«Любов починається там, де закінчується політика» (Ален Бадью, «Чи можна мислити політику? Короткий виклад метаполітики»)
Закінчуючи серію дописів про політичних теологів, звернімося до творчості Карла Рашке (Carl Raschke, 1944 року народження) — колишнього очільника й професора кафедри релігієзнавства Університету Денвера, який спеціалізується на континентальній філософії, філософії релігії, теорії релігії та редагує журнал «The New Polis». Рашке здобув докторський ступінь у Гарвардській богословській школі, яку закінчив у 1972 році. Того самого року почав викладати в Університеті Денвера. На регіональній зустрічі Американської академії релігії в 1973 році він представив свою найважливішу ранню працю — «Значення і висловлювання в релігії». В 1975 році видавництво Scholar’s Press опублікувало його дисертацію «Моральні дії, Бог та історія у творах Іммануїла Канта». Рашке все життя був активним інтелектуалом, виступаючи на радіо й телебаченні та читаючи публічні лекції з культури, теології й релігії для різних аудиторій. Серед його академічних праць — книги про постмодернізм, критичну теорію, цифрову революцію, кінець теології, сучасний гностицизм і витоки нової релігійної свідомості, сатанізм та американську публічну релігію. Ключові Рашке з політичної теології: «Сила Божа. Політична теологія та криза ліберальної демократії» («Force of God. Political Theology and the Crisis of Liberal Democracy», 2015); «Неолібералізм і політична теологія. Від Канта до політики ідентичності» («Neoliberalism and the Political Theology. From Kant to Identity Politics», 2019).
Книга, яка має вийти наступного року, має назву «Суверенність у XXI столітті: політична теологія в епоху неолібералізму та популізму» («Sovereignty in the 21st Century: Political Theology in an Age of Neoliberalism and Populism», 2026). Посилаючись на ідею Карла Шмітта про «божественні» асоціації з суверенністю, що робить її певною мірою теологічним питанням, Рашке пояснює, як політична і релігійна думка завжди були взаємопов’язані. Ці переплетіння відображаються в сучасних дебатах про клас, расу та домінування, роблячи питання суверенності не лише політичним, а й соціальним та економічним. Рашке показує, що великі транснаціональні конфлікти сьогодні відбуваються не між авторитаризмом і демократією, а між неолібералізмом і популізмом. Своїми останніми працями він наближає читача до глибокого розуміння, що ми насправді маємо на увазі під демократією у XXI столітті.
«Неолібералізм був для постмодерністського світу тим, що й imperium Romanum — для класики»
(Рашке, «Неолібералізм і політична теологія»)
Ще протягом десятиліття, що настало після майже повного краху світової економіки у 2007 році, Рашке звернув увагу на політичну теологію. Він був головним редактором блогу журналу «Політична теологія сьогодні» («Political Theology Today») від моменту заснування до початку 2018 року, а потім запустив «Новий поліс» («The New Polis») — електронний науковий часопис із культурного аналізу, політичної теорії та політичної теології. У книзі «Сила Божа» («Force of God») Рашке стверджує, що криза ліберальної демократії випливає з кризи репрезентації («crisis of representation»), яку він аналізував ще у своїх попередніх працях, пояснюючи, як ця криза пов’язана з релігією. У своїй аргументації Рашке посилається на низку постатей структуралістської, постструктуралістської та сучасної континентальної думки, серед яких Жан-Жозеф Ґу, Жиль Дельоз, Жан Бодріяр та Ален Бадью. Однак найбільше він спирається на роботи Ніцше та Дерріда.
У сучасній ліберальній демократії суверенним суб’єктом є індивід, який розглядається як той, хто пізнає, оцінює й набуває «нелюдського». Така модель суверенності вже втратила свою мобілізаційну силу й авторитет. А це, своєю чергою, призвело до того, що Рашке, посилаючись на Ніцше, називає «економікою ресентименту». Ситуація смерті Бога, в якій опинилося людство (після Голокосту), — це такий собі провал семіотичного виробництва цінностей у західних економіках. Це значно більше про втрату будь-якого ортогонального (перпендикулярного) виміру в функціонуванні загального еквівалента, ніж про невіру в божество. Сьогоднішні фінансові ринки — це такі собі бодріярівські борделі симулякрів, де знаки обміну безперервно генеруються за допомогою комп’ютеризованої автоматичної торгівлі. Водночас вона має лише найслабший зв’язок із виробництвом, оскільки відносна автономія системи затьмарила ортогональну силу суверенності. Захід потрапив у «економіку без слави», яка є економікою неприязні («economy of resentment»). Сучасне приписування необчислювальної щедрості («noncalculative generosity»), яке базувалося на пізньопросвітницькому постулаті про суверенну імпліцитну раціональність у, здавалося б, ірраціональному, загинуло ще під час Першої світової війни. Сьогодні існує думка, що книга «Сила Божа» є пророчим твором, політичною теологією, написаною до приходу Трампа, що функціонує і як посібник для розуміння кризи ліберальної демократії, що привів до обрання Трампа президентом США, і як маніфест про те, як реалізувати політичну теологію опору (останній розділ книги — «Бог, Держава і Революція»).
«У збірці своїх неопублікованих праць під назвою “Was ist Politik?” (“Що таке політика?”), Ганна Арендт розмірковує над тим, чи має сама ідея “політики” будь-який сенс, не кажучи вже про майбутнє, в епоху ядерного знищення. До питання політики, пише Арендт, більше не можна підходити легко, так, як це робили з часів стародавніх греків, з огляду на приголомшливе і монументальне насильство, спричинене війнами й революціями ХХ століття. ХХ століття не тільки складається з жахливої хроніки незмірного і неймовірного руйнівного насильства, але й з 1945 року перебуває під загрозою глобального знищення через винаходження і поширення ядерної зброї»
(Рашке. Сила Божа)
Інша книга Рашке, «Неолібералізм і політична теологія: від Канта до політики ідентичності» (2019), є всебічним аналізом сучасного неоліберального світового порядку. В ній автор приділяє особливу увагу тому, що політична теоретикиня Ненсі Фрейзер називає «прогресивним неолібералізмом». Рашке стверджує, що неолібералізм, очолюваний новим панівним класом — «класом всезнайок» («knowledge class»), який замінив «капітанів» промисловості XIX століття, є не так економічною чи політичною формацією, як конфігурацією цінностей, проти якої зараз відкрито повстає більшість світу. Унікальність аргументу Рашке полягає в тому, як він пов’язує неолібералізм із прогресивною політикою. Рашке показує, як ідеї Фрейзер були передбачені твердженням Фуко, буцімто лібералізм бере свій початок у пасторальній — тобто детериторіалізованій, пасторській — владі, легітимізованій турботою про добробут стада, та тезою Венді Браун («однієї з найвидатніших політичних теоретикинь сучасності»), що неоліберальна концепція вільного ринку пов’язана з викривленим почуттям громадянського обов’язку, яке вона називає «жертовним громадянством» («sacrificial citizenship»).
Теоретичний внесок Карла Рашке в академічне вивчення релігії та в теологічне мислення після теології, а також демонстрація їх застосування як у конфесійній, так і в політичній теології, ґрунтуються на давньому дослідженні взаємозв’язків мови, значення і поняття «релігійного». Воно ж, своєю чергою, базується не так на «релігії» чи «релігіях», як на означувальних ланцюгах — диференціальних та асоціативних, безмежно далеких від предикативної граматики й, власне, від людини як такої. Інтерес Рашке випливає зі значущих подій 1967 року, які він переживав іще молодим журналістом і студентом семінарії як щось на зразок релігійного одкровення. Ті події й переживання збіглися з радикальною теологічною традицією («смерті Бога») кінця 1970-х років.
Результатом стала інноваційна теорія релігії як ключової мобілізаційної сили в людських системах позначення. Протягом понад 40 років безперервної інтелектуальної діяльності та експериментів у сфері культурного та релігійного Рашке вдосконалював, розвивав та деталізував фундаментальні ідеї, вміщені в теорії, яка випливає з його досвіду кінця 60-х. Значна частина цієї роботи полягала у виявленні наслідків розривів або руйнувань у поверхневій граматиці культури, особливостей, які відбиваються на всій соціальній системі й змінюють її основні правила.