До сьогодні нічого не змінилося. Змін зазнав лише тон у переговорах. Справа Тимошенко – це не єдина проблема у відносинах ЄС та України, зазначила наприкінці квітня канцлер Німеччини Анґела Меркель під час зустрічі з естонським президентом Андрусом Ансіпом, який задовго до цього говорив, що відносини між Брюсселем іКиєвом не має визначати «доля однієї жінки», а йшлося саме про Тимошенко.
Звільнення екс-прем'єра залишається однією з ключових вимог Німеччини та Заходу до президента Януковича. Хоча ця вимога вже не справляє враження обов’язкової умови для підписання Угоди про асоціацію з ЄС, яку планують підписати під час саміту Східного партнерства у Вільнюсі в листопаді. Утім, попереднє рішення щодо Угоди може бути прийняте вже в травні. Водночас наразі незрозуміло, чи буде висновок щодо виконання Україною умов для підписання Угоди про асоціацію позитивним.
Помилування Луценка мало значний позитивний вплив на настрої в ЄС. І в Брюсселі, і в Берліні багато йшлося про те, що «ми не можемо програти Україну Росії». Але перестороги стосовно Януковича, який за три роки свого правління значно обмежив демократичні стандарти в Україні, в Німеччині доволі великі.
Канцлер Меркель, як кажуть, особливо критично ставиться до українського глави держави. На попередньому саміті Східного партнерства у Варшаві, який відбувся два роки тому, Янукович у розмові сам на сам обіцяв канцлеру Німеччини амністію для Тимошенко. Так говорили тоді в урядових колах. Свого слова президент України не дотримав. Меркель же відома тим, що вона зовсім не забуває і не пробачає, коли хтось грає нечесно. Тому їй важко йти на поступки Януковичу.
На долю Угоди про асоціацію це наразі має вплив, оскільки остаточне рішення сильно залежить від німців. Німеччина є не лише найважливішим економічним партнером України в ЄС – значний впив на рішення в Брюсселі має Анґела Меркель. В Європарламенті німецькі політики також відіграють важливу роль: президентом ЄП є Мартін Шульц, головою комітету із закордонних справ Європарламенту – Ельмар Брок, співголовою фракції зелених Європарламенту – Ребекка Гармс. Усі вони є впливовими політиками в рамках політики ЄС щодо України.
Чи підтримають німці підписання Угоди про асоціацію з Україною, чи висловлять незгоду, коли прийматимуть рішення? Наразі дехто говорить про те, що документ таки підпишуть в листопаді з підтримкою Берліна. Але лише, якщо президент Янукович до травня зробить ще один жест люб’язності, зокрема у справі Тимошенко, символічність значення якої не варто недооцінювати.
Важливо і те, що навіть за умови підписання Угоди в листопаді, останнє слово ще не буде сказаним. Тамтешній бундестаг має ще її ратифікувати. Тобто Берлін у недалекому майбутньому все ще застосовуватиме різні важелі впливу. А вирішальним для майбутнього відносин між ЄС та Україною буде те, як себе поводитиметься/позиціонуватиме себе Янукович у 2014 році, напередодні президентських виборів-2015.
Німців насторожує те, що український глава держави дійшов хибного висновку. Янукович, здається, вважає, що його країна має надзвичайне значення у боротьбі між ЄС та Росією за вплив на пострадянському просторі. З німецького погляду все це досить умовно. Звісно, зрозуміло, що найбільша за площею держава в Європі є важливою. Однак у часи єврокризи, яка водночас є і кризою ідентичності в ЄС, Меркель має набагато важливіші і нагальніші проблеми.
Більш того, канцлер Німеччини, яка раніше дуже критично і жорстко висловлювалася щодо вступу Туреччини до ЄС, не є також прихильницею подальшого розширення на Схід Європи. І Меркель знає дуже добре, що Угода про асоціацію є першим кроком у напрямку приєднання до ЄС. Не варто плутати: канцлер всіляко підтримує демократичне зближення України з Заходом. Але наразі вона категорично проти приєднання до ЄС. Для політиків, підприємців та звичайних громадян України це насамперед означає одне: потрібно покладатися на самих себе та реформувати, демократизувати і модернізувати свою країну, ґрунтуючись на власних інтересах.