Однобокий розвиток
Спочатку батьки радіють раннім успіхам дитини на кібернетичній ниві – її можна зайняти цікавою іграшкою навіть не на кілька годин, а на необмежений час. Вона не плаче, не кричить. Але потім виявляється, що гальмується загальний розвиток, малеча слабо соціалізується як зі своїми однолітками, так і з представниками інших вікових груп. У неї низька зацікавленість у реальних іграх і недостатні навички вербальної комунікації.
«Телевізор, як і інші засоби візуальної передачі даних, здебільшого навантажує праву половину мозку, а, наприклад, читання книжок – ліву, – вважає професор Анатолій Чуприков, директор Київського міського центру «Психічне здоров’я дітей та підлітків». – Із трьох років починається активний розвиток саме правої півкулі. Підсовуючи своїм дітлахам комп’ютер або телевізор із мультиками, ми не стимулюємо ліву, тож розвиток відбувається однобоко. У шести-семирічному віці має активізуватися ліва півкуля, яка відповідає за логіку та семантику, але якщо дитина зациклена на комп’ютері, то цього не станеться. І в разі, коли функція не вступає в силу, потім нормалізуватися вона вже не зможе».
Велика кількість різноманітних іграшок погіршує увагу, а їхня інтерактивність гальмує розвиток фантазії й абстрактного мислення. Малюку складно сконцентруватися на якійсь одній, адже цяцьок дуже багато. Тільки-но набрид один об’єкт для ігор, дитина миттєво перемикається на інший, навіть не намагаючись увімкнути фантазію. «У результаті вона мислить цілісними блоками й не здатна до аналізу, може мислити зображеннями та жестами, але не вербальними категоріями. Просто ми свого часу не дали їй альтернативи просторово-візуальному мисленню. Тому вся її реальність і досвід звужуються до екранних», – пояснює Чуприков.
Залежність від комунікації
Нещодавно психолог із Санкт-Петербурга Катєріна Мурашова запропонувала підліткам віком від 12 до 18 років провести вісім годин поспіль без комп’ютера, телевізора, мобільного телефона та інших засобів комунікації. При цьому заняття музикою, читання, писання, малювання та інші шляхи самовияву не заборонялися. Витримали весь цей час лише троє із 68! Семеро учасників експерименту спромоглися на п’ять годин. Більшість із них мотивували те, що зійшли з дистанції, одностайним «я більше не міг цього пережити», «в мене голова майже луснула», «боявся, що зараз вибухну». У 27 учасників спостерігалися дивні симптоми: запаморочення, жар, озноб, нудота, тремор рук, пітливість, сухість у роті, біль у животі або грудях. Майже всі піддослідні відчували тривогу, страх, а в п’ятьох навіть була «панічна атака», ще в трьох – думки про суїцид. Усі ці симптоми зникли, щойно підлітки знову дістали доступ до засобів комунікації. 51 учасник із 68 визнав свою практично наркотичну залежність від комп’ютерів та інших пристроїв.
Читайте також: Шкільний неформат: як уникнути освітньої муштри?
Ще в 1970-х роках американські вчені підрахували, що дві години, проведені перед телевізором, гальмують розвиток шести слів. Що вже тоді казати про комп’ютер, біля якого малеча проводить набагато більше часу? Як наслідок – текстове вербальне мислення в дитини практично стоїть на місці, вона мислить образами, а не словами, їй складно чітко переказати ті чи інші події. «Років через 15–20 ми матимемо ціле покоління молодих людей, які страждатимуть від депресії, – вважає психолог Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 імені Павлова Юлія Склярук, – через те що дитинство не було сповнене емоцій, як позитивних так і негативних, а натомість лише їхні симулякри: мультфільми та комп’ютерні іграшки».
Усі розповіді апологетів комп’ютерних забавок про те, що є й ігри для розвитку малюків, умить розвінчує простий факт – вони хочуть гратися в ті самі, що й дорослі, тому їх цікавитимуть не «розмальовки» чи «самоучки», а «Call of Duty», «World of Warcraft» та «Angry Birds». Просто якщо дитина буде не в темі всіх комп’ютерних новинок, то серед своїх однолітків може мати низький соціальний статус. Окрім того, спілкування хай навіть із найдосконалішою програмою для розвитку дитини залишає в ній велику пустоту емоційної взаємодії. Реальне спілкування підміняється візуальною інформацією. В результаті такої емоційної незрілості особистість просто не в змозі «перетравити» ті дані, які до неї надходять.
Педагогічна занедбаність
У багатьох розвинених країнах, приміром Швеції, дедалі частіше став діагностуватися психічний розлад, який раніше приймали за аутизм. Згодом з’ясувалося, що це так звана педагогічна занедбаність, яка характеризується затримкою психічного розвитку, що спричинена небажанням батьків приділяти дитині увагу, домінуванням їхньої кар’єрної активності над вихованням малечі. Вони не розуміють, що живе спілкування ніякий комп’ютер, іграшка чи телевізор замінити не може. «Сучасними методами лікуються і аутизм, і педагогічна занедбаність, – заспокоює професор Чуприков. – Головне – не боятися поглянути правді у вічі та якомога раніше звернутися до фахівців, адже якщо дитина не почала розмовляти у п’ять – сім років, то навіть у разі інтенсивного лікування і застосування найновітніших методів у такого пацієнта буде певний психічний відбиток на все життя, пов’язаний передусім із ускладненням абстрактного мислення».
Читайет також: Сігуте Ах: «Нинішні діти мають перед собою велике випробування»
Наслідками педагогічної запущеності стають низька здатність до навчання, невпевненість у собі, замкненість, ускладнене контактування з іншими. При цьому у звичних ситуаціях такі діти нормально орієнтуються, можуть виявляти певну гнучкість, ініціативу, самостійність і цілеспрямованість, але тільки тоді, коли це стосується сфери, яка їх цікавить.
Тож якщо перед вами стоїть вибір: увімкнути дитині мультик чи приділити увагу й час, погратися разом і поспілкуватися, не нехтуйте його важливістю адже він безпосередньо впливає на емоційний та психологічний розвиток малечі.