Британський аналітик, старший дослідник програми із вивчення Росії та Євразії Британського королівського інституту міжнародних відносин (більш відомого як Chatham House) Кір Джайлз — один із небагатьох європейських дослідників, хто послідовно вивчає Росію і попереджав про її агресивний експансіоністський характер, закликаючи європейські уряди нарощувати власні оборонні та безпекові можливості. Восени 2024 року вийшла його чергова книга на цю тему із промовистою назвою «Хто захищатиме Європу?» (“Who will defend Europe?”), яку автор присвятив хоробрим українцям.
Тиждень поговорив із Кіром Джайлзом про те, чи справді США нині союзник Росії, наскільки Європа може себе захищати без участі США та чи можна говорити про руйнування старого світопорядку.
— Найбільша стаття на головній сторінці сайту politico.eu сьогодні [інтерв’ю записано 20 лютого] вийшла під заголовком «Америка Трампа тепер союзник Росії». Після заяв останнього тижня від президента Дональда Трампа та членів його адміністрації, а також переговорів у Ер-Ріяді, чи можемо ми сказати, що Америка Трампа тепер справді є союзником Путіна? Чи це все ще дещо перебільшене твердження?
— Цей заголовок мають публікації більшості ЗМІ сьогодні вранці, тому що все ще є ЗМІ, які говорять про переговори в Ер-Ріяді як про мирні переговори для України та потенційний початок припинення конфлікту, не беручи до уваги той факт, що це було абсолютно не те, про що йшлося на цих переговорах. Натомість результат, який вони принесли, полягає саме в тому, що це переформатування відносин між Росією та Сполученими Штатами, а Держсекретар Марко Рубіо прямо говорить про Росію як про партнера.
Отже, європейські лідери та громадськість не встигають за швидкістю цих змін. Тому що вони все ще звикли думати про США як про основу НАТО, а отже, як про фундамент європейської безпеки. Натомість тепер вони бачать США, які співпрацюють із країною, що є найбільшою загрозою для європейської безпеки. І для них потрібен час, щоб усвідомити цю нову реальність.
Але ми не повинні дивуватися. Такий розвиток подій повністю відповідає діяльності Трампа, його політичному вибору і його заявам протягом усього його першого терміну перебування на посаді. Визначальною рисою всіх цих заяв було надання переваги бажанням Росії, а не інтересам безпеки не тільки Європи, але навіть самих США. Отже, після короткої перерви, коли він плутано говорив про певний тиск на Росію для припинення війни, Дональд Трамп знову показує своє справжнє обличчя.
Натомість тепер він співпрацює з Росією. І нам слід очікувати спроби видати якесь мирне врегулювання, яке за підтримки США нав’язуватиме вимоги Росії Україні і, можливо, в цілому і Європі.
— Чи бачите, що Європа зараз готова якось працювати з цією реальністю і шукати рішення?
— Ні, європейські лідери все ще, очевидно, в паніці і не знайшли спільної позиції. Вони не можуть домовитися навіть про те, що це за виклик, не кажучи вже про те, як із ним боротися.
[Премʼєр-міністр Великої Британії — Ред.] Кір Стармер на початку наступного тижня вирушає до Вашингтона з наміром спробувати умовити президента Трампа відмовитися від його нинішнього курсу дій, апелюючи до важливості України для європейської безпеки. Це абсолютно помилковий підхід, тому що Трамп дуже чітко продемонстрував, що європейська безпека для нього не має жодного значення.
І якщо зараз ми маємо ситуацію, коли хунта Трампа-Маска не тільки потрошить федеральний уряд США і здатність країни функціонувати, але й націлилася на Міністерство оборони і закликає до його скорочення майже на 40 % протягом наступних 5 років, то очевидно, що ерозія американської влади та американського впливу у світі, — це проєкт, який йде повним ходом, і неважливі для Трампа європейські лідери, не зможуть нічого змінити. Настав час для Європи подбати про себе, і це, звичайно ж, включає забезпечення підтримки України, аби вона мала все, щоб не потрапити під домінування Росії.
— Ви вже згадали про плани скорочення оборонного бюджету у наступні пʼять років. Якщо Трамп каже, що Америка знову має бути великою, то чому тоді прагне зменшити оборонний бюджет? Як ми повинні це розуміти?
— Важливо не плутати те, що Трамп говорить, з тим, що він і люди з його оточення насправді роблять. Їхня програма зрозуміла — це знищення Сполучених Штатів як всередині країни, так і їхньої могутності в усьому світі.
Це було ключовою метою Росії відтоді, як Америка стала значною глобальною силою. Сполучені Штати завжди традиційно виступали проти агресії і відстоювали права демократій у всьому світі. Це те, проти чого виступає Росія. Тому вона неминуче, якщо хоче просунути власну владу і вплив, повинна зменшити вплив Вашингтона. І зараз дует Трампа та Маска робить це надзвичайно ефективно від імені Росії.
— У своїй книзі «Хто захистить Європу?» ви пишете, що європейські уряди повинні переконати своїх виборців, що за безпеку треба платити. Ми говоримо з вами якраз напередодні виборів у Німеччині, де радикальна «Альтернатива для Німеччини» ймовірно отримає понад 20 % підтримки. Німеччина — найбільша економіка в ЄС. То ЄС не вдалося пояснити своїм громадянам, що за безпеку треба платити?
— ЄС не «не вдалося», тому що він і не намагався цього зробити. Деякі лідери в Європі зуміли «продати» це рішення. І, звичайно, ж вони знаходяться в країнах, які безпосередньо піддаються ризику — прифронтових державах. Там зросли витрати на оборону, зокрема і на цивільну оборону, з огляду на руйнування, які посипалися на Україну після вторгнення Росії. Але на захід від Варшави зовсім інша картина. Там не було спроб пояснити виборцям, що насувається і що потрібно для того, щоб протистояти небезпеці. У Великій Британії знову склалася ситуація, коли уряд, який нещодавно прийшов до влади, категорично відмовився збільшувати оборонні видатки навіть для того, щоб просто підтримувати нинішні можливості, не кажучи вже про те, щоб відповідати на нові виклики. Так, це надто запізніла реакція, і це пояснює періодичну паніку, яка, здається, охоплює європейських лідерів щоразу, коли ця реальність постає перед ними. На жаль, поки що паніка не призводить до справді конструктивних дій.
— Небажання Заходу протистояти Росії напередодні повномасштабного вторгнення, переконало її в тому, що вона може напасти на Україну без жодних втрат. Беручи до уваги сьогоднішню ситуацію з Дональдом Трампом і США, чи не додасть це Росії впевненості в тому, що тепер вона може вторгнутися в країну-члена ЄС і НАТО? Чи вона все ж продовжуватиме діяти методами гібридної війни, які використовувала раніше?
— Росія намагатиметься домогтися свого за найменшу ціну і вдаватиметься до військових дій проти такої країни тільки, коли переконається, що з боку НАТО не буде об’єднаної і нищівної відповіді. Але, звичайно, зараз ми набагато ближче до цього.
Сполучені Штати завжди розглядались як опора безпеки (backstop of security). Саме цей вислів використав Кір Стармер, коли після необдуманої обіцянки відправити британські війська в Україну до нього прийшло усвідомлення, що через скорочення оборонного бюджету упродовж останніх 30 років Велика Британія насправді не здатна зробити це без американської підтримки. І це просто сувора реальність, коли питання оборони перекладали на США та її «безпекову ковдру» , яку нині скидають, залишаючи Європу оголеною.
— Як і інші історики, ви також проводите порівняння між 1930-ми роками та сьогоденням. Чи бачите Ви, що ми перебуваємо напередодні нового світового порядку чи чогось такого, що буде зовсім не схожим на той порядок, який ми мали після Другої світової війни?
— Безумовно, ми не повинні недооцінювати масштаб потрясінь, які стануть результатом успішного захоплення держави у США, адже саме вони відіграють роль стрижня міжнародної безпеки та міжнародного порядку, заснованого на правилах. Якщо його забрати, ситуація дуже швидко зруйнується.
Отже, ми знову переживаємо дуже темні і небезпечні часи. Різниця для країн Західної Європи полягає в тому, що цього разу вони вступають у ці часи не підготовленими.
Наприклад, Сполучене Королівство не має такої програми швидкого переозброєння, яка була наприкінці 1930-х років, зокрема інвестицій в сили і засоби, які дозволили нам пережити 1940 рік, як, наприклад, інтегрована протиповітряна оборона. У Великій Британії немає нині інтегрованої, об’єднаної і ефективної протиповітряної оборони проти загроз, які ми бачимо у XXI столітті. А незахищеність країни робить її дуже привабливою мішенню для примусу чи стримування.