За словами державного секретаря США Джона Керрі, від імплементації ядерної угоди з Іраном нас відділяють лише «лічені дні, якщо все вдасться». Якщо не буде несподіванок, велику дату можуть назвати протягом кількох наступних днів — швидше, ніж сподівалися, підписуючи угоду в липні минулого року. Буде визнано, що Іран виконав усі свої зобов’язання зі скасування тих частин своєї ядерної програми, які могли призвести до створення ядерної зброї. У відповідь ООН, США та ЄС знімуть або призупинять усі санкції, пов’язані з ядерною програмою. Водночас Іран почне виконувати Додатковий протокол до угоди про гарантії (який ще має ратифікувати парламент країни — Меджліс), укладеної з Міжнародною агенцією з атомної енергії. Цей крок відкриє доступ інспекторам МАГАТЕ до матеріалів та об’єктів, які не входять до задекларованого списку ядерних об’єктів.
Іран наблизився до завершення демонтажу близько 14 тис. центрифуг для збагачення урану. Є інформація, що серцевину реактора в Араку (який міг виробляти плутоній) демонтували 11 січня і зараз заливають бетоном. Більшу частину іранських запасів низькозбагаченого урану наприкінці грудня було вивезено до Росії та Казахстану. Експерти з ядерної зброї вражені швидкими діями Ірану. Міністр закордонних справ країни Могаммад Джавад Заріф і керівник іранської Організації з атомної енергії Алі Акбар Салехі, схоже, налаштовані обійти всі перешкоди, навіть «червоні лінії», котрі, як гадають, провів верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї, і таки довести справу до кінця.
Читайте також: Японія скасувала санкції проти Ірану
Пріоритетним завданням для них було забезпечити зняття санкцій перед виборами до Меджлісу (26 лютого). Після двох із лишком років у президентському кріслі Гасан Ругані називатиме це досягнення доказом ефективності його політики співпраці із Заходом, яка поклала край кризі, що довела економіку Ірану до руїни. Він закликатиме виборців голосувати за поміркованих кандидатів, які підтримують його, і послабити позиції «непримиренних», які виступали проти перемовин.
Проте у владі все ще є важливі гравці, як-от Революційна гвардія, що й досі налаштовані проти угоди і готові випробовувати, наскільки її дотримуватиметься Захід. Під час підготовки оприлюдненого в грудні звіту МАГАТЕ отримала мінімальну співпрацю в питаннях вивчення можливого військового елемента ядерної програми Ірану. Агенція дійшла висновку, що до 2003 року Іран мав паралельну таємну програму озброєнь, деякі аспекти якої розроблялися до 2009-го. Проте він цього не визнавав і не надавав МАГАТЕ можливості поспілкуватися з конкретними вченими. МАГАТЕ не змогла також провести перевірку на військовому комплексі Парчин, де, на думку експертів, міг міститися атомний об’єкт.
Західні дипломати вирішили, що таке заплутування Іраном слідів передбачуване й настав час рухатися далі. Тут виникає питання: що Ірану може зійти з рук у майбутньому? На думку колишнього радника Білого дому з контролю над озброєннями Ґері Сеймора, який зараз працює в Гарвардському університеті, така обережність іранців щодо своїх колишніх пустощів із ядерною зброєю — це нагадування, що угода була не «стратегічним вирішенням ядерної проблеми, а лише діловою оборудкою».
Реакція на проведене Іраном у жовтні випробування балістичної ракети з можливістю оснащення ядерними боєголовками, яке стало порушенням резолюції Ради Безпеки ООН, була теж досить млявою. Сеймор каже, що Революційна гвардія явно мала намір спровокувати Америку на жорстку відповідь, щоб іранські противники угоди дістали шанс загальмувати або взагалі зупинити її. Піддавшись на вмовляння Керрі (який прислухався до Заріфа) не клювати на цю наживку, Барак Обама передумав карати Іран новими санкціями: спочатку дав зрозуміти, що санкції будуть, але потім відмовився від своєї погрози.
Читайте також: Іран підвищив обсяг видобутку нафти на півмільйона барелів щодоби
Що стосується перспектив угоди на виживання, то іранці, на думку Сеймора, мають стимул для співпраці: їм вигідне розморожування активів на суму до $100 млрд. Але якщо інші вигоди, як-от збільшення надходжень від нафти, затримуватимуться, то ситуація може й змінитися.
Реальніша загроза виходитиме від наступного президента США, хай там хто ним стане. Республіканець може вирішити саботувати угоду новими санкціями. Та навіть Гілларі Клінтон, на думку Сеймора, буде змушена показати, хто в домі господар, якщо поведінка Ірану в неядерних сферах (випробування ракет, невиправдане ув’язнення американських громадян, підтримка сирійського режиму й порушення прав людини) не змінюватиметься. Наблизити день імплементації вдалося навдивовижу просто й гладко. Але після нього буде набагато тяжче.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com