Шоста розповідь літературознавця Ростислава Семківа з циклу «Український сміх», записана для проєкту «Тижня» «Skovoroda auditorium».
У розповіді йтиметься про відомі стрічки українських режисерів, що набули значної популярності в наступні кілька десятиліть і стали знаковими для української сміхової культури: «За двома зайцями», «Пропала грамота» й «Вавилон ХХ».
Всі ці фільми є екранізаціями відомих літературних текстів і, в більшості, широко їх переосмислюють.
«За двом зайцями» є екранним втіленням однойменної п’єси Михайла Старицького, що, зі свого боку, ґрунтується на тексті Івана Нечуя-Левицького «На Кожум’яках». Обоє літераторів прагнули створити сатиричні твори, що висміювали б зденаціоналізованих міщан, котрі зреклися власного коріння, й це не знаходить належної реакції від знесиленої й зневіреної національної спільноти. Проте в фільмі значно сильнішим є традиційний для української літератури бурлескний код, що «виправдовує» персонажів, на які спрямована сатира й, відтак, вони уникають покарання сміхом. Вочевидь «код Котляревського» виявився надто сильним, щоб його побороти.
Так само працює комічне і в «Пропалій грамоті», з тою відмінністю, що й текст Гоголя від початку бурлескний. У цьому випадку карнавальний «незацікавлений сміх» грає на руку національній справі, адже бачимо перед собою козаків, що «в воді не тонуть і в вогні не горять». Всі перешкоди на їхньому шляху, декорації імперської культури та навіть саме пекло не здатні їх зупинити.
І навпаки, питомий бурлеск роману Василя Земляка «Лебедина зграя», що навіть найтрагічніші сторінки національної історії обертає на комічний лад, суттєво редукується в фільмі «Вавилон ХХ», що постає сповненим гіркої іронії щодо минулого, теперішнього та майбутнього. По нюанси комічного в усіх цих екранізаціях ми й говоримо в лекції.