В Александрійській бібліотеці, збудованій Птолемеєм ІІ на початку ІІІ століття до н. е., були мало не всі манускрипти, які тоді можна було знайти. Її каталог налічував майже півмільйона сувоїв. На початку нової ери ця книгозбірня згоріла. Але надія зібрати всю літературу в одному місці все ще дражнить уяву футурологів, надихає на експерименти вчених та спонукає до дій ІТ-активістів.
Наскільки великою є всесвітня павутина? За статистикою World Wide Web Size, кількість веб-сторінок налічує вже 5,82 млрд (без урахування темної мережі та приватних баз даних). У 2016-му компанія Cisco Systems, лідер із виробництва мережевого обладнання, повідомила, що світовий IP-трафік у 2016-му сягнув 1,1 зетабайта і до 2021-го може бути на рівні 3,3 зетабайта. У нас закінчуються назви одиниць вимірювання для позначення розмірів цієї сфери. Після зета буде йота. А що буде після йота, ще не вигадали.
Сьогодні інтернет живе на серверах, для охолодження яких потрібні колосальні обсяги енергії. Ця інфраструктура дорога, громіздка та вразлива. Де нам слід накопичувати класику та віртуальні версії наших артефактів, які теж стануть історією? Одні пропонують в Арктиці, інші — глибоко в океані, треті — за межами Землі. У 2013 році студентка інженерного відділення Дюкського університету (США) Емілі Брієр за підтримки космічних ентузіастів та винахідників заснувала ініціативу Time Capsule to Mars. Її мета — відправити на Червону планету капсулу часу, до формування якої зможуть долучитися мільйони людей із різних куточків світу, надсилаючи фотографії того, що є для них важливим.
Читайте також: Навіщо нам переклад?
Співзасновник одного з найстаріших мережевих співтовариств WELL та журналу Wired Кевін Келлі у своїй книжці «Невідворотне» («The Inevitable») спробував описати масштаби інтелектуальних здобутків нашої цивілізації та дати прогноз щодо того, як їх надалі зберігатимуть і нарощуватимуть. За його підрахунками, якщо все, що ми маємо у фізичних архівах, а це близько 310 млн книжок, 1,4 млрд газет і журналів, 180 млн музичних творів, 3,5 трлн зображень, 330 тис. кінофільмів та 100 млн год телеефіру, оцифрувати й стиснути, враховуючи сучасні технологічні можливості, то отриману в результаті універсальну бібліотеку можна буде помістити в спальній кімнаті (на початку 2000-х ішлося б про в сотні разів більше приміщення).
Розміри носіїв, на які записують інформацію, і далі зменшуються. І дещо з останніх напрацювань уже не побачиш неозброєним оком. Нещодавно науковці, зашифровуючи дані за допомогою літер базових нуклеїнових кислот, записали на ДНК бактерії GIF із вершником, що скаче на коні. Усі ці розробки ще на зародковому етапі, проте розвиток генної інженерії та наноматеріалів дає підстави припускати, що скоро скарбниця загальнолюдського досвіду буде в нашому розпорядженні завжди, коли ми цього потребуватимемо.
Читайте також: “Бути іншим — це не проблема”. Три розмови про досвід писання в еміграції
Келлі переконаний, що за таких умов книжки для масового вжитку вийдуть за межі своїх палітурок і зіллються в одну велику синаптично об’єднану метакнигу, колективний інтелект якої дасть нам змогу бачити те, чого ми не бачимо в кожній окремо взятій книжці. Усі вони, пише Келлі, будуть пов’язані між собою перехресними посиланнями, а окремі фрагменти книжок — із фрагментами інших медіумів (наприклад, зі сценами екранізацій та саундтреками): «Ми дійдемо розуміння, що жодна праця і жодна ідея не є відокремленими; що всі добрі, справжні та красиві речі — це екосистеми переплетених між собою частин і пов’язаних одиниць, минулого і майбутнього».
Ми краще зрозуміємо, що нам як цивілізації відомо. Нам буде простіше дати раду проблемі прихованих свідчень, про яку писав статист Нассім Ніколас Талеб у книжці «Чорний лебідь»: те, що ми звикли називати «літературним спадком», насправді лише незначна частина всього, що було написано. Ми схильні розглядати відомих письменників як унікальних і вважати, що їхній успіх зумовлений саме їхньою непересічною обдарованістю. Донедавна пласт талановитих, але з різних причин неопублікованих чи непомічених авторів був майже невидимим. Тепер цим людям значно легше знайти однодумців та свою аудиторію завдяки цифровому континууму. І для кожної спільноти це шанс заявити про себе.
Читайте також: Літакцент року: без поезії, але з Жаданом і Чехом
Прототипом цієї бібліотеки тотальної взаємопов’язаності є Вікіпедія з її численними гіперпосиланнями та децентралізованою системою творення контенту, де найважливішу роль відіграють пасіонарії — ті, хто ініціює зміни й готовий власними зусиллями примножувати суспільне благо. «Вікіпедія — це лінійка, яка дає змогу поміряти спроможність народу творити інтелектуальний продукт», — сказав у коментарі Тижню ініціатор створення і співзасновник громадської організації «Вікімедіа Україна» Юрій Пероганич. Він навіть винайшов термін вікіпедійна пасіонарність. Це співвідношення кількості активних редакторів Вікіпедії та кількості населення, що розмовляє певною мовою. На мільйон мешканців — носіїв української, за словами Пероганича, близько 20 людей, які активно — не менш як п’ять разів на місяць — редагують Вікіпедію (для порівняння: у російськомовних 10–12 редакторів). Є менші нації, де вікіпедійна пасіонарність значно вища, ніж у нас. Усіх переплюнули естонці: на мільйон тих, для кого естонська є рідною, 200 пасіонаріїв. Цей показник також високий у каталонців, басків та інших народів, які борються за власну ідентичність, а ще в тих людей, які говорять івритом, у країнах Скандинавії та Фінляндії, зауважує Пероганич.
Вікіпедійна пасіонарність значною мірою залежить від проникнення інтернету. В Україні воно вже сягнуло 70%, і менш як чверть наших публічних книгозбірень надають до нього доступ. «За розміром і якістю українська Вікіпедія 12-та у світі. Це те, чого вдалося досягти без допомоги держави, ніхто нічого ні в кого не крав, взяли й зробили методом народної толоки, — наголошує Пероганич. — Але резерви ще дуже великі. Якби ми хоча б удвічі підвищили цю нашу вікіпедійну пасіонарність, темпи зростання були б значно швидшими». В українських бібліотеках, нагадує він, є дуже багато неоцифрованих матеріалів (зокрема, періодики), що містять надзвичайно велику кількість цінних відомостей. Робота над тим, аби вони не канули в Лету й стали повноцінним надбанням людства, перейшовши в хмару, може згуртувати громади й стати по-справжньому конструктивним виявом патріотизму.