Біолог, програміст і письменник – головні спеціальності польського літератора Януша Вишневського, якими він жонглює напрочуд вправно. Для збірки оповідань «Коханка» знадобилися перша й третя – лейтмотивом кожного твору автор обрав фізичні й душевні недуги, хоч якось пов’язані з коханням. І запакував у книжку, де кожен елемент структури вивірений до молекули: починаючи від окремо взятої теми й закінчуючи довжиною опусів. Тон задає мініатюра «Аритмія»: характерний запах лікарні, люди в білому, невдала операція. Резюме – дозволивши померти пересічному пацієнтові, ескулап автоматично «вбив» і його половинку. Підхоплює лейтмотив збірки «Синдром прокляття Ундини», зворушлива історія про дівчину із особливою неміччю на нервовому ґрунті через важке дитинство й батька – офіцера Штазі. За чистотою звучання чи не найвдалішою вийшла новела «Anorexia nervosa» – на противагу центральному твору «Коханка», де сентиментальність перетворюється мало не на повінь і загрожує затопити здоровий глузд.
В усіх текстах збірки, крім одного, письменник використовує випробуваний хід – делегує голос оповідачці, ніби захищаючись від звинувачень у перебільшеній чутливості. Іноді допомагає – оповідання «Шлюбна ніч», зокрема, набуло б поволоки фальші, якби Вишневський спробував розповісти про останній день Магди Гьоббельс зі своєї дзвіниці. А так і вівці, й вовки задоволені: перша дама Райху перед тим, як убити власних дітей і накласти на себе руки, зі швидкістю кулемета плюється плітками про фюрера та Єву Браун. Справжня жінка, що поробиш.