«Артбук – це перш за все твір мистецтва, він не має жодних обмежень, це територія повної свободи, – розповідають художники Андрій Лесів та Романа Романишин, засновники львівської творчої майстерні «Аґрафка». – В артбуках текст звільняється від своєї функції нести певну інформацію, він може стати, наприклад, графічною оздобою чи орнаментом, або зникнути взагалі. Часом прості символи, ілюстрації, чисті поверхні набагато цікавіше розповідають свою історію». Часом, власне, на книжку у традиційному розумінні артбуки подібні в останню чергу. Форма, матеріал, процес виготовлення (жодного макетування на комп’ютері!), техніка подачі – усе відрізняється від звичного стандарту. Книжки вишивають, випікають із тіста, шиють на машинці, випалюють на дереві – можна сказати, що еволюція книги завертає назад, до папірусів, рукописних сувоїв та глиняних табличок. «Це такий собі чистий арт заради арту, така книга має бути супер концептуальною, максимально оригінально передавати головну суть тексту, – говорить київська художниця Влада Сошкіна. – Такий вид книжок не може стати популярним чи масовим, і тому ніколи не вийде у широкий вжиток, не стане дешевим і доступним, таку книжку роблять не для того, щоби читати, а частіше для того, аби дивитись/гратись/взаємодіяти. Це не картина, яку можна повісити на стіну, і не класична книга, яку можна поставити на полицю в ряді з просто книжками».
Паперові вільнодумці
Як і неформальні рухи поміж людей, книжкові відступи від стандартів також розпочались у США, у 70-х роках. За словами дослідниці, аспірантки Української академії друкарства Галини Листвак, причиною поширення цього явища стала спроба демократизації мистецтва, виведення його з-за музейних рамок. «І за цей час книга художника стала настільки розмаїтою, що опинилася там, звідки намагалася втекти — у мистецьких колекціях, – розповідає Галина. – Зараз важко знайти мистецьку течію чи напрям, із якого вона б не черпала. Формально давні рукописні книги теж можна вважати книгами художників чи хоча б їхніми передвісниками. А їх витоки можна вбачати навіть у побуті: в традиції ведення альбомів-скрапбуків, наприклад».
До створення «мистецьких книжок» доклалися футуристи, як літератори (наприклад, російський поет Вєлємір Хлєбніков), так і художники (зокрема Казімір Малєвіч). Український самвидав, експеременти з віршоформами Михайля Семенка – межі поняття мистецької книги досі лишаються розмитими. За словами Галини Листвак, на сьогодні книгою художника займаються Павло Маков, Олег Дергачов, Олена Турянська, Рута Коршунова, Юлія Табенська, художники з Мистецького об’єднання «Vал», Творчої майстерні «Аґрафка», видавці Незалежного театрального журналу «Коза» (що виходить у вигляді арткниги) Богдан Поліщук та Олена Рачковська, які створюють і окремі неперіодичні проекти тощо. «Не хотілося б когось особливо виокремлювати, – зазначає дослідниця, – бо шляхи, якими художники приходять до цього жанру, і засоби, які для нього обирають — неповторні і дуже індивідуальні».
Не словом єдиним…
Артбук може існувати в єдиному екземплярі, або ж бути виданим в накладі, текст може писатися як вручну, так і друком. «Наклад артбуків залежить від різних факторів, зокрема від концепції твору та матеріалів, які ми використовуємо для його створення, – діляться львівські майстри Андрій та Романа. – Наприклад, артбуки, виготовлені з дерева, текстилю тощо існують переважно в єдиному екземплярі. Коли йдеться про арткниги традиційної «книжкової» форми, то їх наклад може досягати кількох десятків. Кожен примірник ми підписуємо від руки та ставимо сигнатуру».
Чи то химерний салат літератури та різних видів візуального мистецтва, чи то неабияка роль особистого авторського вкладу зумовлюють надзвичайну ауру. Книги-кінстетики, розраховані, насамперед, на контакт із руками, вони існують у найрізноманітніших іпостасях, включаючи в себе пародії на поп-культуру, гламур та шансон; «жлоб-арт» тощо. «В артбуці, як в бою без правил – головне результат», – говорить Влада Сошкіна. Однак, часом «книги художників» беруть на себе дослідницьку, пізнавальну функцію, може, саме тому не найбільше книг-вільнодумців створено для дітей – чи то через зручну ігрову форму подачі інформації, чи то через те, що малечі простіше дається сприйняття зміщених стандартів. Тут доречно згадати функціональну книгу для малят від видавництва «Vал» за мотивами української народної казки «Ведмідь і черв’як», а також серію робіт згаданої вище майстерні «Аґрафка»: («Паперове майбутнє», «Ріпка», «Рукавичка», «Молоко» та інші).
Книга померла, хай живе книга!
І все-таки роль мистецької книги лишається неоднозначною. З одного боку, обсяг ресурсів, що йдуть на створення одного мистецько-літературного витвору, автоматично зараховує артбук до явищ елітарних, покупцями якого частіше за все стають мистецтвознавці, колекціонери, та обрані шанувальники «родзинок»; з одного боку художники нерідко вдаються до витівок, притаманних contemporaryart(наприклад, роботи Ярослави Хоменки), де від літератури у її архитепічному розуміння практично нічого не лишилося.
Проте з іншого боку, як і кожне мистецтво, артбук так чи інакше тягнеться до людей – на підтвердження цьому – створення окремої полички для подібного вишуканого чтива у книгарні «Бабуїн», і звернення творців «книги художників» до класиків («Єгипетські мотиви» Лесі Украінки, зібрані у артбуці Олесі Пилипенко). «Ми бачимо лише гарні перспективи для розвитку цього виду мистецтва в Україні, – переконані художники Андрій і Романа. – З кожним роком з’являється все більше авторів, організовується все більше акцій, присвячених мистецькій книзі. Уже згуртовується певне середовище художників та дослідників артбуків, які активно комунікують між собою, створюють спільні проекти». Можна сказати, що роль та доля артбука на сьогодні мало відрізняється від інших видів та жанрів мистецтва: така сама розмитість та неоднозначність дефініцій, різноманіття підходів та закладених концепцій і орієнтирів, це саме тяжіння до гри та експерименту. Хай там як, а електронним та аудіокнигам на сьогодні є вельми достойне протиставлення. Та й, зрештою, чи в суперечках справа, адже книга у будь-що лишається книгою, а кількість трансформацій та перевтілень тільки підкреслюють її присутність і актуальність.