Стрічка привернула увагу і в Польщі, де була піддана гострій критиці. А все завдяки представленню партизанів Армії Крайової як антисемітів. Директор польського каналу TVP Юліуш Браун написав директорові ZDF листа з протестом.
У відповідь ZDF висловив жаль, що вразив поляків, але не перепросив. Їхнє обурення посилив коментар німецького журналу Вild, що в АК воювали «польські націоналісти, а антисемітизм був у її рядах надто поширеним». Протестувало Польське посольство в Берліні, надіславши листи до редакції Bild i ZDF. Останній запевнив, що метою авторів фільму не була релятивізація історичних фактів чи німецької відповідальності за військові злочини. Адже в документальних додатках до стрічки розповідається про польське село, в якому переховувалися євреї та яке знищили німці.
Тим часом хвиля критики докотилася й до німецьких ЗМІ. «Слід порушити питання, чи німецький фільм, зосереджений довкола власної історії, повинен втручатися в історичні дебати сусідньої країни […] Польський рух опору проти німецького окупаційного терору було представлено в стрічці переважно як антисемітський, що значною мірою позбавляє його легітимності», – пише Mitteldeutsche Zeitung.
Варшавський кореспондент Die Welt Ґергард Ґнаук у статті «Поляки слушно обурюються антисемітським образом Армії Крайової» (Gazeta Wyborcza) звертає увагу на те, що Ніко Гофман не відмовився від такого бачення поляків. Ґнаук погоджується, що антисемітизм був дуже поширеним у польському суспільстві, додаючи, що це саме можна сказати про щонайменше половину Європи. Однак неправильно показувати польський рух Опору німецьким глядачам саме з негативного боку.
«Головна проблема німців, – визнає кореспондент найбільшого польського тижневика Gazeta Wyborcza Бартош Вєлінський у статті «Хто пояснить німцям, що АК – це не СС», – полягає в тому, що вони повинні допасувати вподобанням міщанської аудиторії. Вони не можуть обтяжити історією, надто злякати трупами. Не може також обійтися без кохання і поєдинку добра зі злом. Ця суміш завжди смакує як сімейний вестерн із тим, що розігрується на тлі прапорів зі свастикою. Молодий офіцер вермахту стане запеклим пацифістом і, деградувавши, опиниться в карному батальйоні, а мобілізований ідеаліст перетвориться на бездушну машину для вбивання».
Про що ж фільм? Прочитавши польські коментарі, лише смілива людина наважиться його переглянути. Хоча там йдеться зовсім не про поляків-антисемітів. Від перших кадрів стрічка вражає іншим поглядом на війну через переживання драми особистої долі героїв. Сюжет розпочинається у 1941 році перед атакою Німеччини на СРСР та описує долю п’яти друзів із Берліна: братів, які стали солдатами, санітарки, співачки та єврея. Вони на вечірці роблять спільну фотографію на пам’ять, яку потім кожен із них зберігає. Герої постають перед питаннями етики на війні – дружби й службових обов’язків, тиском пропаганди та особистих страждань. Етика на війні така: не вистрелити в іншого означає самому померти. Після її закінчення друзі, які вижили, зустрічаються знову в тій самій, але зруйнованій кав’ярні.
Можна слушно обурюватися разом із полякам, оскільки в фільмі є й антиукраїнські ноти. Проте викривлення образів героїв та ідеї фільму веде лише до утвердження негативного стереотипу німців. Читаючи польські статті, можна скласти враження про стрічку як про чергову історичну атаку Німеччини на Польщу. Тим часом сюжет про антисемітськи налаштованих партизанів АК є лише фрагментом. Німецький єврей Віктор, який втікає разом із полькою з товарняка, що віз їх до концтабору, спочатку рятується від польських селян, які готові видати його. Далі потрапляє до партизанського відділу АК, де змушений приховувати свою національність під час допиту. Однак, коли випускає євреїв із затриманого потягу, всі розуміють, хто він, і його виганяють. Набагато гірше зображений український загін співпрацівників допоміжної поліції, який на початку першої серії зганяє та вбиває групу євреїв. Однак найбільш негативним героєм є німецький партійний функціонер, який після війни вдало пристосовується до нової ситуації.
Варто вивчати та пам’ятати події недавньої історії, але чи слід передавати наступному поколінню старі незгоди. У відповідь на польські протести телеканал ZDF зніматиме документальний фільм про Польщу під гітлерівською окупацією. Автором буде польський режисер Анджей Клямт, який 15 років живе і працює в Німеччині.
Творці стрічки прагнули показати історію Другої світової війни з німецького погляду. В основу лягли інтерв’ю з її учасниками, мемуари та консультації з істориками. Однак автори обмежилися переважно німцями, у документальних додатках виступають лише два свідки війни з колишнього СРСР. Безперечно, з одного боку, представляючи історію в художній формі крізь призму життєвих переживань героїв, втрачається певна об’єктивність. З другого – це дає можливість краще зрозуміти війну як людську трагедію, а не перемогу чи поразку однієї зі сторін.