Клуб ідей

У фокусі уваги учасників засідань Клубу будуть питання гуманітарної, інформаційної, енергетичної безпеки держави, соціаль­но-­­економічна ситуація, проблеми ме­­дицини, якості ліків, продуктів харчування, екологічний стан довкілля, питання, що стосуються освіти, української науки, культури, мови. І як засвідчило перше засідання Клубу, в суспільстві є великий запит на незаполітизовані ідеї – столична книгарня «Є» не могла вмістити всіх охочих стати учасником Клубу. «По ТВ також виступають фахівці, аналітики, політологи, але це здебільшого оплачені різними політичними штабами ефіри, інакше кажучи, вузькопартійні інтереси. Саме з цих міркувань довелося відмовити деяким депутатам і політикам, щоб вони не перетворили наш Клуб на чергове ток-шоу», – пояснює відбір учасників Клубу «Українського тиж­­ня» його координатор Анатолій Астаф’єв.

 

Під час першого «мозкового штурму» учасники Клубу спробували виробити український план антикризових заходів. Але перший клубний млинець ледь не вийшов глевким – після двогодинної дискусії запрошені фахівці дійшли невтішного висновку: програму антикризових дій, на яку є суспільне замовлення, в Україні нікому виконувати. І в спокійніші часи влада не могла розробити чітку та реалістичну стратегію розвитку економіки, а в умовах кризи тим більше не слід покладатися на державу.

 

 

– До початку кризи фундаментом економіки України було постачання сировини, насамперед металу, на зовнішні ринки. Ще одна характерна риса нашої економіки – залежність від зовнішнього фінансування. Фактично економічне зростання останніх років було результатом того, що західні банки кредиту­­­вали експортоорієнтовані українські підприємства. Ще одним важливим чинником економічного розвитку були гроші гастарбайтерів – до $15 млрд на рік. Щойно стрімке зростання світової економіки припинилося, Україна опинилася у кризовій ситуації: обсяги надходження валюти до країни суттєво зменшилися, гривня девальвувала, вітчизняні бан­­ки та компанії не можуть обслуговувати зовнішні зобов’язання. Криза підкреслила слабкі сторони української економіки: нерозвиненість внутрішнього ринку та відсутність міжгалузевої кооперації.

 

 

– З найменшими втратами з кризи вийдуть держави, що стимулюватимуть інвестування коштів в інноваційні технології. У IV кварталі 2008 року інвестори вивели близько $67 млрд з країн, що розвиваються. Аналіз статистичних даних та особливостей наявних інвестиційних потоків засвідчив, що іноземний капітал приходить в Україну з намірами спекулятивного вкладання коштів, придбання за відносно невелику ціну найефективніших підприємств, розширення ринків збуту тощо. Майже не здійснюється інвестування в ін­фраструктурні проекти з терміном окупності понад три роки.

 

 

– Певною мірою кризу мож­­на вважати благом, оскільки вона кристалізує низку проблем, які потрібно вирішувати. Йдеться, зокрема, про необхідність змінити механізми адміністрування податків, що не стимулюють розвитку виробництва, а також зменшити гіпертрофовані витрати на неефективний державний апарат. Бізнес-процеси в українській економіці мають бути дерегульовані, оскільки нинішня ситуація сприяє корупції. Саме заходи з її подолання дають Китаю змогу підтримувати зростання ВВП на рівні 6% на рік під час кризи.

 

– В України й досі немає тих конструктивних елементів, за допомогою яких вона би діяла спільно зі світовою економікою, іншими урядами. Українці реагують асиметрично, і це ще більше ускладнює проблему, оскільки в нашій країні відсутній суб’єкт прийняття рішень.

 

 

 

 

– Слід визнати, що український уряд просто не здатний розв’язати більшість економічних проблем. За теорією Кейнса, уряди мали б провадити стимулювальну економічну політику під час спадів і стримувальну – під час підйомів. Натомість протягом останніх кількох років уряди більшості країн безперервно стимулювали розвиток економіки, зокрема емітували додаткові гроші або активно залучали зовнішній капітал. Накачування грішми економіки України призвело до сповільнення конкурентного відбору економічних суб’єктів. Історичний досвід показав, що під час кризи уряди мають бути досить ліберальними. При цьому повинні робити все можливе, щоб відновити довіру до банківського сектору – на нинішньому етапі це одне з ключових завдань влади.

 

 

В Західній Європі та США кри­за почалася з проблем у фінансовому секторі. Банківські активи на 50 – 80% були сформовані з цінних паперів, що знецінилися. В Україні ситуація розвивалася за принципово іншим сценарієм: криза почалася не з фінансового, а з реального сектору. Різке зниження попиту на експортовану сировину спровокувало зменшення обсягів виробництва і формування дефіциту поточного рахунка платіжного балансу. Як наслідок – гривня почала девальвувати. За таких умов погіршилося фінансове становище підприємств, виникли проблеми з обслуговуванням боргів перед банками. Зниження курсу гривні підірвало платоспроможність фізосіб, яким стає дедалі важче повертати кредити. Ресурсні кондиції банківської системи погіршуються – фінустанови не кредитують реального сектору. Підприємства отримують менше ресурсів, менше виробляють продукції, менше експортують, їхні доходи падають… В умовах кризи кредитний механізм запрацює лише тоді, коли влада визначить точки секторального відновлення економіки, реалізуватиме програми підтримки відповідних компаній. На жаль, в Україні економічна криза тісно переплітається з політичною, а це – вибухова суміш.

 

 

– Криза – це шанс для побудови нової, адекватнішої політико-економічної системи. Але, щоб конструктивно подолати кризові процеси й досягнути означеної мети, потрібно поставити певні цілі, для досягнення яких слід розробляти відповідні заходи. Можна погодитися з експертами, які звертають увагу на безґрунтовність планових антикризових заходів у принципово новій системі економічних координат, що вибудовується. Але ж ми бачимо приклади відносно успішних антикризових заходів у провідних країнах. З одного боку, зараз світова економіка фрагментується, уряди вдаються до протекціоністських заходів, з іншого – посилюється роль інтернаціональних фінансових інститутів, наприклад, МВФ здійснює значні вливання коштів у низку економік. Власне, у цій єдності та боротьбі протиріч народжується новий економічний порядок.