Проведення виборів в Україні під час війни видається абсурдним. Це не те щоб неможливо, просто безглуздо. На цьому шляху так багато нездоланних перешкод, що й братися за втілення ідеї, здавалось би, немає сенсу. Проте є інша думка. Вибори потрібні хоча б для того, щоб влада в країні не втратила своєї легітимності. Захищаючи демократію у двобої з тоталітаризмом, не можна нехтувати її основами. Тому парламентські й президентські вибори в Україні мають відбутися з мінімальним відхиленням від графіка за будь-яких обставин.
На День Незалежності України сенатор США від Республіканської партії Ліндсі Грем, той самий, який назвав американську допомогу Україні «найкращими грошима, які ми (США. — Ред.) коли-небудь витрачали», під час свого візиту до Києва заявив, що парламентські та президентські вибори в Україні мають відбутися вже 2024 року, навіть в умовах війни. «Я хочу, щоб у цій країні відбулися вільні та чесні вибори, навіть під час нападу на неї», — сказав Грем, чим спричинив цілу хвилю коментарів з боку українських чиновників, включно з президентом. Мовляв, вибори під час війни проводити неможливо, їхнє організування на момент дії воєнного стану заборонене законом, вони можуть відбутися тільки після завершення війни.
Володимир Олександрович в одному з інтерв’ю навіть розповів, як особисто, на пальцях пояснював сенатору, чому його ідея, хоча й слушна та важлива, складна для реалізування. Найперше через неможливість забезпечити «вільні та чесні» вибори, як бажає того сенатор. Бо тоді «спостерігачі мають бути в окопах». До того ж в України немає зайвих п’яти мільярдів гривень, потрібних на організування процесу, забрати їх немає звідки, тому якщо хтось бажає замовити музику, то «ризикуймо тоді разом».
Полагодження законодавчої несумісності війни й виборів, судячи зі слів президента, чи не найменша проблема. Врешті, це компетенція парламенту. А знаючи, яку роль сьогодні виконує законодавчий орган, можна сміливо припустити, що коли буде дуже потрібно, то голоси, очевидно, знайдуться й закони підженуть під вагу моменту. У протилежному разі голосів не буде, доведеться дотримуватися процедур, регламенту, букви закону тощо.
Герби України та історичний герб Харкова у потрощеній будівлі Харківської ОДА, вересень 2022. Руйнування адмінбудівель, в яких можна було голосувати – одна з безлічі суто практичних проблем імовірних виборів. Фото: Ганна Цьомик
Звісно, слова сенатора Грема можна було б списати на передвиборчий піар, розрахований на американського споживача, і не звертати на них уваги. У них самих там незабаром мають бути вибори, й уся їхня риторика сьогодні обов’язково приправлена якоюсь особливою популістською спецією. Проте сенатор не лише озвучив власну думку. Президент Парламентської асамблеї Ради Європи Тіні Кокс ще раніше наполягав на важливості проведення Україною парламентських і президентських виборів, навіть за умови воєнного стану. Мовляв, ми не знаємо, як це зробити, ми не можемо нічого вам радити, ситуація складна, але «вам треба розв’язати цей виклик». Як хочете, так і розв’язуйте.
Тема виборів під час війни запускається в інформаційний простір не вперше. На цьому люблять спекулювати різні політичні гравці як в Україні, так і за її межами. Неодноразово цю провокативну ідею роздмухували й представники влади чи провладних сил.
Але ще більше в цій проблематиці знаходять поживу для самореалізації адепти конспірології. Під яким кутом не дивися — тут безліч першокласного матеріалу. Якщо влада проти проведення виборів, це означає, що вона прагне узурпації та намагається втриматись у своїх кріслах. А це загрожує диктатурою. Якщо влада за вибори, то хоче скористатися неможливістю повноцінно їх провести, щоб, знов-таки, залишитися у своїх кріслах. У будь-якому разі без «зради» не обійдеться. Для одних вона буде, якщо вибори не відбудуться, а для інших — якщо їх усе-таки вирішать провести.
Очевидно, що, гуляючи літнім Києвом, Львовом, ба більше, Брюсселем чи Вашингтоном, і справді складно зрозуміти, чому вибори в Україні не на часі. Навіть у більшості українських міст війна мало помітна. Так, часто бувають сирени, а іноді ще й прильоти. Проте навіть за таких обставин багато українців досі не змогли осягнути всього масштабу й серйозності цієї війни. Загрози, яку вона несе не лише для їхньої країни, а й для людства. І мова навіть не про простих смертних. Загрозливий масштаб корупції та марнотратства на всіх щаблях державної будівлі, який навіть не вдається приховати, — це особливе свідчення неадекватного сприйняття.
До того ж тему виборів, яку сьогодні президент так майстерно намагається вивести у філософську площину, усі ці півтора року в реальності підігрівали люди саме з його команди. Чи ця гра була традиційно для заміру суспільних настроїв, чи від дурості — це, звісно, секрет. Хоча будь-яке розхитування суспільства в момент, коли воно потребує максимальної єдності, є злочином. І нерозуміння цього не звільняє від відповідальності.
Владі б уже давно пасувало відмовитися від тактики «промацування провокацією», навчитися фільтрувати ту інформацію, яку вона випускає в ефір, та позакривати роти багатьом своїм неадекватним спікерам, які не здатні контролювати язика в гонитві за хайпом. Адже поки одні розповідають, за скільки тижнів вони збираються взяти Крим, ворог будує безпрецедентну лінію оборони, й анонсований блискавичний контрнаступ несподівано перетворюється на багатомісячне вигризання міліметрів української землі ціною неймовірних жертв і зусиль.
З іншого боку, сидячи в окопі чи танку, під дощем, снігом або пекучим сонцем, намагаючись не вчадіти від трупного смороду, дивлячись, як на шматки розриває твоїх друзів, та щосекунди балансуючи на межі життя і смерті, реально важко зрозуміти, як за таких умов можна думати про вибори. Якому інтелектуалу взагалі така ідея могла спасти на думку. Вибори й війна — це щось несумісне.
А втім, уся ця історія насправді не так про самі вибори, як про шпагат, на який сіла Україна з огляду на багато залежних і незалежних обставин. І від того, як цю проблему вдасться розв’язати, може залежати дуже багато, аж до успіху чи неуспіху наших сьогоднішніх змагань з ворогом.
Президент каже, що на організування виборів йому потрібно щонайменше п’ять мільярдів. Чого саме, доларів чи гривень, він не уточнив, але, найімовірніше, ідеться про гривні. Минулого разу, 2019 року, на фінансування виборів президента з бюджету виділили понад 2,3 мільярда гривень і близько 2 мільярдів на парламентські перегони. Це не так уже й багато, усього $135 мільйонів. Якщо питання перезавантаження влади виявиться надто принциповим, то такі гроші знайдуться. І законодавчу базу можна буде підтягнути одним махом, як це в нас завжди роблять, коли хочуть. Усе залежатиме лише від так званої політичної волі глави держави та його оточення. Ну або від настирливості партнерів.
Військовий на передовій. Як голосуватимуть вони? Фото: Роман Малко
Найімовірніше, нинішнє категоричне заперечення керівництва країни самої можливості проведення виборів до закінчення війни пов’язане саме із суспільними настроями українців, а не з можливістю чи неможливістю їх організувати. За даними відкритого дослідження UIF (Українського інституту майбутнього), станом на першу половину серпня 2023 року більшість громадян країни не вважала за потрібне проводити вибори до закінчення війни. 76% були за те, щоб вибори президента відбулися після перемоги України, і 61% — за те, щоб вибори до Верховної Ради відбулися після перемоги України. Настрої населення — це серйозний аргумент у руках влади, але його недостатньо. З іншого боку, побажання партнерів також можна розцінювати як ритуальні жести, доки це не впливатиме на рівень підтримки. Мовляв, ми мусимо вам сказати, бо так було б правильно, але вирішувати вам. Приблизно так вони й кажуть, чудово усвідомлюючи, що в нинішній ситуації не завжди можливо робити так, як написано в їхніх підручниках з демократії.
Звичайно, коли б справдилися прогнози оптимістів та видатних прогнозистів і все закінчилося швидко, то вибори можна було б просто трохи перенести. Не проблема, що хтось посидить у Раді чи на Банковій на пів року або й рік довше. Коли йдеться про збереження держави та про відновлення її цілісності за особливо складних обставин, це не має ніякого значення. Демократія від цього точно не постраждає.
Проблема лише в тому, і це чудово розуміють на Заході, що ніхто не знає насправді, коли ця війна закінчиться. Путін і його виродки, судячи з усього, збираються грати в довгу, сподіваючись, що партнери, які підтримують Україну, рано чи пізно втомляться від війни та залишать нас без підтримки. Або змусять сідати за стіл перемовин на невигідних для нас умовах. Якщо ж Україна впиратиметься, вона просто перестане отримувати зброю і гроші на підтримання штанів і, відповідно, стане легшою здобиччю. Щоб блискавично перемогти орду, Україна все ще не має достатніх ресурсів.
З іншого боку, як насправді поведуться партнери, теж важко спрогнозувати. Хтось дійсно втомиться, а комусь не можна собі цього дозволити, бо падіння України загрожуватиме їм самим. Найближчі вибори в США дійсно можуть стати вагомим фактором, здатним вплинути на хід війни. У Кремлі сподіваються на повернення Трампа й можливість згортання підтримки України з боку США. І, схоже, завдання номер один для української влади, якщо вона вже остаточно вирішила йти на поводі громадської думки, — це пропетляти хоча б до того моменту, як завершаться ювілейні 60-ті вибори президента Сполучених Штатів Америки та вибори до обох палат Конгресу: Палати представників і третини Сенату. Це кінець 2024 року.
У будь-якому разі, якщо війна затягнеться на два, три або й більше років, то питання перевиборів президента й парламенту так чи інакше постане, хоча вже, можливо, за дещо інших геополітичних обставин. І тут мова не лише про легітимність влади. На тлі війни, за особливих обставин, цей фактор усе ж відносний. Куди важливішим є питання, чи здатна буде Україна взагалі перемогти в цій війні за умови тривалого збереження такої мозаїки влади, яка склалася сьогодні: з повторюваними корупційними скандалами, нечітким розподілом повноважень між різними відомствами та персонами і мозаїкою в парламенті, де баланс сильно змінився у порівнянні з 2019-м.