З’їздила на черговий дитячий міжнародний кінофестиваль в «Артеці». Взяла з собою «цільову аудиторію» – десятирічну доньку. Море, гори, сонце, перегляд нових кінофільмів просто неба – щастя, та й годі. На російський фільм «Блаженна» трохи запізнилися, сіли, коли на екрані якісь чоловіки бандитського вигляду з криком «Ми тебе каструємо» вхопилися за відповідне місце якогось дядечка, і той почав качатися по підлозі від болю. Далі дівчина років так сімнадцяти з ясними очима довго малювала малюка в домовинці й пояснювала, що саме там дитина і має бути. Довелося вийти з зали, бо пояснити «аудиторії» логіку героїні було заважко. Стрічку «Розіграш» анонсували як римейк відомого фільму Семена Лунґіна, зроблений його сином, режисером Павлом Лунґіним. Ніщо не віщувало того, що моя донька почує принаймні три нові для неї, досвідченої п’я тикласниці, лайливі слова. І заплющуватиме очі, коли на екрані старшокласниця, попиваючи з горла шампанське, погрожуватиме зіштовхнути з даху свою однокласницю, також нетверезу. На фільм «18-14» про ліцейські роки Пушкіна я вже пішла без супроводу й не помилилася – знята в усіх подробицях дівчинка з перерізаним горлом, жертва маніяка, потім ледве не ввижалася.
Тому єдиний український фільм, знятий цього року, – «Прикольна казка», і виявився серед усієї запропонованої до перегляду продукції більш-менш дитячою стрічкою. Але… Мікс далеко не завжди смішних типово КВНівських жартів та мальованої анімації на тлі середньовічних веж, казка про принца та принцесу з очікуваним фіналом… Утім, хоч так. Українською з російськими субтитрами. Зйомки фільму, як розповіла Тижню продюсер Олена Козир, пройшли в Естонії – тамтешні замки, на відміну від українських, мають потрібне для кіно освітлення тощо. Звичайно, бідненько – голлівудські казки на кшталт «Хронік Нарнії» мають бюджет від $5 млн, єдиний український дитячий фільм – 5 млн грн. Як мати двох дітей (її восьмирічна Оленка здобула на фестивалі приз «Найкраща дівчинка-актриса»), Олена наполягає на необхідності державної підтримки дитячого кінематографа. «В Росії дитячі фільми стовідсотково фінансують із держбюджету, а в Україні про це тільки розмови точаться, – каже вона. – Але насправді ситуація критична: радянські фільми, якими б гарними вони не були, сьогодні вже застаріли, діти їх просто не сприймають, комп’ютерному поколінню потрібні принаймні нові технології кіновиробництва, а загальна пропозиція світового кінематографа для дитячої аудиторії в 20 разів менша за реальну потребу». Таке життя: з огляду на економічну привабливість продюсер Козир тепер займатиметься стрічкою для дорослих.
Так само й режисер Оксана Байрак, фільм якої «Аврора, або Що снилося сплячій красуні» переміг в «Артеці» торік. Картина називатиметься «Хочу дитину» і, як зізналася Байрак, відповідає її особистому прагненню, але чи буде ця дитина коли-небудь дивитися українське кіно, є сумніви. «Дитяче кіно не комерційний продукт, – каже режисер. – Те, що будується на добрі, не приносить вигоди, тому й знімають бойовики та трилери, а діти змушені їх дивитися». Це таке замкнене коло, з якого зараз намагається вирватися Білорусь – там держава почала цільове фінансування саме дитячого кіно, й первісток програми, «Новорічні пригоди в липні», має невдовзі вийти в прокат. Але оскільки актор Дмитро Пустильник грає у фільмі роль Комп’ютерного Спама, від доброго дитячого кіно, що виховує й змушує замислитися, наші сусіди також віддалилися.
«Ми тут не побачили дитячого кіно», – із сумом зауважила голова журі, російська акторка Ольґа Будіна. Хоча всі призи роздали. Але навіть члени дитячого журі зізналися, що не очікували побачити на екранах літнього табору відпочинку втілення «дорослої» формули комерційного успіху кіно- стрічки – «кров, любов і смерть». Тепер я спокійніше ставлюся до того, що моя дитина дивиться примітивні, як на мене, телесеріали. Альтернативи немає. Хоча, звичайно, її обіцяли гостинним і традиційно доброзичливим артеківцям наступного року, і діти довго-довго аплодували гостям, продюсерам, режисерам, сценаристам та акторам – їх було так багато…