А от для британського дослідника Джеймса Лавлока та його послідовників у цих змінах немає нічого неочікуваного, все розвивається за окресленими ще наприкінці 1970-х закономірностями, які виводять нинішні процеси за межі звичних хвилеподібних кліматичних пертурбацій. Ба більше: розвивається у напрямі, де невдовзі постане питання про подальше існування людства.
Отже: Джеймс Лавлок (James Lovelock), 26 липня йому виповнюється 93 роки від народження, остання видана друком книга – The Vanishing Face of Gaia: A Final Warning: Enjoy It While You Can, 2009), автор сформульованої ще 1979 року "гіпотези Геї" (Gaia hypothesis).
За Лавлоком, Земля функціонує як свого роду суперорганізм. Наша планета як цілісність живої та неживої матерії має не лише системи самоорганізації, а й контрольний механізм, який підтримує довкілля у придатному для життя стані. Гіпотеза ця на сьогодні представлена у вигляді системної організмічної науки про Землю – геофізіології.
Читайте також: Без паніки: кліматичні зміни можуть виявитися корисними для сільського господарства
Але значення гіпотези чи, як пише чимало дослідників, концепції Геї не зводиться лише до природничо-наукової теорії. Її метафоричність, полісемантичність формулювань, рівень узагальнень надають їй метафізичного змісту. Сама метафора – ім‘я давньогрецької богині, використати яке науковцю порадив письменник Вільям Ґолдінґ, – справляє враження на глибинні архетипічні шари підсвідомості людей, викликає широкі асоціації, в тому числі і релігійні, і тем сприяє її популярності не лише серед учених-екологів і "зелених".
Науково-теоретичний і філософський виміри гіпотези Геї, себто геофізіології, вельми близькі до біосферної концепції Володимира Вернадського. Утім, виникла "гіпотеза Геї" в 1950-70 роки, коли Дж. Лавлок, за його власним визнанням, ще не був знайомий із працями Вернадського. Він висловлює жаль з приводу свого незнання і пояснює це тим, що донедавна були відсутні вдалі переклади творів Вернадського англійською мовою, а також загальною "глухотою" англомовних авторів до іншомовних текстів.
Сьогодні теорія Вернадського розглядається швейцарським дослідником Жаком Ґрінволдом як "інтелектуальна передісторія концепції Геї", а сам Лавлок описує Вернадського як свого "найбільш визначного попередника".
Отже, Гея – своєрідна самоорганізувальна система, метафорично, як зазначає сам Лавлок, – це суперорганізм, що має саморегуляторні геофізіологічні (це, власне, теж метафора або напіфметафора) властивості, тобто підтримує цілий ряд параметрів внутрішнього середовища на відносно стабільному, сприятливому для живих організмів рівні.
Власне, гіпотеза Геї й полягала у твердженні, що в планетарному масштабі життя активно підтримує відносно стабільні умови на Землі, комфортні для власного існування: "Увесь лик Землі, клімат, склад гірських порід, повітря й океанських вод, є не лише результатом геологічних процесів, а і наслідком присутності життя. Завдяки безперервній активності живих організмів, умови на планеті підтримуються у сприятливому для життя стані впродовж останніх 3.6 мільярдів років. Будь-які види, котрі несприятливим чином впливають на довкілля, роблять його менш придатним для потомства, врешті-решт вигнані так само, які найбільш слабкі, еволюційно непристосовані види…".
Під оглядом геофізіології життя – це властивість цілісної складної системи, яка відкрита для потоків енергії і речовини та має здатність підтримувати свій внутрішній стан відносно постійним. Геофізіологія, як синтетична наука про Землю вивчає властивості і розвиток цілісної системи, тісно пов‘язаними між собою компонентами якої є біота, атмосфера, океани, земна кора.
При цьому вважається, що саморегуляція таких важливих властивостей, як клімат і хімічний склад є емерджентною властивістю процесу розвитку Геї. Геофизіологія вивчає механізми саморегуляції планетарного рівня шляхом установлення зв‘язків циклічних самопродукувальних процесів на клітинно-молекулярному рівні з подібними процесами на інших зв‘язаних рівнях, таких як організм, екосистеми і планета в цілому.
На думку Дж.Лавлока й особливо його колеги – біолога Лінн Марґуліс, усі організми, популяції, екосистеми, повітря, ґрунт, скелі є немовби органами єдиної симбіотичної системи – Геї. Людство також є членом цієї єдиної складної багаторівневої симбіотичної системи, в якій здійснюється інформаційний обмін між партнерами як безпосередньо, так й опосередковано, через середовище.
В цій "когерентній", узгодженій спільноті часто втрачається традиційне співвідношення частини і цілого, як це відбувається в мікросвіті, при сильних взаємодіях, а відношення суб‘єкта й об‘єкта, спостерігача й спостереженого трактується з використанням майже квантово-механічних понять.
Внаслідок процесу спільної еволюції біоти і середовища народилася, розвинулася і досягла зрілого віку Гея. При цьому такі глобальні параметри Геї, як хімічний склад атмосфери, іонний склад морської води, клімат підтримуються в далекому от термодинамічної рівноваги стані, сприятливому для існування самого життя.
У цій системі живе і неживе настільки неподільні і потрібні одне одному, беручи участь у загальному глобальному процесі шляхом колообігу і переносу речовин, обміну інформацією, що традиційне уявлення про середовище як про сукупність зовнішніх чинників, до яких організм змушений пристосовуватися у процесі адаптації та еволюції виглядає однобічним і вузьким "поглядом зсередини", з точки зору популяції, виду, в обмежених часових рамках, справедливим тільки в масштабах існування дрібних таксонів і окремих типів екосистем.
Згідно з концепцією Лавлока, Гея є самоцінністю і не може бути підпорядкована людині. Радше навпаки, людина має усвідомити, що вона частина Геї, що здоров‘я Геї – це і її здоров‘я. Необхідно спрямувати зусилля людей на вивчення і підтримку органічних механізмів саморегуляції і самоорганізації на планетарному рівні. Найкращим піклуванням про людину є піклування про всю Гею. А відтак практика, прийнята в індустріально розвинених країнах, коли величезні кошти витрачаються на охорону здоров‘я за дуже слабкої підтримки державних і міжнародних зусиль зі збереження біосфери і довкілля, є порочною.
Що більше ми піклуємось про людство як про окремий біологічний вид, використовуючи для цього науково-технічний потенціал, тим сильніше ми погіршуємо середовище для всіх інших видів, а в підсумку, через десятки-сотні років – для себе (ефект відтермінованого бумеранга). В рамках Геї мусить існувати гармонія всіх видів, від бактерій до людини, у свого роду багаторівневому симбіозі.
Бо ж будь-які "види-вискочні", які порушили гармонію і несприятливо впливають на довкілля, роблячи його менш придатним для нащадків, будуть урешті-решт вилучені, так само, як і слабкі, еволюційно непристосовані види. Людина, завдяки своїй вірі в нескінченний науково-технічний процес й у свою здатність суто раціонально, вичерпно пізнати світ, який є об‘єктом активного перетворення, уподібнює себе божественній силі, будучи насправді істотою конечною.
Читайте також: Північ тане: Арктика нагрівається удвічі швидше за решту планети
Якщо людина кидає виклик Геї, то неминуче зазнаватиме катастрофи, оскільки веде боротьбу із самим собою. Коли людина народжується, то виходить із лона матері в лоно Геї, яке є єдино можливою, практично довічною (потенційно) системою життєзабезпечення людської популяції.
Зараз, вважає Лавлок, зловживання людини відносно довкілля примушують цю систему працювати проти Homo Sapiens. Виглядає так, що людство в цілому в його чинному стані – це недуга біосфери. Остання і намагається зцілитись, змінюючи деякі параметри свого існування таким чином, щоб "викинути" з себе людину, чи, принаймні, відкинути її кудись на маргінес.
У сфері зміни клімату людство минуло "точку повернення", і цивілізація, як ми її знаємо, навряд уціліє. "Ще до кінця нинішнього століття мільярди з нас помруть, а жменька людей, що залишиться для продовження роду, житиме в Арктиці, де клімат залишиться терпимим", – стверджує Лавлок (ця жменька становитиме, щоправда, за оцінками дослідника, близько 500 млн. осіб).
Учений вже не вимагає, як це він робив раніше, ще у 1980-ті, раніше, пошуку нових способів протидії глобальному потеплінню, він закликає уряди Британії і інших країн почати масштабні підготовчі заходи для виживання в "кліматичному пеклі", яке, на його думку, неминуче наступить, коли в Європі стане на 8 градусів тепліше.
Він писав у The Independent, "ми повинні враховувати страхітливі темпи змін і усвідомити, як мало залишилося часу, щоб діяти, а потому кожне співтовариство і країна повинні знайти якнайкраще застосування своїм ресурсам, щоб підтримувати цивілізацію якомога довше". Провідні уряди світу, вважає він, повинні планувати безперебійні енергетичні і продовольчі поставки в "глобальному парнику" і захист від підвищення рівня моря. Бо ж увесь комплекс природних чинників, не лише кліматичні зміни, задіяний сьогодні проти виду HomoSapiens…
Однією з головних складових нової книги Лавлока "Помста Геї" є "керівництво для тих, хто вижив", адресоване людям, які боротимуться за існування після повного структурного розпаду чинного екологічного механізму. У ньому містяться базові наукові знання про людство, багато з яких ми приймаємо сьогодні як належне, хоча вони були одержані в результаті наполегливої роботи. Це, наприклад, інформація про наше місце в Сонячній системі або про те, що бактерії і віруси викликають інфекційні захворювання.
Просто-таки антиутопія, і можна було б спробувати відмахнутися від неї, якби не те, що свою концепцію саморегуляції біосфери Лавлок запропонував ще в 1970-х роках, досліджуючи під егідою NASA можливість існування життя на Марсі, якби він не заговорив про небезпеку радикальної зміни клімату раніше за всіх – майже 20 років тому, якби він не входив до групи вчених, котрі створили доповідь про глобальне потепління для уряду Маргарет Тетчер ще у квітні 1989 року. З того часу практично всі похмурі прогнози Лавлока справджуються з високою точністю.
"Глобальне потепління, викликане перш за все масштабними емісіями промислових газів, майже напевно є найсерйознішою загрозою зі всіх, з якими стикалося людство, оскільки воно ставить під питання придатність Землі для життя, – пише Джеймс Лавлок. – Підвищення температур в найближчі десятиліття означає, що сільське господарство може стати неможливим в дуже масштабних районах світу, де люди вже бідні і голодні. Запаси води мільйонів і навіть мільярдів людей можуть закінчитися. Підвищення рівня морів може зруйнувати прибережні зони в таких країнах, як Бангладеш, у момент бурхливого зростання чисельності населення.
Число екологічних біженців паралізує можливості всіх служб і навіть всіх країн, тоді як сучасна міська інфраструктура піддасться спустошливим руйнуванням в результаті погодних явищ, подібних до урагану "Катріна" у Новому Орлеані 2005 року".
Проблема ускладнюється тим, що сучасна цивілізація потрапила в пастку: якщо навіть США погодяться різко скоротити викиди СО2, Китай та Індію проконтролювати неможливо. Ці дві нові могутні індустріальні держави (кожна – з населенням понад мільярд) переживають період бурхливого економічного зростання; у Китаї щотижня будується нова електростанція на вугіллі.
Схожі процеси і в Індії. Якщо ці держави вирішать загальмувати свій розвиток, який виливається у величезні викиди вуглекислого газу, але допомагає мільярдам людей вирватися із злиднів, то відбудеться протиурядова соціальна революція.
А якщо теперішні тенденції збережуться, то зростання викидів СО2 і зростання глобальної температури (тобто підняття рівня океану і затоплення ряду великих міст та сільськогосподарських угідь цих країн) призведуть до постійних неврожаїв і викличуть голод, що знов-таки призведе до соціальних потрясінь.
"Якщо зміни клімату триватимуть, я схильний вважати, що до середини століття Китай не зможе виробляти достатньо харчів, щоб прогодувати свій народ, – зазначає Лавлок. – Китайцям доведеться кудись переселятись, а Сибір слабко заселений, і до зазначеного часу там стане тепліше".
Як бачимо, концепція Лавлока – це передусім навіть не комплекс природничих гіпотез й теорій, які надають можливість досить точно прогнозувати процеси змін клімату загалом та окремих компонентів цих змін, а певна світоглядна й філософська система, яка радикально заперечує антропоцентризм. Ба більше – тут йдеться і про певні квазірелігійні настанови, які вимагають усвідомленого прийняття нашими сучасниками незворотної кари за минулі гріхи людства.
Цієї кари уникнути не можна, її можна тільки дещо пом‘якшити, якщо нинішнє й наступні покоління істотно зменшать свою активістську гординю і різко скоротять бездумне споживання природних ресурсів. Тільки це зможе спонукати Гею не знищувати, а лише відсунути кудись на маргінес людство як потенційно небезпечний для геофізіологічного здоров‘я елемент біоти.