Цей фестивальний хіт за два роки обійшов понад два десятки кінофорумів світу, почавши з Канн. Щоправда, за певним винятком, усі ті імпрези мали жанрову орієнтацію на «фантастичні фільми». Тож присутність «Гуми» в конкурсі Одеського фесту минулого року бачилася радше сміливим і навіть екстремальним експериментом програмних відбірників, ніж банальним показом свого серед своїх. За жанром творіння Дюп’є – представник треш-горору, що характеризується зумисною поганою якістю, малим бюджетом і натуралістичним насильством. Утім, за великої домішки гумору воно не бачиться низькопробним продуктом. Ба навіть видається голлівудським блокбастером на тлі стрічок Еда Вуда. Звісна річ, фантастичну мандрівку живої шини дорогами й готелями Америки з убивствами випадкових кролів, ворон, чоловіків та жінок ані сюжетно класичною не назвеш, ані доброю в плані моралі. Але в тому-таки сюжеті можна розгледіти певний соціальний меседж, як-то у стрічках про зомбі Джорджа Ромеро: публіка, яка в біноклі спостерігає за екраном, – це шарж на притаманне людям бажання за всіма підглядати, а передивляння по телевізору в готелі всього підряд, від
аеробіки до гаїтянських танців та передач про тварин, – суто іронія щодо способу відпочинку середньостатистичного американця. Ну а фінал, коли живих шин-убивць стає із сотню й вони рухаються в напрямку Голлівуду, є відвертим виявом зневаги до продуктів «фабрики мрій».
Більшість подій у фільмі є свідомо безглуздими. «Гума» – це гра, блазнювання, жонглювання людьми, фразами, образами, предметами, сюжетами різних фільмів та жанрами. Але вся ця купа кінематографічних шматків, збита блендером режисера в не вельми їстівну знеформленну масу, викликає сміх, майже протиприродний, на рівні не контрольованих думкою безумовних рефлексів. Словом, свою порцію щастя від «Гуми» отримають любителі й трешу, й абсурду, й кіноекспериментів.