Аналізуючи економічні зміни після приходу до влади Партії регіонів, слід зазначити, що команда Віктора Януковича ставиться до бюджетного процесу відповідальніше за попередників. 2010-го урізали чимало статей витрат, а цього року планують ще більше скоротити дефіцит бюджету. Крім того, зроблено показовий крок, на який досі ніхто з політиків не наважувався, – піднято газові тарифи. Цей захід дуже непопулярний, але необхідний. Останні кілька років ціни на енергоносії та електроенергію зростали в усьому світі, а в нашій країні майже не змінювалися. Юлія Тимошенко так і не наважилася розрубати цей вузол, хоча зробити потрібно було давно. Нинішній уряд пішов на болісні, але необхідні тарифні рішення, бо його не обмежує орієнтація на виборців напередодні президентських перегонів. Та, власне, цим і вичерпується економічний позитив у діях регіоналів.
Під красиві декларації влада робить прямо протилежні кроки. Обіцяні податкові канікули обернулися для малого бізнесу податковим терором і наполегливим намаганням знищити спрощену систему. Економічну політику влади чудово узагальнює заява прем’єра Миколи Азарова: «Ми ліберали, а значить допомагатимемо великому бізнесу». Складно знайти більш «витончене» розуміння лібералізму!.. У бюрократичному уявленні доступ не лише до влади, а й до підприємництва має бути обмеженим… У такий спосіб, через обмеження конкуренції, привілейовані матимуть надприбутки. «По понятіям», як відомо, «бариги» можуть заробляти гроші тільки з дозволу «авторитета».
Сумна тенденція – намагання встановити тотальний контроль над усіма ринками. Близькі до влади підприємці продовжують захоплювати привабливий та успішний бізнес, роблячи власникам пропозиції, від яких неможливо відмовитися, як це було 2004-го. Зокрема, преса писала про «Хортицю» Євгена Черняка, одеський «Сьомий кілометр», доводилося чути і про менш гучні справи… Тривають спроби підім’яти всі вигідні сектори економіки. З останніх рішень – встановлення контролю над експортом зерна; 2010-го це зробили за допомогою неофіційних митних затримок, а нещодавно – законодавчо.
Утім, система, яку впроваджують, вигадана не Партією регіонів. Таким чином працюють економіки більшості країн, що розвиваються, а краще сказати – недорозвинених країн (що, власне, й робить їх такими). Підконтрольні економіки побудовані на привілеях-монополіях і не можуть прогресувати. В Україні процес монополізації майже не припинявся. За помаранчевої влади монополізація уповільнилася насамперед через наявність у країні кількох центрів впливу. Тоді політична конкуренція давала можливість бізнесменам отримати заступництво якщо не в одних, то в інших… У розвинених країнах підприємці апелюють до населення, але українці ненавидять мало не весь капітал, вважаючи його вкраденим. До держави звертатися марно й ризиковано. Власне, чиновники і є головними кривдниками малого та середнього бізнесу, особливо у випадках, коли працюють на замовлення його конкурентів… Єдність влади, якою так пишається Віктор Янукович, призвела до того, що більшість бізнесменів стали беззахисними. Вони можуть отримати заступництво лише в міжнародних організацій чи іноземних партнерів, коли ті мають бодай якийсь політичний вплив.
Зараз процеси монополізації та згортання конкуренції йдуть семимильними кроками. А там, де вхід на ринок компаній будь-якого рівня ускладнено, ціни зростають, якість продукції падає тощо. Зрештою, така економіка буде остаточно позбавлена можливості розвиватися, стане залежною. Держава може скільки завгодно стимулювати розвиток технологій, однак за відсутності справжнього підприємництва нічого корисного з цього не вийде… А самі підприємці в нинішніх політичних умовах узагалі не ризикуватимуть, бо ж зараз ніхто не гарантує елементарного збереження прав власності. Навпаки, сьогодні ти вкладеш душу у власну справу, а завтра до твого офісу можуть завітати специфічні люди й куплять бізнес за копійки. Та ще й розвалять його, адже їм бракує підприємницької культури, з їхнім особливим стилем менеджменту краще, мабуть, керувати індустріальними виробництвами позаминулого століття.
Фактично Податковий і Трудовий кодекси, пенсійна реформа покликані закріпачити українців. Впливові регіонали, як уродженці Донбасу, є носіями індустріального погляду на розвиток економіки. А для нього, на відміну від постіндустріального, що цінує знання окремої людини, характерне сприймання працівників як сірої маси гвинтиків. Такий підхід чудово узгоджується з монополізацією: якщо підприємств небагато, вони не конкурують за робочу силу, а отже, можуть диктувати робітникам умови праці. Послухайте, як влада рекламує Україну: «Країна з дешевою робочою силою». І це при тому, що в глобальному світі країни помірного поясу не можуть конкурувати за рахунок дешевої робочої сили. Є Китай, Індія і ще багато країн, де порогом бідності можуть бути два долари на день. Але ж там не потрібно опалювати оселі, не потрібний теплий одяг, там дешевша їжа. У нас на два долари на день прожити складно… Країни наших широт можуть конкурувати тільки за рахунок творчості, у площині інформації, наукових розробок, маркетингових, логістичних рішень. Ставка на дешевизну робочої сили програшна ще й тому, що українці, на відміну від представників багатьох інших країн, відносно легко емігрують, і їх із задоволенням приймають. А отже, монополістично знижена вартість робочої сили істотно погіршить її якість, із дефіцитом кваліфікованих робітників підприємства стикаються постійно. Зараз багато хто в Україні замислився про еміграцію.
Попередники нинішньої влади теж не надто переймалися створенням умов для розвитку підприємництва. Так, помаранчева влада була менш дієздатна. Але держава лише в окремих специфічних випадках справді допомагає економіці, набагато частіше їй шкодить. Корумпована, пов’язана з великим бізнесом, дієздатна держава – гірша для підприємництва, ніж популістична. Як не дивно, золотим часом для бізнесу було прем’єрство Юрія Єханурова, який особливо не втручався в економіку, а політики переймалися виборами та створеннями коаліцій.
