Як свідчить досвід війн і збройних конфліктів останніх років, усі вони починалися з нейтралізації засобів протиповітряної оборони (ППО) потенційного противника, що становлять загрозу для пілотованої штурмової та бомбардувальної авіації. Адже за класикою жанру, лише після цього повітряні засоби нападу можуть завдати потужних ударів по цілях у тактичній і оперативній глибині оборони супротивника, а також по об’єктах у глибині його території.
Саме за таким сценарієм розгорталася у вересні-листопаді 2020 року операція збройних сил Азербайджану. Однією з особливостей карабаґської війни було використання тактичних балістичних ракет. Відомий приклад — вірменська ракетна атака на азербайджанське місто Мінгечаур, яку відбили з використанням зенітного ракетного комплексу (ЗРК) ППО-ПРО ізраїльського виробництва. Невдалим було також застосування вірменських «Іскандерів» по цілях поблизу міста Шуша наприкінці війни.
Отже, саме ППО-ПРО відіграють сьогодні ключову роль у забезпеченні національної оборони та безпеки. І Україна, що вже восьмий рік перебуває у стані гібридної війни з Росією та під постійною загрозою масштабного відкритого вторгнення, не є винятком. Маємо бути готовими до будь-якого сценарію розвитку подій і якісно зміцнювати потенціал стримування. На будь-які моральні запобіжники з боку агресора годі й сподіватись, адже він без жодних вагань використав авіацію, балістичні та крилаті ракети проти Грузії та антиасадівських повстанців у Сирії. Та й на Сході України було чимало прикладів використання російськими військами ЗРК проти літаків і вертольотів ЗСУ, ба більше — у 2014 році непоодинокими стали випадки стрільби по них з території РФ через лінію державного кордону.
Читайте також: Сезон корветів
Спроби відібрати у ЗСУ ключі від українського неба Москва почала ще до війни. Варто згадати руйнівні наслідки призначення тодішнім президентом Януковичем на посаду міністра оборони громадянина РФ Дмітрія Саламатіна, який почав скорочувати українські сили ППО-ПРО насамперед на Сході країни. А завершив він цю спецоперацію Кремля, коли зняв з озброєння ЗСУ у 2013 році всі ЗРК С-200В та С-200Д («Вега») — найбільш далекобійні й здатні вражати повітряні цілі на відстані понад 200 км.
Під час захоплення Криму навесні 2014 року українські ракетні частини ППО-ПРО, дислоковані в Євпаторії, Севастополі та Феодосії, що контролювали повітряну ситуацію, було заблоковано серед перших і згодом захоплено. Напередодні штурму розташування одного з полків С-300 російські спецпризначенці вогнем з великокаліберної снайперської зброї вивели з ладу блоки системи управління ЗРК.
Свіжа кров. Одним з можливих варіантів створення новітнього вітчизняного комплексу ПРО-ППО може стати ЗКР «Корал» від ДККБ «Луч»
Загалом унаслідок анексії Криму Повітряні Сили ЗСУ втратили п’ять дивізіонів С-300 і три дивізіони «Бук-М1». Це вкрай негативно позначилося на боєздатності й на певний період послабило українську ППО на всьому південному напрямку. Водночас після окупації та анексії Криму загроза повітряного нападу на Україну стала постійною. Адже РФ має на озброєнні низку тактичних балістичних і крилатих ракет, а також постійно відпрацьовує на навчаннях пуски з наземних, авіаційних і морських носіїв по цілях на території України. Дальність пуску авіаційних ракет «повітря — земля» в середньому становить 150—200 км і дає змогу літаку-носію не заходити в повітряний простір України та в зону ураження ЗРК. А мобільні пускові установки тактичних ракетних комплексів «Іскандер» і «Калібр» мають декларовану дальність відповідно 500 км і 1500 км, але насправді, за оцінками Пентагону, вона є значно більшою й може сягати понад 2000—2400 км.
Також відомо, що в разі широкомасштабної агресії проти України свій перший удар ворог спрямує саме проти сил і засобів української системи ППО-ПРО, щоб знищити її або нейтралізувати.
Відбити перший удар
З огляду на зазначене, питання посилення ППО-ПРО набуло національного значення. А у військово-політичного керівництва України від самого початку було чітке розуміння важливості відбиття цього можливого першого повітряного удару. Тому посилення ППО-ПРО завжди перебувало в першій п’ятірці пріоритетів переозброєння ЗСУ. Питання лише в тому, як це краще зробити: купити закордоном перевірені в реальних бойових конфліктах системи, модернізувати наявний парк ЗРК, створити нові зразки силами вітчизняного ОПК чи ухвалити якесь інше рішення.
З 2015 року Україна почала посилювати зенітно-ракетні війська шляхом ремонтів і продовження термінів експлуатації ЗРК С-300 різних модифікацій і ракет. За деякими оцінками, уже через два роки було відновлено 65% наявних ЗРК С-300П. З часом цей показник, імовірно, зросте. Такими самими темпами відремонтували й відновили велику кількість ЗРК «Бук-М1».
Читайте також: Міни на морі: прихована загроза
Водночас ППО якісно посилили, коли взяли на озброєння такі досить унікальні комплекси, як С-300В1 і «Тор», які раніше перебували на зберіганні. Як наслідок, Україна відновила боєздатність ППО, тобто ЗРК різних типів і літаків-винищувачів. Але всі вони належать до ОВТ ще радянського виробництва й мають кінцевий термін експлуатації до 2030 року. Наразі у ЗСУ до часткового розв’язання завдань ПРО придатні лише деякі ЗРК («Бук М1», С-300ПС/ПТ та С-300В1). До того ж їх замало, щоб налагодити повноцінну систему. Найсучасніші українські системи ППО-ПРО — ЗРК «Бук М1» і ЗРС С-300В1 — здатні збивати аеродинамічні цілі на відстанях відповідно до 45 км (на висоті до 22 км) та 100 км (на висоті до 30 км), а балістичні цілі — на дальності 20—25 і 40 км. Такі показники роблять нашу державу вразливою ціллю.
Саме про це йдеться у «Візії Повітряних Сил 2035», ухваленій рішенням Військової ради Командування Повітряних Сил ЗСУ 15 травня 2020 року. Тобто залишається лише дев’ять років до того часу, коли буде остаточно знято з озброєння наявні у ЗСУ ЗРК і літаки-винищувачі. Це кінцевий термін, а сам процес через вичерпання ресурсу розпочнеться значно раніше — з 2025 року. І питання заміни треба вирішувати при наявній загрозі, яка нікуди не зникла. Найпростішим і привабливим для військових шляхом розв’язання питання видається закупівля систем ППО-ПРО за кордоном. «Візія Повітряних сил 2035» також передбачає скорочення зенітних ракетних військ Повітряних сил ЗСУ і оснащення їх сучасними зенітно-ракетними системами іноземного виробництва. Водночас наші військові неформально віддають перевагу ЗРС Patriot PAC-3 (США) або тактичному ЗРК Iron Dome («Залізний купол») та Barak-8 (Ізраїль).
Але важливе також питання ціни й часу. Наприклад, Польща купила у США ЗРК ППО-ПРО Patriot PAC-3 на суму $4,75 млрд. Відомо, що угоду було укладено 28 березня 2018 року. Вона передбачає поставку до кінця 2022 року двох батарей з ракетами PAC-3 MSE (раніше йшлося про поставки до Польщі чотирьох і навіть восьми батарей). Риторичне питання — чи має Україна зайві $5 млрд (або приблизно п’ять річних бюджетів МОУ на переозброєння) та п’ять років часу?
Тим паче, що лише придбання необхідної кількості закордонних аналогів, без урахування вартості життєвого циклу (техобслуговування, ремонти, підготовка персоналу, придбання зенітних керованих ракет тощо) саме по собі проблеми не розв’язує та ще й перевищує можливі ресурси вітчизняного оборонного бюджету щонайменше в десять разів. Посилення вітчизняної системи ППО шляхом модернізації було б вагомим внеском у зростання оборонних спроможностей. Передусім для збільшення дальності й висоти ураження цілей. Тут варто згадати, що знятий у 2013 році з озброєння ЗРК С-200В має максимальну зону ураження 180 км, а при стрільбі на максимальну дальність — 255 км і висоті до 7—20 км. Свого часу першочерговими завданнями стрільби дивізіону С-200В було знищення на максимальній дальності літаків розвідки й управління, постановників перешкод і носіїв авіаційних ракет класу «повітря — земля», а також висотних швидкісних і малорозмірних цілей. Зазвичай згадані цілі баражують на висоті 8—12 км на відстані 100—200 км від кордону, де вони недосяжні для засобів ППО ЗСУ. Оскільки найефективнішим способом боротьби з крилатими ракетами авіаційного базування є знищення самого носія ще до пуску ракет, до розв’язання цього завдання доцільно було б залучити ЗРК С-200В.
Перевірена технологія. Для пришвидшення розробки нових засобів ППО ДККБ «Луч» вирішило скористатися напрацюваннями для вже наявного ракетного комплексу «Вільха»
Для цього Валентин Бадрак, директор ЦДАКР, запропонував скасувати рішення Саламатіна й повернути ЗРК С-200В на озброєння та водночас здійснити їх ремонт і модернізацію, як це зробили, наприклад, у Польщі (рівень S-200WE), можливо, навіть спільно з польськими партнерами. Це може суттєво підсилити ППО-ПРО України. Адже можливості лише чотирьох ЗРК С-200В здатні прикрити всю територію України. Водночас, як вважає експерт, необхідно працювати над тим, щоб країни-партнери надали Україні сучасні літаки й засоби ППО на безоплатній основі (на кшталт ленд-лізу) або на умовах довготривалого кредитування. Зрештою, модернізація наявних ЗРК може бути лише проміжним рішенням. Адже йдеться про необхідність створити новий ЗРК середньої та великої дальності як «довгу руку» української системи ППО-ПРО. Комплекси мають вирізнятися високою мобільністю й багатоканальністю, здатністю одночасно знищувати кілька цілей і забезпечувати відбиття масованого нападу противника.
Наявні проєкти
Не можна сказати, що розробкам нових ЗРК в Україні не приділяли уваги. Інша річ, що це питання просувалося на диво повільно й через очевидні технічні труднощі, і через брак фінансування та політичної волі керівництва на найвищому рівні.
Можна згадати історію з розробленням перспективного ЗРК СД «Дніпро» для оснащення наземних частин і кораблів ВМСУ, зокрема корветів пр. 58250. ЗРК створював ДК «Укроборонсервіс» для боротьби з сучасними й перспективними аеродинамічними засобами повітряного нападу в умовах постановки перешкод та для видачі узагальненої інформації про повітряну обстановку й інформації про результати бойової роботи на вищий командний пункт. Перший дослідний зразок мав бути готовим у 2014 році. Але попри повідомлення про успішні запуски зенітних ракет «Дніпро» на полігоні на Півдні України, ЗРК на озброєння так і не потрапив.
Водночас робота над створенням вітчизняних ЗРК триває. За словами генерального конструктора ДККБ «Луч» Олега Коростельова, «ми вже маємо все необхідне для того, щоб розпочати макетне виробництво чотирьох типів ЗРК з максимальними дальностями ураження повітряних цілей відповідно в 7, 30, 50 і до 100 км. За оптимальних і розумних фінансових ресурсів, які Міноборони виділить під ракетні програми й проєкти, а також за умов чіткої взаємодії всіх державних структур і підприємства, це завдання може бути розв’язати вже за два роки». Під час роботи виставки «Зброя та безпека-2021» ДККБ «Луч» оприлюднило повнорозмірний макет уніфікованої модульної зенітної керованої ракети середньої дальності «Корал», яку створюють з 2016 року як базову уніфіковану ракету для наземних і корабельних ЗРК та Повітряних Сил ЗСУ. Довжина ракети становить 433 см, діаметр 23/26 см, повна маса 300 кг (з яких 25 кг — бойова частина), швидкість 1000 м/c (3600 км/год). Розмах повністю розкладених аеродинамічних рулів 674 мм, розміри контейнера заплановано в межах 49 x 49 x 487 см. Ракета призначена для знищення всіх наявних видів аеродинамічних цілей на дистанціях до 30 км і на висоті до 10 км, а також атакувальних тактичних балістичних ракет.
Читайте також: «Кентаври» для українського флоту
У ракеті застосовано «холодний старт», під час якого маршовий двигун запускається лише тоді, коли вона залишить пускову установку. Таке рішення значно спрощує конструкцію самої ПУ й підвищує функціональність систем загалом. Система управління — інерційна на маршовій ділянці польоту, на кінцевій ділянці траєкторії починає працювати активна радіолокаційна головка самонаведення типу «Онікс» (розробник — українська приватна компанія «Радіонікс»), здатна викривати повітряні цілі з сигнатурою стандартного винищувача четвертого покоління на відстані до 20 км. РГСН «Онікс» має високий радіолокаційний контраст, що дає змогу викривати цілі на тлі дерев або поверхні води й навіть супроводжувати об’єкти з малою сигнатурою на кшталт БПЛА або атакувальні балістичні чи крилаті ракети. Це стало можливим завдяки застосуванню газодинамічного управління, тобто розташуванню в передній частині ракети малих реактивних двигунів, які дають змогу миттєво змінювати траєкторію польоту. Цю технологію розробник перевірив зокрема на ракеті «Вільха», яку вже взяли на озброєння й виробляють серійно.
28 червня ДККБ «Луч» успішно захистило в Міноборони аванпроєкт ЗРК «Корал». Наступний етап роботи — виготовлення дієвого прототипу ЗРК — потребує вже державного фінансування, оскільки власних обігових коштів підприємства для цього буде недостатньо.
Цікавою новиною цьогорічної виставки стала презентація ДККБ «Луч» аванпроєкту нового ЗРК середньої дальності СД-300, призначеного для ураження різноманітних повітряних і аеробалістичних цілей (ракети класу «повітря — повітря», вертольоти, літаки, БПЛА, керовані бомби й тактичні балістичні ракети) на відстанях до 100 км. До кооперації зі створення ЗРК, разом із ДККБ «Луч» і компанії «Радіонікс», залучено близько десятка ключових вітчизняних підприємств, зокрема Жулянський машинобудівний завод «Візар», НВО «Павлоградський хімічний завод» та інші.
Оперативна відповідь. ЗРК СД-300 може коштувати $30–50 млн й бути створеним за два з половиною роки
На думку Олега Коростельова, ЗРК СД-300 може бути створений за два з половиною роки й коштувати $30—50 млн. А це, до речі, вписується в терміни, які раніше оприлюднив командувач Повітряних Сил ЗС України генерал-полковник Сергій Дроздов: до 2025 року пріоритетом для зенітних ракетних військ буде переозброєння на новий ЗРК. Але головні зусилля, вважає командувач, слід зосередити на створенні ЗРК великої дальності з можливостями ПРО.
Як засіб ураження СД-300 отримає зенітну керовану ракету (ЗКР) масою в 750 кг з 60-кілограмовою бойовою частиною, радіолокаційною головкою самонаведення й неконтактним підривачем, що дасть змогу уражати повітряні, наземні й надводні радіоконтрастні цілі. ЗКР створюють на базі коригованої ракети високоточної системи «Вільха» з активною або пасивною головкою самонаведення, що забезпечує високу точність ураження цілі. Довжина ракети становитиме 7,13 м, діаметр — 30 см. До складу комплексу увійдуть три самохідні пускові установки на автомобільних шасі 8 х 8 (Tatra) з чотиризарядним пакетом вертикального пуску (аналогія з С-300), мобільний командний пункт і багатофункціональна РЛС виявлення й цілевказання (80К6КС1 «Фенікс»). На думку фахівців ДККБ «Луч», такий склад забезпечує одночасне перехоплення та знищення до шести балістичних і до восьми аеродинамічних цілей.
«Кільчень» — новий відлік
Іншою цікавою вітчизняною розробкою, яку деякі експерти вважають конкурентною для СД-300, є вже готовий проєкт ЗРС «Кільчень», розроблений у ДП «КБ «Південне» імені М.К. Янгеля» (Дніпро) у 2018 році. Він уже здобув високу оцінку військових, проте рішення щодо його виробництва досі немає. Насправді це не конкурентна, а взаємодоповнювальна розробка, оскільки «Кільчень» є радше системою дальньої дії. Це багатоканальна й універсальна система, розроблена для ураження широкого кола аеродинамічних цілей: літаків дальньої радіолокаційної розвідки, носіїв крилатих ракет, швидкісних і маневрових винищувачів, а також авіаційних, крилатих і балістичних ракет. ЗРС матиме цілком нову ракету з активною радіолокаційною ГСН міліметрового діапазону й дальністю дії до 280 км. За повідомленням т.в.о. генерального директора КБ «Південне» Олександра Кушнарьова, ідеться про систему нового покоління, якій притаманні мультирадарна обробка, використання «мерехтливих» командних пунктів, мережецентричний і датацентричний принципи управління з використанням технологій машинного самонавчання, хмарного обчислювання й сервіс-орієнтованої архітектури. Усе це дуже змінює характер війни. Завдяки новим підходам, за словами Костянтина Корнеєва, начальника одного з відділень КБ, отримуємо «перевертня» з можливістю швидкої реконфігурації системи, що не має постійної структури, а її бойовий порядок постійно змінюється. Її серце — командні пункти, недосяжні для ворога, оскільки останніх у неї кілька й деякі з них перебувають у віртуальних структурах (хмарах). Таку автоматизовану систему бойового управління майже неможливо знищити звичайною летальною зброєю. Водночас унеможливлюється протидія комплексу шляхом постановки перешкод. Для розробки й відпрацювання нових принципів управління системою та наведення зенітних ракет у КБ «Південне» створили моделювальний комплекс, де з використанням потужного обчислювального центру здійснюють віртуальні пуски. Це дає змогу зменшити час і вартість розробок. Система складатиметься з шести мобільних пускових установок по чотири ракети в кожній, що уможливить знищення одночасно до 12 цілей, балістичних або аеродинамічних (зокрема виготовлених за технологією «стелс»), незалежно від погодних умов і радіотехнічної протидії противника. За останніми даними, цього року фінансувати виробництво ЗРС «Кільчень» поки не планують, але в разі позитивного рішення виготовлення першого комплексу «Кільчень» триватиме приблизно півтора року завдяки створеній кооперації (30 підприємств з десяти областей країни).
Відповідно до розрахунків розробника, вартість ЗРС, на розробку й випробування якої вже витратили п’ять років і понад 7 млрд грн, становитиме близько $150 млн що значно дешевше, ніж купувати у США комплекси Patriot ($500 млн). Водночас можливості п’яти-шести ЗРК системи «Кільчень» (прикриття від 250 км до 500 км державного кордону) забезпечать круговий або секторальний захист країни.
«Очі» для ППО
Важливим складником ППО, що дає змогу боротися з повітряною загрозою, є технічна можливість вчасного виявлення повітряних цілей з подальшим ураженням вогневими засобами. І тут, слід віддати належне, Україна має все необхідне, щоб створити вітчизняні зразки радіолокаційних систем (РЛС) світового рівня.
Читайте також: Хто в Чорному морі господар?
Однією з перших розробок у цій сфері стало створення КП «Науково-виробничий комплекс «Іскра» (Запоріжжя) мобільної трикоординатної РЛС кругового огляду з фазованою антенною решіткою 79К6 «Пелікан», узятий на озброєння влітку 2007 року. Поява РЛС 79К6 дала можливість автономно використовувати дивізіони ЗРК С-300ПТ (ПС), а зрештою — і ЗРК «Бук». Завдяки вдалій конструкції станції невдовзі з’явилися нові варіанти й модифікації РЛС з інструментальною дальністю викриття цілей у 400—500 км: 79К6, 80К6 (експортна версія на шасі двох вантажівок КрАЗ-6446), 80К6Т (експортний варіант станції 80К6 на двох автомобільних причепах), 80К6М (модернізований експортний варіант РЛС 80К6 на автомобільній платформі МЗКТ підвищеної прохідності) та 80К6К1 (версія станції 80К6 на шасі двох вантажівок КрАЗ-6322). Чергову мобільну 3D-РЛС кругового огляду нового покоління 80К6Т, що працює на твердотілих модулях, НВК «Іскра» уперше показала в жовтні 2017 року. Це була передова розробка, призначена для видачі цілевказання засобам ППО. Її основною особливістю стало впровадження цифрової активної фазованої антенної решітки, що дає змогу виявляти й супроводжувати повітряні цілі з надвисокою точністю та вимірювати розташування цілі одразу за трьома координатами: дальність, азимут і висота польоту (3D-модель).
Однією з успішних розробок НВК «Іскра» є експортна версія мобільної 3D РЛС кругового огляду 90К6 з транзисторним передавачем, призначена для виявлення цілей на великих, середніх і малих висотах. Зараз завершують її доопрацювання під вимоги ЗСУ для використання в зенітних ракетних військах як засіб видачі цілевказання, а також інформаційну ланку в підрозділах радіотехнічних військ Повітряних Сил. РЛС 90К6 на твердотілих модулях належить до станцій наступного покоління відносно до парку станцій, що наразі перебувають на озброєнні ЗСУ. Насамкінець, у червні цього року завершено державні випробування оглядової РЛС бойового режиму 80К6КС1 («Фенікс») для ЗРК середньої дальності, ТТХ якої не розголошують. Це одна з ключових розробок у рамках оновлення ППО України, призначена спеціально для видачі цілевказання ЗРК і роботи в складі дивізіонів. Після прийняття станції на озброєння почнеться її серійне виробництво.
Зосередити увагу
З огляду на часові обмеження, ЗРК середньої та великої дальності слід придбати або створити для ЗСУ до 2030—2035 років. А для пришвидшення цього процесу доцільно вивести ракетну проблематику в окрему державну цільову програму, що фінансувалася б незалежно від формування щорічного ДОЗ.
Як бачимо, СД-300 або «Кільчень» порівняно з іноземними аналогами орієнтовно обійдуться бюджету країни в п’ять-шість разів дешевше. До того ж не виникатиме питання залежності від імпорту запасних частин і ракет — усе буде вітчизняного виробництва. То ж висновок єдиний: маємо розвивати своє і сподіватися на себе. Такої самої думки й закордонні експерти. Зокрема Юліуш Сабак (Польща) високо оцінює ракетний потенціал України і вважає, що вона справді має все необхідне, зокрема сучасні ракетні технології, РЛС, досвід у царині управління ракетами тощо, щоб упродовж трьох-п’яти років самостійно створити сучасні системи ППО-ПРО середньої та малої дальності. Експерт також припускає, що Україна цілком може співпрацювати в цьому напрямі з Туреччиною, яка нині активно розвиває національні засоби ППО-ПРО й уже має певні досягнення.
Реалізація програм створення власних ЗРК («Корал», СД-300 і «Кільчень»), закладе основу для формування національної багаторівневої системи ППО-ПРО. Ключовим питанням залишається підтримка замовника, МО України.