На перший погляд може здатися, що до
М’янми (теперішня назва Бірми), долетів вітер демократичних змін. Адже те, що в
цій країні відбулися перші майже за п’ятдесят років правління військової хунти
президентські вибори, можна було б вважати рухом до демократії. Якби не одне
«але». Адже на президентську посаду було обрано парламентом М’янми відставного
генерала Теїна Сеїна.
Теїн Сеїн, котрий до того займав
пост прем’єр-міністра М’янми, є найближчим соратником лідера військової хунти
генерала Тана Шве і зобов’язаний йому своєю успішною кар’єрою. Вибори
«цивільного» президента стали останнім етапом так званої «дорожньої карти до
демократії», розробленої ООН і покликаної здійснити передачу влади в М’янмі від
військових до цивільних осіб.
Варто пригадати, що в листопаді 2010
року в М’янмі завершилися перші за двадцять років парламентські вибори, на
яких, як і очікувалося, перемогла Об’єднана партія солідарності і розвитку. Її
очолює Теїн Сеїн і вона складається з відставних офіцерів військової хунти.
Найсильніша опозиційна партія «Національна ліга за демократію» (НЛД) на чолі з
лауреатом Нобелівської премії миру Аун Сан Су Чжі відмовилася від участі у
виборах, оскільки вважала подібні вибори несправедливими.
Сьогодні військова хунта ввела в М’янмі «дисциплінарну демократію», коли
формально в країні діятиме конституція, парламент і президент, проте всі
питання, як і раніше вирішуватиме лідер хунти Тан Шве. Він
залишається нібито у тіні, але жодне по-справжньому серйозне питання в країні
не вирішуватиметься без його безпосередньої участі.
Незважаючи на недавні вибори і перше
засідання парламенту за два десятиліття, М’янма залишається однією із найбільш
репресивних країн у регіоні. І як заявляє Assistance Association for Political
Prisoners, організація, котра заснована в Таїланді, і яка контролює права
людини у М’янмі, нині уряд М’янми утримує 2200 політичних в’язнів. Включаючи
254 ченців і 397 членів партії НЛД Аун Сан Су Чжі.
Можна зробити висновок, що за умови,
коли військові домінують в парламенті, де-факто військове правління, яке
почалося з перевороту в 1962, продовжується. Тобто, у М’янмі спішно вибудовується
демократичний фасад, під прикриттям якого діятимуть ті ж самі тоталітарні
методи керування державою. Військове правління стало там не тільки однією із
найжорстокіших диктатур в світі, а й також зруйнувало економіку в країні, котра
колись вважалася найбільш перспективною державою Південно-Східної Азії.
Військова хунта виправдовувала своє тоталітарне правління, стверджуючи, що
«залізний кулак» необхідний для того, аби згуртувати країну. Хоча в
дійсності десятиліття тоталітарного правління створили в М’янмі широку систему
кланового капіталізму. За індексом сприйняття корупції (Corruption Perceptions
Index), котрий опублікувала міжнародна організація Transparency International, визначило
М’янму, другою після Афганістану, найбільш корумпованою країною світу.
Крім того, військові витрати М’янми
складають 40% бюджету. І це в шість разів більше, ніж бюджети охорони здоров’я
й освіти, разом взяті. Тому не дивно, що це все призвело до повсюдних
страждань. Так, М’янма займає третє місце по смертності немовлят в Азії. А за
оцінками World Food Programme – одна третина м`янмських дітей хронічно недоїдає.
Можна зробити припущення, що початок
«демократичних реформ» був потрібен правителям М’янми для того, щоб уникнути
розгляду в Міжнародному кримінальному суді (МКС), котрий, як постійно діючий
трибунал, розглядає військові злочини, злочини проти людяності і геноцид. Адже
існує достатньо серйозних доказів, щоб передати справу військової хунти до МКС.
Організація Об’єднаних Націй ризикує втратити свою легітимність, якщо
відмовиться розслідувати злочини проти людяності, скоєні військовим режимом в
М’янмі. Відповідно до нової доповіді, опублікованої німецьким Marshall
Fund і Legatum Institute, зафіксований похмурий список великомасштабних
порушень прав людини і жорстокі утиски етнічних меншин і опозиції. Зловживання
у М’янмі досягли такого великого масштабу, що, відповідно до міжнародного
права, підпадають під звинувачення у злочинах проти людяності.
В березні минулого року спеціальний
доповідач ООН з дотримання прав людини у М’янмі Томас Охеа Кінтана стверджував:
«існує можливість, що деякі з цих порушень прав людини можуть потягти за собою
нові категорії злочинів проти людяності або військові злочини».
Незважаючи на те, що хунта в М’янмі
дуже активно почала імітувати демократичний процес та видавати конституцію,
парламент і вибори президента за нову еру в політиці, навряд чи можна визнати цю
імітацію наближення до демократичних стандартів за велику перемогу військових.
Проте, незважаючи на поки що
продемонстровану слабкість активістів опозиції, вони нині готові на відвертий
аналіз і перегляд всієї своєї попередньої політичної стратегії, котра
підкріплена допомогою світової демократичної спільноти, може у майбутньому
принести свої позитивні плоди.
Адже незважаючи на те, що тепер уряд
М’янми нібито є сильнішим з точки зору законодавства і легітимності, однак
завдяки цьому диктатор Тан Шве все ж був змушений розвернути країну в бік
перехідного періоду. Фактично цей процес вже запущений і навіть, якщо генерали
захочуть його потім призупинити, то це зробити буде дуже непросто.
Опозиційна партія «Національна ліга
за демократію», яку очолює Аун Сан Су Чжі, закликала військовий режим поліпшити
ситуацію з правами людини, якщо він хоче, щоб західні санкції були зняті. В
поширеній заяві наголошується, що хунта, котра на даний час трансформується,
хоча військові домінують в правлінні парламенту, повинна прийняти необхідні
заходи, аби швидко і реально поліпшити ситуацію з правами людини в М’янмі в
якості попередньої умови для скасування санкцій.
НЛД випустила цю заяву, щоб
підкреслити той факт, що санкції є реакцією на триваючі порушення прав людини в
М’янмі, і тому можуть бути зняті тільки тоді, коли режим не буде утримувати
політичних ув’язнених і здійснить інші конкретні кроки в напрямку покращення
прав людини.
Незважаючи на фасадні політичні
зміни, репресії проти критиків режиму тривають. Так днями було засуджено
на 13 років фотографа. Це є ще одним
сигналом, що ситуація з правами людини в країні залишається вкрай важкою,
незважаючи на формальний перехід М’янми до цивільного правління. І сьогодні
принаймні 27 із 2200 політичних м’янмських в’язнів є журналістами, блогерами і
фотографами.
Те, що нині відбувається в М’янмі не
може не викликати огиди і обурення, адже країна залишається й надалі під повним
контролем військових, а мільйони біженців продовжують жити у вигнанні. Народ
знекровлений, так що кров, котра була пролита, коли нинішня хунта захопила
владу в 1988 році, фактично так і не переставала текти.
А парламентські вибори, котрі відбулися в кінці 2010 року, були спробою
зупинити цю кровотечу фальшивою марлею брехні. Можна сказати,
що це все не було випадково. Правлячі країною генерали оголосили про свої плани
проведення виборів незабаром після того, як вони жорстоко розправилися з
«Шафрановою революцією», котру очолили ченці, після масових демонстрацій у
вересні 2007 року. Бо щось повинно було бути зроблене, щоб стерти з народної
пам’яті непривабливі образи закривавлених тіл.
Сьогодні М’янма зовсім не знаходиться
на шляху до відновлення після руйнувань, котрі вона зазнала в останні два
десятиліття. Ця країна все ще знаходиться у муках соціального та економічного
спаду. Нова ера модифікованої хунти – «дисциплінованої демократії», лише
передбачає наступну політичну кризу або спалах на етнічному ґрунті громадянської
війни.
Вибори парламенту і президента в
М’янмі виглядають повним фарсом, драконівська цензура стала нормою. А остання
хвиля «приватизації» стала формальною передачею всього багатства держави в руки
кількох десятків членів хунти, друзів та родичів генералів, зовсім не є ознакою
економічної реформи.
Сьогодні військова хунта М’янми
ховається за «дисциплінованою демократією», що лише номінально дозволяє опозицію
в країні, котра як і раніше залишається під одноосібним правлінням військових. Бо
хоча хунта намагалася показати всьому світові, що обрання парламенту несе
великі зміни для країни, проте функціонування парламенту має довгий список
правил, котрі неодмінно мають виконуватися. Починаючи із заборони записуючих
пристроїв.
Читаючи нещодавно випущені
парламентські закони, легко отримати розуміння того, що саме деспотичний лідер
хунти генерал Тан Шве має на увазі під «дисциплінованою демократією». Під час
парламентської сесії без згоди спікера парламенту жоден член парламенту не має
права ставити будь-яке запитання. А для того, щоб отримати дозвіл, щоб
поставити запитання, має бути попередньо направлений лист за 10 днів.
Тому дивлячись на зміни, котрі
останнім часом запроваджені військовою хунтою, та запущення у політичний оббіг
«дисциплінованої демократії», мало
віриться в те, що зміни в М’янмі будуть легкими. Адже незважаючи на всі зусилля
незлічених дисидентів і солдатів-повстанців, режиму вдалося привнести в політику
М’янми новий стиль диктатури.
Проблема продовження в часі
перебування хунти при владі полягає в тому, що режим за роки свого правління
отримав здатність утримувати силою владу, не дивлячись на незначну громадську
підтримку. Аун Сан Су Чжі продовжує сподіватися на те, що діалог з генералами
можливий. Проте цілком ясно, що вони не мають наміру говорити з нею, бо це їм
непотрібно. Очевидно, що хунта почуває себе досить впевнено, щоб імітувати
прогрес «поступу до демократії» без її
втручання.
Як заявив один із м’янмських
дисидентів: «Тільки Аун Сан Су Чжі може змінити М’янму, якщо б її допустили
повноцінно в політику. На жаль генерали ніколи не допустять цього».