Уже лютий, а зими в Торонто досі майже не було: тиждень морозу, але зовсім без снігу. Це не означає, що тут тепло й приємно, — ні, усі повиймали із шаф пуховики, але зима поки що не піддалася на цю провокацію. Моя дружина якось згадала, що коли буде якийсь морозяний день, то хотіла б одягнути свою гарну норкову шубу (mink coat), яка висить у шафі і яку вона носить зрідка.
У цій частині світу носіння хутра — це вияв надмірності. Воно давно не є ознакою матеріального успіху чи амбіцій, воно радше небажане, навіть ганебне.
Роками старання, докладені для привертання уваги до жорстоких практик тваринництва, убивств, а потім «носіння тварин як хутра» не давали результату. Навесні 1923 року «новий пунктик» на легкому літньому хутрі мало не спричинив «винищення» американської дикої природи, що змусило The New York Times замислитися: чи «в питаннях хутра сучасна жінка не небезпечніша, ніж зодягнена в хутро печерна людина»? Чи встоїть вона перед «вимогами марнославства, самолюбства і хтивості, які висувають у святе ім’я “моди”»? Урешті-решт літнє хутро пішло слідами всіх модних тенденцій, тобто стало пережитком. Пробуджене сумління було тут майже ні до чого. Жаданий стиль не прижився, от і все.
У 80-х роках ХХ століття в Америці виник рух «Люди за етичне ставлення до тварин» (PETA). Застосовуючи всі доступні способи й техніки — від тонкого використання public relations і медіа до організації драматичних протестів та провокативних рекламних кампаній, як-от «I’d rather go naked» / «Я б радше ходила голою», до яких залучали топових зірок, їм удалося звернути увагу на жорстоке ставлення до тварин у медичних і косметичних лабораторіях, модних домах і на кухнях. Згідно з їхнім сайтом, PETA переконав понад 200 брендів одягу відмовитися від використання хутра й доклав зусиль до того, щоб носіння шуб стало синонімом культурно неприйнятної поведінки.
Постійне зменшення кількості місцевих салонів хутра було черговим характерним показником спаду популярності шуб. Пропрацювавши понад 50 років, відомий салон Robert Payne Furs на розі Бродвею і Вісімдесят першої вулиці 1990 року зачинив свої двері останнім з мережі 22 крамниць хутра між Сімдесят другою і Вісімдесят шостою вулицями, а їх було по одному, а часом по два на квартал.
Саме тоді, у середині 1980-х років, я опинився в Монреалі. Серед численних завдань від моєї дружини мав неабияке доручення купити шкури канадських вовків. У розпал занепаду хутряного бізнесу мені вдалося знайти місце, де мені підготували кільканадцять кілограмів маленьких шкурок, залишків у процесі шиття шуб, які експрес-поштою я надіслав до Варшави, а там місцевий кушнір пошив з них теплу й зручну шубу моїй дружині. Ця шуба має цікаву історію. Отже, наприкінці 1980-х років разом з Міркою вона реемігрувала в країну своїх предків і знайшла собі затишне місце в нашій шафі. Висить там у спокою вже понад 30 років, а на мої запитання про її майбутнє відповідає промовисте мовчання дружини. Тож я й не питаю більше.
Після кількарічного перебування в Нью-Йорку в другому десятиріччі цього століття ми повернулися з новим набутком — прекрасною, довгою, до самої землі й в ідеальному стані норковою шубою, яку купили випадково в елегантної дами, що в межах нової панівної доктрини вирішила позбутися хутра. Норкова шуба, точнісінько як з колекції хутра Мерілін Монро, розширила нашу колекцію, до якої також належить жодного разу не вдягнена елегантна чорна шуба з м’якого грецького каракуля, яку подарувала мама. Цікаво, що зробить із цією колекцією наша донька, яка зовсім не зацікавлена в носінні хутра, а тим паче в зберіганні його в шафі.
Звісно, коли холоднішає, ми дістаємо наші короткі й довгі пуховики, а шуби залишаються в шафі в очікуванні свого особливого дня, коли буде тріскучий мороз і відповідна нагода, ну бо хто ж ходить у шубі, тільки щоб не змерзнути.
Хутряні оздоби пухових курток дають нам розуміння, що продажі хутряних виробів залишаються високими, і незалежно від злетів та падінь, які переживає ця галузь, не варто очікувати, що вона цілком занепаде. Останнім часом її представники змінили стратегію і на противагу «моральній вищості» противників хутра аргументують носіння шуб справою індивідуального вибору, виявом незалежності, даючи водночас зрозуміти, що це таке саме право, як і будь-яке інше, дане громадянам, мало не як конституційні гарантії. Тож, користуючись уповні нашими громадянськими правами, коли настане гарний, сонячний, але до того ж морозяний день, ми витягнемо норкову шубу зі сховку в шафі, і вона зможе на мить проявитися в усій своїй пишноті на вулицях зимового Торонто.