавно The Economist писав про книжкові клуби знаменитостей, зокрема, Дуа Ліпи, Різ Візерспун, Гвінет Пелтроу і моделі Каї Гербер: «Книжкові клуби змінюються. Хобі, яке колись було нудним, побутовим і трохи старомодним, отримало новий блиск. Тепер кожен, хто є кимось — і, враховуючи природу сучасної знаменитості, багато людей, які є майже ніким, — мають книжковий клуб, чи то подкаст, веб-сайт, ютуб-канал чи розсилку». Цікаво, що раніше гламурні та прибуткові зірки просували гламурні та прибуткові речі, але тепер стало модним бути розумним. Або, додають скептики, оточувати себе розумними людьми й книжками та видаватися розумнішим на їхньому тлі. Сучасні критики часто ставлять під сумнів мотивацію знаменитостей, їхню кваліфікацію та відданість літературній справі. Втім, це аж ніяк не нове явище, адже йому майже сто років.
Хай там як, книжкові клуби здаються соціально, фінансово та інтелектуально похвальними спільнотами. І що, коли хтось будує на цьому свій бренд? Читати щось усе ж краще, аніж нічого не читати. Хоча в цьому теж криється одна з проблем книжкових клубів, адже більшість із них вибирає для читання саме масову літературу, яка за визначенням є жанровою і шаблонною. Саме тому в 2023 році всі з таким захопленням читали новину про те, що один каліфорнійський книжковий клуб цілих 28 років читав і дочитав експериментальний твір Джеймса Джойса «Фіннеґанів вікопомин», певно, найскладніший роман у світовій літературі.
The Economist також пише про те, що критикувати книжкові клуби із зірками, безперечно, є за що, бо часто це ще колосальна реклама книги, яка дає змогу одразу зробити з книжки бестселер, як це було в клубі Опри Вінфрі. Втім, коли рівень читання швидко знижується всюди у світі, то, зрештою, знаменитість, яка замість модної сумочки обрала для фото книгу і не є аж таким поганим прикладом для наслідування, попри той факт, що ця зірка може і не читати видання, з яким позує. Як засвідчує The Guardian, у цьому є позитивний момент: «Якщо щось змушує людей читати — навіть якщо вони вдають, що їм подобається читати, — то це може бути тільки добре».
Книжкові клуби — знову актуальні у різних країнах, виконуючи різноманітні функції на додачу до читання: так проєкт Читомо два роки тому писав про відомі українські книжкові клуби та про те, які саме там обирають книги. А торік усі медіа облетіла історія про те, як на тимчасово окупованих українських територіях підлітки, ризикуючи бути викритими і навіть ув’язненими, таємно зустрічаються, щоб обговорювати тексти, які путінські війська намагаються знищити. The Guardian називає його одним із найнебезпечніших книжкових клубів у світі, і ще в ньому ніколи не зустрічається більше трьох людей — будь-які додаткові учасники становлять додатковий ризик бути виявленими: «Частково те, що підтримує книжковий клуб Марійки [організаторка, ім’я якої для публікації змінено], полягає в бажанні, щоб люди за межами окупованих територій усвідомили, що є ті, які борються за своє право на існування як українці. Не всі книги, які читав клуб, мають відверто політичний характер. Іноді їм подобається читати книги, які розповідають про звичайне життя молодих жінок в Україні — про побачення та шопінг. Ці історії набувають більшого значення на окупованих територіях — це спосіб залишатися в курсі повсякденного життя в решті країни. Романи завжди допомагали відчути себе частиною спільноти, нації».
Фото: Книжковий клуб Книгарня Є (Освіти)
Тож книжкові клуби — це не завжди про літературу, або ж точніше — не тільки про неї. Це і про статус, і про залученість до зіркового кола, і про тренд, і про буксмаксинг, а часом і про перформативну поведінку. І хай критики скаржаться на те, що це змінює саму природу взаємодії читача з книгою, адже книжкові клуби роблять читання менш самотнім, перетворюючи індивідуальний досвід на колективний. І хай сноби кажуть, що книжкові клуби — це здебільшого про масову літературу, що не має значної естетичної цінності. Все ж основа цього явища — бажання поділитися переживаннями та думками від читання улюбленого чи важливого тексту з іншими, а також можливість краще з ним розібратися або ж помітити те, що пройшло повз індивідуальну увагу. І якщо це і супроводжується хизуванням того, що ти читаєш і з ким, — це все ж і про нашу культурну освіту і про престиж книги як символу певного інтелектуального багажу і складову нашого віртуального образу в добу, коли читання знову стало модним.
