Історія того, як жив режисер та затятий мандрівник Леонід Кантер зачіпає багато сердець не лише в Україні, але й по всьому світу. Три роки як його немає серед живих, проте живе пам’ять про нього і справи, які продовжують родина і друзі. Легко уявити собі міжнародний кінофестиваль в Каннах, Одесі, Києві чи Берліні, а на хуторі в Чернігівській області? Міжнародний кінофестиваль позитивного короткометражного кіно "Кіносарай" розриває усі шаблони про такого роду події та дарує не лише добірні фільми, а й живе щире людське спілкування. Тиждень побував на мистецькому хуторі Обирку, аби побачити все на власні очі.
Як розпочинався Обирок
Режисери, мандрівники–Леонід Кантер і Діана Карпенко почувалися некомфортно у великому місті і задумали створити собі невелику країну мрій ,стали шукати для неї місце. І знайшли його на Чернігівщині, зовсім недалеко від Батурина по той бік річки Сейм. Саме там почалася велика історія мистецького хутора Обирок у 2007-му.Раніше на цьому місці було село. Сьогодні Обирок складається із трьох хуторів Каціри,Прохори та Королі.
Читайте також: Ада Соломон: «Румунські фільми мають бути румунськими, українські — українськими, і не треба в когось копіювати шаблони»
Подружжя і волонтери відновили закинуті хати, почистили криниці, поладнали електромережі, побудували нові об'єкти ,а в сараї створили кінотеатр і назвали його "Кіносарай". І саме з цього особливого місця розпочався фестиваль позитивного кіно " Кіносарай", який за 9 років охопив кіно зі всього світу та добірні українські програми.
Сіно, кіно і люди
Та захід відбувається зовсім не так, як уявляє собі любитель чи любителька світськості. Нагороди вирізає аргентинський скульптор Фабіан Маркович, який теж колись приїхав на Обирок і не зміг поїхати. Сцена розташована простонеба, а локації для позазів фільмів– у кіноклубі та в кіносараї.
Уявіть собі як ви заходите до двоповерхового сараю. На стінах афіші фільмів Леоніда Кантера "Міф", " Війна за свій рахунок", " Добровольці Божої чоти". Внизу в сіні, яке наповнює весь простір ароматом, сидять глядачі, перед ними екран. Кіно сприймається геть інакше, аніж в місті. Діти люблять забратись нагору і дивитися кіно звідти.
Цьогоріч "Кіносарай складався з семи програм: програма міжнародного ігрового кіно " Тендітний помаранч", українського документального кіно " Полинна щільність", міжнародногт документального кіно "Баклажанова змова", міжнародної анімації " Ванільна зухвалість", українського анімаційного кіно "Глибинний глід", українського ігрового кіно " Імбирний лєгалайШвейцарії були і позаконкурсні програми: дитячого кіно "Пітахая думок", тревел док " Аяваска шляхів", ретроспектива фільмів Дмитра Козла "Обирччин очиток" та окрема зустріч та дискусія із тревел-блогерами і музикантами гурту Folknery Яриною Квіткою, Володимиром Муляром і їх маленьким сином Марком.
Програми охопили справді обширну географію–з України, Північної Македонії, Аргентини, США, Польщі, Перу, Туреччини, Уругвая, Австралії, Швейцарії, Казахстану, Болгарії та інших.
Менеджеркою програми "Українська нова хвиля" стала Альона Пензій з Довженко-центру.
Читайте також: «Депортація 44-46»: кіно як реконструкція пам’яті
"Ми намагалися зібрати всі види, жанри, щоб це були якщо не найкращі фільми, бо це все-таки спірне слово, то найбільш репрезентативніші для року", –каже менеджерка.
У стрічках чимало було теми війни у найрізноманітніших її формах, соціальні питання, пошук себе, внутрішня ізоляція. Наприклад, у фільмі " Врятуй мене, лікарю" Петра Гришка глядач занурюється в один день роботи швидкої допомоги, а в фільмі "Прощай, Головін" Метью Гримар, ніби опиняється в кліпі про життя молодого хлопця з Троєщини Яна Головіна, в якого помер батько і він шукає себе заново, думає поїхати з України, та одна розмова різко змінює його рішення. Головні ролі виконали Олександр Рудинського, якого ми бачили раніше в "Перших ластівках" і Даша Плахтій, виконавиця головної ролі у фільм "Стрімголов" Марини Степанської. Метью Гримар–канадський режисер та письменник з Квебеку, який працював з музичними кліпами, а також роликами для відомих брендів Lancome, Toyota та інш. Ця стрічка його дебютна в жанрі короткого метру.
Під час переглядів окремим задоволенням було чути коментарі дітей з верхнього поверху кіносараю. Вони визначають позитивні і негативні ролі, чекають кожного завершення фільму для власноїї дискусії. Взагалі ідея кіносараю для Леоніда Кантера і Діани Карпенко та їхніх однодумців стала поверненням старої традиції сільських кінотеатрів, які поєднують щирість, живий контакт, та перегляд фільмів.
Хто всі ці люди?
Обирок є місцем для всіх, сюди в різний час приїжджають найрізноманітніші люди. Багато сімейних людей, молоді, хтось приїжджає допомогати. Найголовніше, що відчувається від воріт із емблемою хутора–це прийняття.
"Ми часто чуємо, що наші гості кажуть, що почуваються як вдома. Це для нас найголовніший відгук"–каже співзасновниця Діана Карпенко.
Читайте також: Сам удома, або Усі в сад
Територія велика: є озеро, кіноклуб, хати, піч та кухня та ще безліч всього цікавого. По дорозі до озера помітила великий автобус, який нагадував 1960-ті, в ньому горіло світло і поруч бігали коти. На порозі вже чекала власниця. Анна –дитячий психолог і мама трьох дітей, а її чоловік військовий, ветеран. Він власними руками переобладнав старий автобус на повноцінну квартиру і допоки в родини будується житло, вони мають альтернативу. Вільні, відкриті, люблять тварин та природу в цілому, не муштрують своїх дітей – так можна описати цих гостей і зібраний портрет того, хто сюди приїжджає. Тут рідко побачиш когось в телефоні більше, аніж 10 хвилин, діти граються і взаємодіють природно, без напруги, тиску і неповаги. Цьогоріч в тренді дерев'яні мечі та співи «Весняночки» від гурту Gо-A, яку малі знають напам'ять. Все це нормальні живі речі, про які у великих містах все більше забувають, втрачаючи основу.
Решта гостей фестивалю жили або в наметах на території, або в хостелі, який оснащений просто в старій хаті- мазанці, де збережені старі речі побуту та фотографії. Вітер, звуки птахів налаштовують на глибинну концентрацію і повертають часто "намагнічених" міських жителів а гармонійне русло. Мешканці Обирку жартують, що перші хвилини містяни завжди такі, а потім заспокоюються..
Переможці та сюрпризи
Перед відкриттям фестивалю перформерка, акторка та танцівниця Флора Боровик та композиторка і виконавиця електронної музики Яна Шлябанська зробили site specific-perfomance, в якому за допомогою великих різнобавних тканин повернули присутніх до традиції кролевецького ткацтва, яке було поширене на Чернігівщині і Сумщині. Перед нагородженням переможців конкурсних програм присутніх надихнули Folknery як подорожніми історіями, так і музичною частиною та ще один перфоманс від Флори Боровик, який вона підготувала в рамках мистецької резиденції на Обирку.
Гран-прі кінофестивалю отримав анімаційний фільм «Глибока вода» режисерки Анни Дудко. Зворушлива історія про повненьку русалку, яка за допомогою магії полюбляє підглядати за людьми через водопровід. Та одного разу вона закохується в чоловіка і несподівано виникає в нього в квартирі. Спеціальна нагорода імені Леоніда Кантера «За пристрасть і вогонь» дісталася Марії Саулко за картину «Дисперсія». Повний перелік переможців можна подивитись тут.
До складу дитячого журі, яке також визначало переможців увійшли донька Леоніда та Діани– Магдалена Кантер, а також Наяна Мостова та Руслана Туркова. В дитячій програмі "Пітахая думок" виграв фільм "Ластик" з Японії.
В дорослому журі цього року були Ірина Цілик–режисерка, письменниця та сценаристка; Сергій Стеценко–кінооператор; Родіон Шуб–режисер-аніматор, власник студії Ridni та Марія Нестеренко–звукорежисерка.
Наступного дня, коли гості вже сідали на автобуси до Києва, то мешканці Обирка проводжали усіх, напевно знаючи, що більшість ще не раз повернеться. І тут згадується один із пунктів концепту, який створили Леонід та Діана: зберегти близькість міжлюдських стосунків в епоху індустріалізації та ізоляції.