Головними питаннями Собору стала церковна реформа, виношена патріархом і його найближчими помічниками за чотири роки правління, та невеликі, майже косметичні поправки до Статуту РПЦ.
Результатом цієї реформи, в кінцевому підсумку, буде зосередження влади в руках архієреїв і, головним чином, предстоятеля, а своєрідна «церковна демократія» зводиться нанівець. Відтепер Помісний собор, скликаний з кліриків, ченців і мирян, тобто всього церковного люду, позбавлений статусу найвищого органу влади в церкві – його перетягнув на себе Архієрейський собор.
Одночасно в РПЦ проводиться реформа на рівні парафій, в результаті якої участь церковної громади в житті власного приходу також зводиться до смішного мінімуму.
Основною підтримкою та опорою патріарха Кіріла в цих ініціативах стають не стільки «традиційні» церковні органи управління, такі як Священний Синод, скільки Вища церковна рада, яка фактично дублює його і складається з глав синодальних відділів («патріарші кадри» – Ред..) і Міжсоборної присутності – ще одна «патріарша» команда, яка займається розробкою та впровадженням політичних стратегій РПЦ. Ці органи, на відміну від солідних архієрейських зборів, відносно молоді за складом, віддані патріарху, а основний критерій їхньої роботи – не солідність і авторитет, а ефективність.
Як повідомлялось, Архієрейський собор РПЦ, що завершився у Москві 5 лютого, запропонував надати УПЦ МП статусу юридичної особи, що дозволить формувати загальноцерковний бюджет, втілювати в життя соціальні програми церкви і ефективно розподіляти кошти, а також закріпить право власності на існуючі у підпорядкуванні УПЦ МП храми.