Вересень. Чернівці. Вулиця Саксаганського. Тут стоїть будинок, у якому колись народився один з найглибших голосів європейської поезії ХХ століття — Пауль Целан. А якщо піднятися вулицею і пройти ще трохи далі, то на розі Кайндля Раймунда-Фрідріха й Кобилянської можна натрапити на Літературний целанівський центр. Коли пощастить правильної миті опинитися всередині, побачите на невеличкій сцені керівника центру Петра Рихла — перекладача текстів Целана українською, який саме модерує читання швейцарського поета Ервіна Мессмера, що сидить поруч із ним. Спершу читає швейцарець — німецькою, навіть попри те, що далеко не всі з присутніх слухачів розуміють цю мову. Далі Петро Рихло декламує свій український переклад. Кількадесят людей із залу уважно вслухаються в незнайомі й знайомі слова, після завершення читань лунають оплески, і нарешті присутні витікають з приміщення на вуличний брук до найближчої кав’ярні: мають невеличку перерву перед наступним заходом.
Приблизно так починався Meridian Czernowitz — подія вже традиційна та знакова як для Чернівців, так і для української літератури, а цього разу — ще й для виноробства, адже в межах заходу також провели презентацію і дегустацію вин українських виробників з різних регіонів, зокрема з Київщини, Тернопільщини, Одещини та, звичайно, Буковини. Книги й вино — стратегія загалом приречена на успіх. Цьогоріч Meridian Czernowitz відбувся вже вчотирнадцяте, але вдруге (через повномасштабну війну) — як міжнародні поетичні читання, а не як повноцінний фестиваль. Утім, організатор і директор корпорації Meridian Czernowitz Святослав Померанцев висловив сподівання, що вже невдовзі, після перемоги, Book’o’Wine (а саме таку назву має ця винно-книжкова ініціатива в межах читань) «виллється — у прямому й переносному сенсі — на вулиці міста».
Подія тривала три дні — з 8 по 10 вересня — і відбувалася переважно в трьох невеличких локаціях: у приміщенні Літературного целанівського центру, у залі готелю Central Magnat Cinema, а також у розважальному комплексі «Бартка». Та й заходи, що відбувалися в межах цьогорічного Meridian Czernowitz, за своїм наповненням були концептуально поділені, а отже, груповані й проведені на одній із трьох локацій. У целанівському центрі аудиторія мала змогу слухати читання поетів з різних країн: Швейцарії, Австрії, Ізраїлю, Німеччини. Модерував і перекладав уже згаданий Петро Рихло. В оригіналі вірші здебільшого звучали німецькою, хоча також траплявся іврит, що, власне, личить літературному центру, названому на честь Целана. Попри стильову й мовну розмаїтість усіх поетичних читань, у них можна було простежити певний лейтмотив. Він розкривається довкола тези про закоріненість у мову й закоріненість мови, про те, як вона визначає ідентичність, і те, як вона модифікується в часи війни, — принаймні саме так у нашому контексті сприймаються вірші Ервіна Мессмера, Асафа Дворі, Талі Окаві, Євгенія Брейгера та Ані Утлер, які особисто приїхали в Чернівці, а також Крістофа Салая, який долучився до читань у форматі відеодзвінка.
Через дорогу від целанівського центру, по інший бік вулиці Кобилянської, розташований готель Central Magnat Cinema, у залі якого натомість відбулися події, присвячені здебільшого українській літературі. Переважно це були презентації книжок, проте також тут відбулася лекція Йосифа Зісельса на тему «Війна та ідентичність». Ці події стали спробою зазирнути за лаштунки воєнної статистики, оголити історію однієї конкретної людини, надати їй ім’я й оживити так сухі числа, з якими щоденно маємо справу. Про це, зрештою, казали на своїх подіях усі учасники: Катерина Міхаліцина на прикладі власних віршів з нової збірки «Розламані люди» демонструвала потребу проговорення свого досвіду й досвіду близьких; Ярина Чорногуз зі своєю збіркою «[dasein: оборона присутності]» свідчила реальність нашу й тих, хто її виборює; Андрій Любка на презентації антології есеїв «Воєнний стан» щемкою історією про знайомого художника й солдата закликав нести пам’ять про тих, завдяки кому нині тримається все (цей захід був одним з найбільш емоційно напружених: після його закінчення біля виходу багато людей витирало сльози); а Артем Чех на презентації збірки документальної прози «Точка нуль» й Олександр Михед на презентації книжки «Позивний для Йова» навіть самою своєю присутністю доповнювали цей дискурс, адже, окрім того, що вони письменники, вони ще й військовослужбовці, які безпосередньо докладаються до захисту України, тож те, що вони озвучили на подіях, то розчулювало, то лякало, проте головне — зачіпало й не лишало байдужими.
З того факту, що на подіях у цьому залі вільні місця були рідкістю (аж так, що їх доводилося займати заздалегідь — і це попри нарочито неквапливий ритм життя в Чернівцях), можна зробити висновок: аудиторія була неабияк зацікавлена й спрагла саме на такі заходи. І це враховуючи, що жодна з презентацій у залі готелю не була першою чи ексклюзивною — усі згадані книжки вже представляли раніше, за інших обставин. Але той контекст, у якому вони опинилися на цьогорічному Meridian Czernowitz, ще раз актуалізував їх, підсилив такі важливі на сьогодні нюанси, і це неабияк резонувало відвідувачам. Це, певно, був найважливіший блок проведених заходів з-поміж усіх.
А от у комплексі «Бартка» (до якого, щоправда, треба подолати чималий шлях від вулиці Кобилянської) провели винну дегустацію та ряд суміжних подій. Юрій Андрухович за келихом вина прочитав оповідання зі своєї майбутньої книжки — початок саме цього оповідання був текстом радіодиктанту 2021 року, за яким ніхто не встигав. Тарас Прохасько презентував нову збірку есеїстики «Бурчак», що отримала свій заголовок від назви молодого солодкого вина. Ці заходи до певної міри оприявнювали іншу проблему сучасної української культури: вона мусить існувати й розвиватися попри війну, всупереч несприятливим обставинам, навіть під загрозою, адже й на неї зокрема опирається наша відсіч. Ця думка особливо добре була артикульована на іншій події — у розмові Сергія Жадана із Сергієм Стаховським про війну, культуру, спорт і, звісно ж, вино. Учасники неодноразово наголосили, що сприяння культурі, зокрема, у форматі проведення таких заходів, як Meridian Czernowitz, украй важливе, а в часи повномасштабної війни, можливо, навіть ще важливіше.
Читайте також: Культура після 24 лютого: нова українізація чи старе пристосуванство?
Водночас за всі дні проведення Meridian Czernowitz жодна з подій навіть близько не запрошувала до абстрагування від війни чи до певного ескапізму. Навпаки — усі заходи так чи інак наголошували на нашій воєнній реальності, закликали не забувати про неї, постійно підтримувати захисників і захисниць, консолідуватися й готуватися. Тому, зокрема, провели збори коштів на потреби ЗСУ. Сергій Жадан, наприклад, на презентації нової поетичної збірки «Скрипниківка», що в межах Meridian Czernowitz відбулася в Чернівецькій обласній філармонії (це була вже п’ята така презентація всеукраїнського туру поета), зібрав для війська майже 200 000 гривень. Також кілька благодійних аукціонів відбулося під час заходів у комплексі «Бартка». Як видно, на цьогорічних міжнародних поетичних читаннях книжок було справді багато, але сама подія не стала суто книгоцентричною. Головною цінністю тут були й лишаються люди та їхній контакт — саме тому на Meridian Czernowitz так багато уваги приділили спілкуванню аудиторії з авторами. Це і питання із залу на подіях, і автограф-сесії, і неформальне спілкування за келихом вина чи без нього, і, зрештою, допомога армії.
Проте, окрім допомоги ЗСУ, ці кілька вересневих днів відзначилися ще одним важливим моментом. Протягом цього короткого періоду Чернівці щороку показують на своєму прикладі, як місто може витворювати власний міф і як міф здатен створювати обличчя цього міста, як акумульований ентузіазм народжує одну з найвагоміших культурних подій України. Сама атмосфера поетичних читань тут ніби всотується вуличною бруківкою, здається, що кожен будинок і пам’ятник у міському центрі стає продовженням літературної події. Meridian Czernowitz, очевидно, має в усьому цьому неабиякий успіх. І, як виявилося, цей успіх не потребує шаленої масштабності й колосальності — інколи достатньо камерності, заглибленості, зосередженості на вузькому колі учасників і гостей, які віднині з нетерпінням чекатимуть на проведення фестивалю наступного вересня. З надією на те, що тоді він, як обіцяв Святослав Померанцев, таки виллється на вулиці міста.